Читати книгу - "Апологія Сократа. Діалоги"

місці — осередку мудрості всієї Еллади, [E] в найславетнішому і найщасливішому домі цього міста, якби ми не виявилися гідними такої честі, а пересварилися один з одним, мов якісь найпослідущі людці. [338] Так ось я і прошу вас, і раджу вам, Сократе й Протагоре, щоб ви, маючи нас за посередників, поєдналися на середині дороги. Отже, тобі, Сократе, не слід, якщо це не до душі Протагору, наполягати на точному й надто стислому ході розмови: ти попусти трохи віжки словам, щоб вони явились нам привабливішими й чепурнішими, а Протагор, своєю чергою, хай не жене на всіх вітрилах і не пускається з попутним вітром на відкрите море слів, утративши з очей землю. Обом вам треба триматися середини. Так і зробіть. Послухайте моєї ради: виберіть собі в одній особі суддю, розпорядника й наглядача, який стежив би за [B] належною довжиною промови кожного з вас.

Це сподобалося присутнім, усі схвально відгукнулися. Каллій заявив, що не відпустить мене, й просив вибрати розпорядника. Тут я звернув увагу на те, що було б соромно вибирати суддю для розмови, бо коли вибраний виявиться гіршим від нас, тоді негоже, щоб гірший керував кращими; якщо ж він буде таким самим, як ми, [C] то це також буде погано, бо однаковий однаково буде діяти з нами, так що не варто його обирати. То, може, оберете кращого, ніж ми? Правду кажучи, на мою думку, неможливо обрати когось мудрішого від оцього Протагора. Якщо ж оберете не кращого насправді, а тільки на словах, то знов-таки Протагору буде прикро, що для нього, немов для простачка, обираєте наставника. Якщо йдеться про мене, то мені все одно, як вирішите. Я хочу зробити, щоб наша зустріч і розмова відбувалися так, як ви собі бажаєте: [D] якщо Протагор не хоче відповідати, то хай він ставить запитання, а я буду відповідати й заодно спробую показати йому, як, на мій погляд, треба відповідати, коли тебе питають. А коли я відповім на всі запитання, які тільки він захоче поставити, [E] хай він своєю чергою обіцяє відповідати мені подібним чином. А якби виявилося, що він не має бажання відповідати на поставлені йому запитання, то і я, і ви будемо гуртом просити, як ви мене просили, не псувати розмови. Заради цього не потрібен окремий керівник — всі ви спільно будете керувати.

Усі погодилися, що саме так слід зробити. А Протагор, хоч зовсім не мав бажання, все ж був змушений погодитися ставити запитання, а після того, як він їх досить поставить, знов давати звіт, відповідаючи коротко й небагатослівно. Протагор почав запитувати приблизно так:

— Вважаю, Сократе, що найважливішою частиною освіти кожної людини є знання поезії. Це означає [339] розуміти думки поетів, вміти оцінювати, що написано правильно, а що ні, розбирати твір і давати пояснення на відповідні запитання. Так ось і тепер запитання буде стосуватися того самого, про що ми з тобою тільки-но говорили, тобто про доброчесність, з тим, що ми перенесемо його розгляд на ділянку поезії. [B] Це буде єдина різниця. Отже, Сімонід каже десь, звертаючись до Скопаса, сина Креонта-фессалійця{136}, що «людиною справді хорошою важко стати, щоб і руки, й ноги, і розум були досконалі, щоб уся вона була бездоганно створена». Чи знаєш ти цю пісню{137}, чи переказати тобі її всю?

На це я відповів йому:

— Не треба, я знаю її, саме цією піснею я дуже цікавився.

— Прекрасно. То яка ж твоя думка, чи це сказано правильно й гарно, чи ні?

— Дуже правильно й гарно.

— Як це, по-твоєму, гарно, коли поет сам собі суперечить?

— Ні, негарно.

[C] — Приглянься-но уважніше.

— Мій шановний, я вже достатньо приглянувся.

— Отже, ти знаєш, що далі в одному місці згаданої пісні поет каже таке: «І невдалим мені видається вислів Піттака, хоч це сказано мудрецем: важко, — каже він, — бути хорошою людиною». Чи помічаєш, що той самий поет говорить і це, і те, що раніше?

— Знаю.

— А як тобі здається, це й те узгоджується між собою?

— Мені здається, що так, — сказав я; але, сказати правду, мене водночас страх брав, чи не скаже Протагор ще що-небудь, і я запитав: — А яка твоя думка?

— Як може здаватися згідним із самим собою той, хто говорить раз це, раз те? [D] Адже він спочатку сам визнав, що важко стати по-справжньому хорошим, а трохи перегодом у цьому ж таки вірші забуває про це і ганить Піттака, який твердив те саме, тобто що важко бути хорошим. Отже, Сімонід не схвалює твердження Піттака, який говорив те саме, що й він. Якщо він ганить того, хто говорить те саме, то, ясна річ, він і себе самого ганить, так що або перше, або друге його твердження неправильне.

[E] Багато слухачів сприйняли ці слова Протагора з голосною похвалою. А я спершу почував себе після його слів, немов мене вдарив дужий кулачник, в очах мені потемніло, голова запаморочилась, а інші загаласували, вихваляючи Протагора. Потім я — ніде правди діти, — бажаючи виграти час і подумати, що, власне, твердить поет, звертаюся до Продіка і кличу його:

— Продіку! Адже Сімонід — твій земляк. Ти повинен заступитися за нього. [340] Я, здається, кличу тебе на допомогу, як, за словами Гомера, Скамандр, коли напирав на нього Ахілл, кликав Сімоента{138} такими словами:

Брате мій любий! Удвох подолать цього мужа могутність

Конче нам треба…{139}

Так і я тебе закликаю, аби Протагор не розтрощив нам Сімоніда. [B] Щоб оборонити Сімоніда, потрібні твої знання, завдяки яким ти розрізняєш такі поняття, як «хотіти» й «бажати», доводячи, що це не од­не і те саме, про що ти сказав багато прекрасних думок. А тепер подивись, чи ти часом не такої самої думки, як я. Мені принаймні не здається, що Сімонід суперечить сам собі. Але найперше ти, Продіку, вислови свою думку, скажи, чи, по-твоєму, «стати» і «бути» — одне й те саме, чи це різні поняття?

— Клянусь Зевсом, різні, — відповів Продік.

— Чи не висловив у першій цитаті сам Сімонід свій погляд, що важко стати справді добрим?

[C] — Правду кажеш, — мовив Продік.

— А Піттака, — продовжував я, — він ганить не за ту саму думку, як гадає Протагор, а за іншу. Бо Піттак не сказав, що важко стати чесним, як висловився Сімонід, а бути ним, а це не одне і те саме, Протагоре, що підтверджує Продік. Отже, якщо «бути»