Читати книгу - "Кохання, яке не продається (збірка), Ангеліна Кріхелі"

Василина зім'ято посміхнулася у відповідь і збиралася мовчки проскочити повз, ніби він - лише старий, нічого для неї не означає знайомий.

Але чоловік здивовано і навіть трохи ображено взяв її за руку, зупиняючи. Що це вона надумала, чи втекти?

З жахом для себе усвідомила, що, як і шість років тому, потонула в його життєрадісно сяючих очах. Невже не просто не вибило клином, а навіть анітрохи не відпустило цю нараду? Тоді, виходить, її шлюб був марною спробою втечі від себе? Ні, то вона сказати не могла. Має Анфіса.

- Втечеш, не вітаючись? - хмикнув Артур, притягуючи своїм чоловічим магнетизмом.

- Доброго дня, - скупо привітала у відповідь, мигцем глянувши у вікно і зрозумівши, що свою зупинку проїхала.

Доведеться пройтися пішки. Але все одно запізниться. Сердячись на свою реакцію на перше кохання, Василина знову спробувала прошмигнути до виходу. Благо водій і сам зупинився. Але Артур вп'явся кліщем і тримав її доти, доки двері не поповзли на своє місце, а водій, не чекаючи закриття, рвонув з місця. Це було схоже на парний тетріс, де потрібно зібрати всі фігурки на зупинці до того, як встигне зібрати їхній суперник. І скласти, теж як у тетрісі, один на одного. Бо сидячих місць у салоні шістнадцять, а пасажирів зібралося чоловік сорок. Головне, ніхто не в образі. На роботу ж усім треба.

От і Васько треба.

- Слухай, ми так давно не бачилися, - з усмішкою завів свою шарманку кіт Баюн.

- Давно, - постаралася холодно відповісти, даючи зрозуміти, що поспішає і в розмові не зацікавлене.

Але він, звичайно, побачив її очі і зрозумів, що це не так. Брехати Василина ніколи не вміла.

- Як життя? Працюєш? - продовжував допитуватися чоловік, свердливши її уважним поглядом.

Розповніла небагато. Але нічого так, навіть апетитнішою стала.

- Запізнююся ось. З твоєї милості, між іншим, зовсім неввічливо огризнулася, вивільняючи руку.

- Ой, а мені виходити зараз якраз, - сказав він. - Добре, що нам на одній зупинці. Заодно пройдемося, побалакаємо.

Задохнувшись від обурення, Василина вирішила промовчати. Ну кому на одній, а хто і проїхав уже дві і тепер здаватиме крос, щоб хоч не надто запізнитися на п'ятихвилинку довжиною на годину.

Вийшовши першим, галантно подав їй руки. Впевнено поклав її долоню собі на лікоть і потяг у протилежну роботу бік, захоплено оповідаючи про куплену путівку на море для всієї родини.

Вася чудово пам'ятала про його родину. Це саме вона несподівано розбила їй серце. Артур тоді з кислою міною заявився на їхнє побачення і почав каятися, що має одружитися з дочкою партнера з бізнесу його батька. Що давно про це знав, але обійти весілля не зумів. Запропонував їй залишитись його коханкою.

Вліпивши дзвінку ляпас, до глибини душі ображена, з пораненим серцем Василина помчала додому і проридала в подушку тиждень. Дійшовши до самого дна переживань, відштовхнулася і випливла на поверхню, знову вчачи дихати. Без нього.

Вєрка і Таїсія всі допитувалися, що сталося і з приводу ніагарські водоспади організовані, та куди любов до труни поділася.

- Скінчилося кохання. Одружується з іншою, - сказала, як відрізала, і постаралася жити своїм життям.

Коли закрутив у вихорі подій останній університетський рік, а весілля коханого з іншого відгриміло на все місто (чи жарт, такі капітали поріднилися!), Артур раптом з'явився на її порозі і запитав:

- Ну, ти готова поговорити вже нормально? А то фортель викинула минулого разу і помчала.

Василина здивувалася від такого наїзду. Але вбік відійшла і в кімнату гуртожитку впустила.

Проговорили вони добрий час з хвостиком, перш ніж дівчина пересилила себе і вказала йому на двері.

Серце наказувало розстелити ганчіркою біля ніг коханого і погодитися на всі умови. А гордість веліла послати на всі чорти таку любов неземну. Адже розумом де розуміє все, бачить недосконалість предмета обожнювання.

Предмет, сердито пихкаючи, попрямував до дверей, невдоволено бурчачи про незговірливість.

- Любила б, постаралася мене зрозуміти! - наостанок заявив він і знову на якийсь час зник з її життя.

Василина навіть відчула себе винною. Ну як так? Не зрозуміла його спраги бути з нею. Вкрай, щоправда, як злодюжки, потай від законної дружини та всіх батьків.

Ні, батько її не зрозумів би. Навіть засудив, мабуть.

Прогнати прогнала, а сама ще тиждень промучилась, потай поглядаючи то на двері, то на телефон чекаючи звісток від нього. Як у воду канув.

Відгриміли випускні іспити. Усі до ресторану вирушили, а Василина речі пакувати. Якраз уже у подарованій батьками квартирі та ремонт закінчено. Можна сміливо перебиратися.

Зібрала валізу методично, взялася за ручку і впустила її, побачивши ївши на порозі Артура з величезним букетом яскраво-червоних троянд та голлівудською посмішкою.

Від колишньої пропозиції знову відмовилася. Квіти пошкодувала, забрала з собою, у нове життя. Або пошкодувала себе, щоб хоч таке нагадування про нього залишилося. Та ще колечко із крихітним смарагдом, подароване на день святого Валентина.