Читати книгу - "Правила, які варто порушити. Жити за власним кодексом"

як поводитись із упертою матір’ю, чи кинути роботу. До того ж це переважно дуже відповідальні рішення, тому не слід утручатись.

Такі речі фактично цілком ґрунтуються на почуттях, але на почуттях ваших друзів. Лише вони знають, що вони справді відчувають і що відчуватимуть за певного сценарію, про що шкодуватимуть, а про що — ні, у чому особливості ситуації чи стосунків. Тут усе індивідуально і шаблонні рішення не допоможуть.

До того ж ви можете помилитися. Раптом людина дотримається вашої поради, а все піде шкереберть? Що станеться з вашою дружбою? Чи уявіть собі, що все пропало, бо ваш приятель не послухався вас. Чи він зробив по-своєму, і все обернулося чудово — що можна про вас подумати? Чи ви порадили йому залишити дівчину (не така вже й рідкість), пояснили, чому ви їй не довіряєте, що вам у ній не подобається, та вони врешті-решт залишилися разом. Тепер ваш приятель знає, що ви не довіряєте його подрузі чи вона вам не подобається. Ви потрапите в іншу халепу.

Тож рот на замок. Ви не знаєте, як краще. Залиште свого друга, хай він вирішує сам. Та це не означає, що ви не можете їх підтримати. Можете надати їм інформацію — наприклад, про галузеві показники щодо пожвавлення на ринку праці, коли вони збираються подати заяву на звільнення. Ви, звісно, можете також поставити їм кілька запитань, але зробіть це зважено: «А як ти почуватимешся за два роки, якщо ви розлучитесь?» А потім поцікавтесь: «А як ти почуватимешся за два роки, якщо ви залишитеся разом?»

Можна також привернути увагу приятеля до варіантів, які він не розглянув. Якщо він вагається, звільнятися чи ні, запитайте, чи не хотів би він обміркувати інші варіанти. Він міг би, приміром, затриматися на кілька місяців, — можливо, його підвищать на посаді, чи дізнатись у боса про інші вакансії в компанії, чи працювати поза штатом, чи віддати заяву негайно, не чекаючи, доки знайдеться нова робота. Тільки не кажіть, який варіант, на ваш погляд, правильний. Ваш вибір тут недоречний, бо вас це не стосується36. Лише ваш приятель може знати, яке рішення буде кращим, бо тільки він знає, що відчуває.

ПРАВИЛО 73

Не давайте порад

36

Ох, це правило 41 щоразу підкрадається непомітно.

  «Люди мають знати, коли ваша правда»

Припустімо, ви попереджаєте свого брата, що, коли він не відремонтує машину, вона зламається. Звісно, він цього не робить, і вона зупиняється казна-де посеред ночі. Чи, можливо, ви порадили приятелю кинути роботу, а він вас не послухав. І ось фірмі загрожує примусова ліквідація через банкрутство. Або колега не повірив, коли ви сказали, що компанію переводять в інше місце, і щойно дізнався, що ваші слова були слушними. Тож як ви на все це відреагуєте, адже виявилося, що ви мали рацію із самого початку?

Якщо ви вважаєте, що правильна відповідь: «А що я тобі казав?», тоді сідайте за останню парту. Залишитеся після уроків. Напишете сто разів фразу: «Не можна казати: “Я ж тобі казав”»37. Але ви, певна річ, граєте за Правилами, вам таке й на думку б не спало, правда ж?

Якщо ви будете дотримуватися попереднього правила і не даватимете нікому порад, то й це даватиметься вам значно легше. Можливо, ви й передбачали такі наслідки, та якщо ви утрималися від давання порад, чудово — тепер не буде спокуси мовити: «Я ж тобі казав».

То чому ця фраза не підходить? Її вживають в одному випадку: коли з людиною сталося щось погане і ви її про це попереджали. Або ви передбачали щось хороше, а інша людина — ні. Отже, насправді ця фраза означає: «Ну, що? Я мав рацію, а ти помилявся. Бачиш?»

Тепер поясніть мені, невже це можна трактувати як допомогу, підтримку, доброзичливість, тактовність? Річ не в тім, за вами правда чи ні. Річ у тім, що ви говорите це людині, яка в ліпшому разі помилилась, а в гіршому — опинилась у скруті, а ви ще й тикаєте її в це носом. Така поведінка відповідає Правилам? Ні.

Згадайте, коли востаннє, почувши «Я ж тобі казав», вам захотілося висловити подяку, бо людина звернула вашу увагу на те, що ви, на відміну від неї, помилилися? Коли ці слова викликали у вас почуття любові, а вашу душу заполонила вдячність?

Підозрюю, ви такого не пам’ятаєте. Тому що жоден не воліє таке почути. І тут не можна нікого звинувачувати. Тому наступного разу, коли ви матимете рацію, а хтось припуститься помилки, просто припніть язика. Ви знаєте, що ваша правда, і цього має бути достатньо.

ПРАВИЛО 74

Ніколи не кажіть: «Я ж тобі казав!»

37

Багаторазове написання певної фрази — типове покарання в британських школах. (Прим. перекл.)

  «Робіть лише те, що вам під силу»

Останнім часом я багато читав про те, як слід заохочувати дітей до прийняття викликів, що виховують «внутрішній стрижень». Ви розумієте — відправляти їх у тривалі походи, навчальні табори тощо. Призначати їх відповідальними за певні справи та дивитися, як вони дають собі раду із завданням. А якщо їм не вдається — не біда: поразка, певно, виховує твердість характеру так само, як і успішне подолання труднощів.

Гм-м-м. І так, і ні. Гадаю, під «внутрішнім стрижнем» люди розуміють поєднання впевненості в собі та стійкості. Безперечно, такі риси не завадять у будь-якому віці. Проте чітко визначеного способу, як досягти такої твердості характеру, немає, і байдуже, навчаєтеся ви зараз у школі, в університеті чи вже давно залишили ці етапи життя позаду.

Я бачив дітлахів, яких виховали такі тяжкі випробування, які здивували самих себе й набули неабиякої впевненості, перемігши складнощі. Я бачив дітлахів, які прийняли виклик і стали сильнішими, незважаючи на той факт, що вони програли (чи завдяки йому). Одначе я також бачив і дітей, і дорослих, для яких випробування виявилося заважким і позбавило їх упевненості, бо їм не вдалося впоратись із наміченим завданням або з тим, із чим інші впорались успішно.

Секрет полягає в серйозності виклику. Коли ви робите тільки те, до чого звикли, і ніколи не беретеся до справи, яка вас лякає, вам складно зміцнити віру в себе та виробити стійкість характеру. Ми вже переконалися, що помилки та поразки — це не завжди погано, іноді ви загартовуєтеся, навіть не здобуваючи зрештою перемоги. Тому дуже важливо, щоб ви казали «так» справам, від яких вам кортить відмовитися, бо ви не впевнені в успіху.

З іншого боку, випробування, що справді вам не під силу — в організаційному, емоційному, фізичному, психологічному чи то в іншому аспектах, — може завдати нищівного удару вашій упевненості, натомість змусивши вас почуватись уразливими та слабкими.

Лише вам відомо, де межа між складним, але врешті-решт посильним випробуванням, яке дасть вам задоволення, і тим, яке виснажить і послабить вас. Та одне я вам гарантую: коли ви ніколи не прийматимете викликів, вам буде неймовірно важко набути впевненості в собі. Ви нічого нового в собі не розкриєте й зупинитесь у розвитку.

Отже, шукайте викликів. Хай це буде що завгодно — організація весілля, перехід у Гімалаях, керування важливою корпоративною презентацією, вивчення іноземної мови, монтаж кухні власноруч, волонтерство в їдальні для бідних. Постійно розвивайтесь, але не змушуйте себе виходити за межі своїх природних можливостей. Якщо сумніваєтеся, влаштуйте собі міні-­випробування: подолайте напівмарафон, перш ніж зголоситися на