Читати книгу - "Неправильний друг {реальності}, Страгозорый "

    Я бачила, як чоловік стис руки в кулаки від неприємних відчуттів, але стримався, щоб не показатись слабким. Так, йому треба якось допомагати...

    Якщо Іскрафлірт зараз може бити й притискати Гордона до землі, значить я можу його ранити. Беру катану Гордона, яку той загубив, доки падав. Коли занесла і вже почала рухати в сторону Іскрафлірта, монстр різко стримав її, не давши себе ранити.

— О, знову ти. - Мовив монстр, і спробував вирвати у мене зброю, але нічого не вийшло. - Що ж, мило з твого боку. Але вже нічого не вдієш.

    Однією рукою Іскрафлірт проїхався знову по боку Гордона, від чого він тихо видихнув. Я тим часом вдарила Іскрафлірта в обличчя. Мабуть, в око потрапила, бо він перестав на декілька секунд намагатись стримати катану в моїх руках. 

    Це дало мені можливість знову замахнутися. На цей раз більш вдачно. Іскрафлірт різко штовхнув мене, змусивши впасти. Зробивши руками якісь жести, він з силою вдарив мене і Гордона, який зараз вставав повільно з землі, в живіт.

    Я, як і чоловік, знову впала. Заплющила на секунду очі, а коли відкрила, довкола було усе білим. Так, не зрозуміла.

     Повільно встаю. Бачачи, як Гордон теж намагається встати, я допомагаю зробити йому це. Потім, не відпускаючи, обіймаю, намагаючись не тиснути на його хворий бік.

    Той, поклавши руку мені на голову й почав її обережно гладити, роззирнувся по сторонах. Я теж вирішила озирнутися про всяк випадок.

   Перше, що я побачила окрім дивної зміни довкілля, так це те, що майже поряд з нами сидів Іскрафлірт. Він легенько тримався за голову і теж роззирався по сторонах. Судячи по його обличчю, він теж особливо не розумів, що тут робив.

     Хотіла було знову зарядити йому, але стрималась. Подивилась на Гордона, чекаючи, коли він почне якось діяти чи казати щось. 

    Якийсь час чоловік дивився на Іскрафлірта, який особливо не дивився на нас. Наче забув про наше існування... Потім засунув руку в кишеню і дістав банку, схожу на ту, яку ми знайшли тоді. Але вона була новою, чистою. Чоловік явно зовсім недавно купив її.

— Зараз буде дуже важливий момент. - Мовив подумки чоловік, відпустивши мене й дивлячись на банку з ліками. - Якщо вони не допоможуть, доведеться його вбивати. Або на крайняк саджати кудись, щоб не вирвався.

    Гм... Значить, моя давня теорія на рахунок того, що Іскрафлірт дійсно хворий на голову. Але ось чим? Ніби при шизофренії настільки людину не розпирає.

     Згадала те, як він залишив мене, не вбивши, хоча мав такий шанс. При чому декілька разів. Грає, чи має роздвоєння особистості? Типу, коли вдарив, була одна особистість, а коли «отямився», була вже інша. Та ні, якась маячня. Але, що тоді?...

    Гордон різко підійшов до монстра і діставши декілька таблеток, жорстоко засунув до рота Іскрафлірта. Я слідкувала за усім цим. 

    Монстра мені не було шкода. Може, зовсім трохи, але це «трохи» змінилось байдужістю до того, що зараз міг відчувати Іскрафлірт. Сам винен. Не треба було творити подібну фігню.

    Різко я почула десь позаду невідомий голос. Озирнулась.

    Це була доволі дивна висока людина. Десь такого ж зросту, що й Гордон. Може, навіть трохи вище. І що було дивним, так це були видні лиш контури його рук десь до плечей, шиї, голови й ніг до колін. Чорні, наче зі смоли очі дивились на нас.

— О, як я рад нарешті бачити хоч когось! - З радістю мовила дивна людина, якщо її так можна було назвати. - Я так довго знаходився тут сам, що здавалось, що збожеволію без можливості поговорити з кимось. - І, бачачи наші здивовані погляди - Іскрафлірт все так само не озирався, тепер завмерши, - той знову заговорив: - Дайте мені можливість трохи прояснити ситуацію. Мене звуть Чарльз. І цей виродок, - кивнув на Іскрафлірта, - колись заточив мене сюди, вважаючи, що я дуже небезпечний для нього. Одним з перших. О, давно ж це було... Пам'ятаєш?

    Чарльз нахилився до Іскрафлірта. Але монстр майже ніяк не реагував ні на дивного чоловіка, ні на нас. Здавалось, після таблеток він увійшов до стану «овоча». Я невпевнено подивилась на Гордона. Це точно повинно допомогти?...

— О, звісно ти пам'ятаєш. - Продовжив Чарльз, наче знущаючись. - Тоді ти був ще не таким агресивним. Багато ж часу пройшло з того моменту...

— Щось мені не подобається цей Чарльз... - Подумки мовив до мене Гордон.

— Так. Мені теж. - Відповіла я так само подумки. - Дуже підозрілий.

— Згоден. Так просто Іскрафлірт би на закрив Чарльза тут навіть якби не намагався на когось нападати в результаті. Хоч дивним був, але якийсь час він дійсно так просто нікого не вбивав. Це тільки потім показився. Що ж, хай вони тут самі розбираються. А нам, гадаю, можна вже піти...

    Чоловік взяв мене на руки, і доки Чарльз був зайнятий Іскрафліртом, який до сих пір був «овочем», спробував «вийти» з цього дивного світу. Це у нього вийшло. 

    Я швидко злізла з нього, бо не хотіла спричиняти дискомфорт. Особливо його рані...

    Бачачи, що їх лідер десь різко зник, усі роззирались по сторонах, дивуючись. Мабуть, не наважуються без когось сильного битись, хто якщо що підстрахує. Звісно, деякі ще бились. Але таких було досить мало.

    Коли ми вже збирались йти, різко позаду нас хтось явно з'явився, вийшовши з того світу, де ми були до цього. Повільно озирнулись. Чарльз. Чорт... Значить, не пронесло.

    Коли той випустив у нас дивне синє полум'я, я штовхнула Гордона, і відстрибнула сама. Те полум'я не згасало доволі довго, і мабуть, навіть не збиралось згасати.

    Чарльз знову спробував атакувати нас, бачачи, що ми зараз не в дуже зручному положенні - у мене застрягла нога між камінням, а у Гордона знову відкрилась його рана, через що йому було більш важко рухатися зараз.

    Я заплющила очі. Все, кінець. Допригались.

    Але болю на диво не було. Взагалі нічого не було. Здавалось, це була одна із особистостей цього полум'я - вбиває, але без болю.