Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

лікарів, жодним словом не прохопився. Як я уже казав раніше, навіть зі мною він тримав рот на замку — було щось таке, що, як йому здавалося, бачив тільки він; я ж гадаю, що його психологічний стан значно поліпшився б, виклади він усе як на сповіді. Зізнання могло б зняти з його душі тягар і багато чого прояснити, навіть якщо все це було наслідком пережитого ним потрясіння. Таке враження склалося у мене, коли він зрідка втрачав контроль і починав нашіптувати мені божевільні речі, які палко заперечував, щойно йому вдавалося знову себе опановувати.

Нам було дуже нелегко стримувати відчайдухів, яким кортіло побачити великий білий континент, але надмірні зусилля могли зашкодити справі, відігравши роль подразника. Ми мали б із самого початку зрозуміти, що людська цікавість непогамовна і що опубліковані нами звіти про експедицію спонукають інших вирушити на пошуки незвіданого. Звіти Лейка про знайдених істот привернули неабияку увагу натуралістів і палеонтологів, хоча нам вистачило здорового глузду ніде не демонструвати ні частин тіл похованих особин, ні світлин з ними. Також ми не продемонстрували ні кісток з глибокими надрізами, ні зеленкуватих мильних каменів; ми з Денфортом ретельно приховували світлини і замальовки, зроблені на високому плато по інший бік хребта, — нам доводилось розправляти зім’яті аркуші, зі страхом вдивлятись у них, а потім, зібгавши, класти в кишені. Але тепер готується експедиція Старквезера-Мура, яка, поза сумнівом, буде оснащена значно краще за нашу. Якщо зараз не відрадити від експедиції, ці гарячі голови дістануться до самого серця Антарктики, будуть розтоплювати кригу і бурити свердловини, аж поки не видобудуть із надр щось таке, що може покласти край існуванню людства. Тому я, нарешті, порушую обітницю мовчання і розкажу геть усе, а серед іншого, і про жахливу безіменну істоту по той бік Гір божевілля.

IV

Не маю жодного бажання навіть подумки повертатися до табору Лейка, роблю це над силу, але треба розповісти, що ми насправді знайшли і там, і далі, за страхітливою стіною гір. Постійно виникає спокуса опускати деталі, не робити однозначних висновків і говорити натяками, оминаючи факти, але думаю, що й без того уже багато чого сказано, лишається тільки заповнити прогалини, розповісти про виявлені у таборі страхітливі речі. Я вже згадував про сплюндровану вітром місцевість, потрощені укриття, виведені з ладу машини, дивний неспокій серед тварин, зникнення саней та іншого. Розповідав про загибель людей і собак, про те, що кудись зник Гедні, про шість незвично похованих істот без особливих пошкоджень зовнішніх тканин, особливо беручи до уваги, що вони пролежали під землею сорок мільйонів років. Не впевнений, чи згадував я, що одного собачого трупа ми так і не знайшли — тоді цим не надто переймалися, і тільки згодом ми із Денфортом звернули на це увагу.

Головне, що я намагався приховати, стосувалося трупів і ще деяких речей, які могли (або й не могли) внести бодай дещицю раціонального до цілком очевидного хаосу. На той час, коли сталася трагедія, я докладав усіх зусиль, аби відволікти увагу моїх товаришів від усіх цих невідповідностей. Було простіше — і цілком природно — приписати усе нападу безумства у когось із групи Лейка. Схоже на те, що диявольський гірський вітер у цьому пустельному і найтаємничішому місці на Землі міг будь-кого довести до нестями.

Найбільше питань викликав стан людських і собачих тіл. Складалося враження, що всі вони загинули у боротьбі, їхні тіла були незбагненним чином і жорстоко понівечені. На нашу думку, усіх їх або задушили, або розтерзали. Вочевидь, усе почалося з собак, бо стан їх нашвидкуруч спорудженої загороди свідчив, що вони намагалися втекти. Загороду довелося розташувати на певній відстані від табору через ненависть тварин до загадкових давніх організмів, однак усі заходи перестороги виявилися марними. Залишившись одні, вони з першими ж поривами шквального вітру кинулись панічно тікати — чи то їх налякав вітер, чи то дошкулив їдкий запах жахливих істот. Звісно, ці екземпляри лежали під брезентом, однак промені низького антарктичного сонця нагрівали тканину, і, за словами Лейка, сонячне тепло здатне було пом’якшувати на диво тверді й міцні тканини створінь і змушувало їх набрякати. Імовірно, вітер зірвав з них брезент і так розворушив, що попри поважний вік ці створіння почали смердіти ще сильніше.

Але в будь-якому разі видовище було доволі бридке. Однак доведеться подолати відразу та гидливість і відкрити, нарешті, найгірше — але при цьому категорично заявити на підставі моїх та Денфорта особистих спостережень і висновків, що Гедні не несе жодної відповідальності за ті жахи, з якими ми зіткнулись. Я уже казав раніше, що трупи були страшенно понівечені, а зараз мушу додати, що у деяких були розпороті животи, з них повитягали нутрощі, і зроблено це було навдивовижу холоднокровно, з нелюдською жорстокістю. Із собаками вчинили так само. У найбільших і здорових двоногих та чотириногих вирізали великі шматки плоті, наче це робив вправний різник, а розсипана навколо сіль із запасу продовольства у літаках наштовхувала на страшні підозри. Усе це сталося в одному з тимчасових ангарів, з якого перед тим витягли літак, а вітер швидко замів усі сліди, що могли б пролити світло на цю загадку. Не допомагали прояснити ситуації і знайдені клапті одягу, грубо зрізані з понівечених людських тіл. Щоправда, в одному кутку загороди, захищеному від буревіїв, ми побачили на снігу ледь помітні сліди, однак не людські, а радше ті доісторичні відбитки, про які бідолашний Лейк багато говорив останніми тижнями. Втім, у кого не розбурхалася б уява серед цих похмурих божевільних гір.

Як я вже казав, ми швидко з’ясували, що Гедні та одна із собак безслідно зникли. У страшній загороді ми недорахувалися двох людей і двох собак, але, оглянувши жахливі могили, увійшли до цілком неушкодженого намету, в якому Лейк робив розтини, і дещо виявили. Тут відбулися деякі зміни — прикриті частини тіла доісторичної істоти з імпровізованого столу зникли. Ми дійшли висновку, що однією з дивно похованих шістьох особин — від якої смерділо особливо гидко — була саме та, яку намагався препарувати Лейк. На лабораторному столі та навколо нього ми знайшли розкиданими інші частини тіл, і нам не знадобилося багато часу, аби здогадатися, що то були невміло і якось дивно розітнуті тіла чоловіка і собаки. З поваги до почуттів рідних, не називатиму імені нещасного. Хірургічні інструменти Лейка теж зникли, проте лишилися сліди того, що їх ретельно стерилізували. Бензиновий пальник також пропав, а на тому місці, де він стояв, лежала купка обгорілих сірників. Ми поховали частини людського тіла разом з десятьма іншими, а рештки собаки — біля тридцяти п’яти загиблих тварин. Що стосується дивних плям на лабораторному столі і на розкиданих ілюстрованих книгах, то ми не знали, що й думати.

Оце і було те найгірше, що сталося в таборі, однак інші речі викликали не меншу розгубленість. Ми не могли пояснити зникнення Гедні, собаки, восьми неушкоджених організмів, трьох саней, деяких інструментів, ілюстрованих науково-технічних книжок, письмового приладдя, електричних ліхтарів і батарей, харчів та пального, обігрівачів, запасних наметів, хутряних костюмів та інших речей. Так само викликали подив розмиті плями на деяких аркушах паперу і свідчення стороннього втручання та