Читати книгу - "Правда про справу Гаррі Квеберта"

світло коло будинку: там щось палало. Я побіг перевірити і побачив, що «корвет» Гаррі горить мов свічка. Полум’я гоготіло, в небо здіймався стовп чорного диму. Я гукав на поміч, та не було кого гукати. Довкола був лише ліс. Шиби «корвета» луснули від високої температури, метал уже коробило, й полум’яні омахи, що спалахнули з подвійною силою, лизнули стіни гаража. Я нічого не міг удіяти. Маєток палав.

26. Н-О-Л-А

(Аврора, Нью-Гемпшир, субота, 14 червня 1975 року)

— Письменники, Маркусе, такі вразливі тому, що можуть зазнавати двох видів любовних мук; тобто вдвічі більше, ніж усі нормальні люди, — мук від кохання й мук від книжки. Писати книжку — все одно що когось кохати: це може завдавати неабиякого болю.

Службова інструкція

ДО УВАГИ ПЕРСОНАЛУ!

Як ви всі помітили, в нашому закладі вже з тиждень щодня снідає Гаррі Квеберт. Пан Квеберт — великий нью-йоркський письменник, йому треба приділяти особливу увагу. Всі його потреби задовольняти дуже тактовно. В жодному разі не турбувати.

Столик номер 17 зарезервовано за ним аж до нових розпоряджень. Він має бути завжди для нього вільний.

Тамара Квінн

Рівновагу порушила пляшка з кленовим сиропом. Щойно вона поставила її на тацю, як та похитнулася; намагаючись її підхопити, вона сама заточилася і разом із тацею з гуркотом полетіла додолу.

Гаррі перехилився через шинквас.

— Ноло, з вами все гаразд?

Вона підвелася, трохи приголомшена.

— Авжеж, я…

Десь із хвилю вони дивилися на масштаби катастрофи — і обоє розреготалися.

— Не смійтеся, Гаррі, — нарешті лагідно сказала йому Нола. — Якщо пані Квінн дізнається, що я знову впустила тацю, то мені перепаде на горіхи.

Він обійшов шинквас і, присівши, заходився допомагати їй вибирати шкло з місива гірчиці, майонезу, кетчупу, кленового сиропу, масла, солі та цукру.

— Що за халепа, — мовив він, — хтось може мені пояснити, чому останній тиждень мені з кожним замовленням приносять одразу всі приправи, що є?

— А це через інструкцію, — відказала Нола.

— Інструкцію?

Вона кивнула на приліплений за шинквасом аркуш. Гаррі підвівся, взяв його і заходився читати вголос.

— Ох, Гаррі, що це ви робите? Та ви з глузду з’їхали! Якщо пані Квінн взнає…

— Не бійся, ще ж нікого нема.

Сьома ранку; в «Кларксі» було ще безлюдно.

— А що це за інструкція?

— Пані Квінн дала розпорядження.

— Кому?

— Всьому персоналові.

Їхню балачку урвала поява перших відвідувачів; Гаррі відразу ж повернувся до свого столу, а Нола хутко взялася до своїх обов’язків.

— Зараз принесу вам інші грінки, пане Квеберте, — урочисто виголосила вона і зникла в кухні.

За дверми вона ще мить постояла в задумі й усміхнулася сама до себе: вона любила його. Від тієї першої зустрічі на березі моря, два тижні тому, від тієї чудесної дощової днини, коли вона випадково пішла прогулятися біля Гусячої бухти, вона його кохала. Вона це знала. Почуття не було схоже ні на що інше, воно не обманювало: вона почувалася іншою, щасливішою, дні здавалися їй прекраснішими. А головне, коли він був тут, серце її калатало гучніше.

Після сцени на березі вони бачилися двічі: біля супермаркету на головній вулиці, а потім у «Кларксі», де вона суботами працювала кельнеркою. І з кожною зустріччю поміж ними відбувалося щось особливе. Відтоді у нього з’явилася звичка щодня приходити в «Кларкс», щоб писати; саме тому Тамара Квінн, власниця ресторанчика, три дні тому, надвечір, влаштувала термінові збори своїх «дівчат» — так вона називала кельнерок, — і виголосила їм оту службову інструкцію.

— Дівчата, — сказала вона, вишикувавши їх немов на параді, — за останній тиждень ви всі, звісно, помітили, що великий нью-йоркський письменник Гаррі Квеберт ходить сюди щодня; мабуть, він знайшов у нас усі ознаки витонченості та якості, притаманні найкращим закладам Східного узбережжя. «Кларкс» — заклад найвищого рівня; ми зобов’язані виправдовувати очікування найвимогливіших клієнтів. А оскільки у декотрих із вас мізки в зародковому стані, я написала службову інструкцію, щоб ви пам’ятали, як належить обслуговувати пана Квеберта. Ви повинні читати її, перечитувати і вивчити напам’ять! Я проситиму вас її повторювати, до того ж — без попередження. Висітиме вона в кухні й за шинквасом.

Після цього Тамара Квінн виклала свої вказівки: головне, це не турбувати пана Квеберта, бо йому треба думати. Докладати всіх зусиль, щоб він почувався як удома. Статистика його передніших відвідин «Кларксу» свідчить про те, що він замовляє тільки каву, тож як він приходить, подавати йому каву й більш нічого. Якщо йому треба буде ще щось, якщо пан Квеберт голодний, він сам замовить. Не набридати йому, не пропонувати додаткових страв, як ото іншим клієнтам. Якщо він замовить їжу, приносити всі приправи, щоб