Читати книгу - "Майже безпечна"

мабуть цікаво як я тебе знайшла? — почала Трілліан.

— Так! — вхопився за цю думку Артур. — Я саме над цим думав. Як ти мене знайшла?

— Ну, ти може знаєш, а може й ні, але я зараз працюю на одну з великих компаній Суб-Ета телебачення, що...

— Я знаю, — раптом згадав Артур. — Так, тебе можна привітати. Це ж прекрасно. Захоплююче. Ти молодець. Мабуть, дуже цікава робота.

— Виснажлива.

— Всі ці перельоти туди-сюди. Мабуть так і є.

— У нас є доступ буквально до будь-якої інфомації. Таким чином я й знайшла твоє ім’я у спику пасажирів того корабля, що розбився.

Артур був ошелешений.

— Хочеш сказати, вони знали про катастрофу?

— Ну, звісно вони знали. Не може ж цілий космічний лайнер зникнути так, щоб ніхто нічого не дізнався.

— Ти що, хочеш сказати, вони знали, де це сталося? Знали, що я врятувався?

— Так.

— Але ж ніхто навіть не намагався шукати! Взагалі нічого не було!

— Та вони і не прилетіли б. Це все дуже заплутаний страховий процес. Тому вони просто приховалу цю справу. Вдали, що цього всього і не було. Страховаий бізнес прогнив наскрізь. Ти знав, що вони знову відновили смертну кару для директорів страхових компаній?

— Справді? — здивувався Артур. — Ні, не знав. А за які провини?

Трілліан насупилась.

— При чому тут провини?

— Ясно.

Трілліан довго-довго дивилася на Артура, а потім, іншим тоном сказала:

— Пора тобі взяти на себе відповідальність, Артуре.

Артур спробував зрозуміти, що вона має на увазі. Останнім часом він зрозумів, що йому треба хвильку чи дві, щоб зрозуміти до чого люди ведуть, тому він вирішив, що буде краще, якщо пройде кількасекунд у нормальному, розмірнеому темпі. Останнім часом життя балувала його, йшло рівно і мирно... можна дозволити собі трошки зачекати.

Він все ще не розумів, що вона мала на увазі, тому, врешті-решт вирішив зізнатися в цьому.

Трілліан обдарувала його холодною посмішкою і повернулася до дверей хатини.

— Рендом!? — покликала вона. — Заходь-но, познайомся зі своїм батьком.

Розділ 14

Як тільки Путівник склався назад у маленький, гладенький, чорний диск, Форд зрозумів одну божевільну річ. Чи принаймні він намагався зрозуміти її, але вона була надто божевільною, щоб сприйняти її отак зразу на льоту. Його голова гуділа, щиколотка боліла, і хоча він не хотів скиглити, але він завжди вважав, що важка мультипросторова логіка була чимось таким, що він краще розумів у гарячій ванні. Йому треба був якийсь час подумати. Час, великий кухоль пива, а також повна ароматної піни ванна.

Йому треба вибиратися. А ще треба захопити Путівник. Та навряд чи їх випустять разом.

Він гарячково озирнувся навколо.

Думай, думай, думай. Рішення має бути простим і очевидним. Якщо він був правий у своїх поганих, дурних, можна навіть сказати, смердючих передчуттях, що йому доведеться мати справу із поганими, дурними, смердючими вогонами, то чим простіше і очевидніше річшення, тим краще.

Раптом він зрозумів, що йому потрібно робити.

Йому не треба намагатися побороти систему, йому слід нею скористатися. Найбільш лякаючою річчю у вогонах була їх абсолютна божевільна рішучість робити будь-яку божевільну річ, яку вони рішуче вирішили зробити. Не варто навіть намагатися апелювати до їх розуму, бо такого в них нема. Однак той, у кого дістане духу, може часом використовувати в своїх цілях їх сліпу, руйнівну пристрасть до сліпого руйнування всього, що потрапило їм на око, включаючи самих себе. Мало того що їх ліва рука не відає, що робить права; часом і права рука має дуже туманне уявлення про те, що творить сама.

Чи наважиться він надіслати цю штуку поштою самому собі?

Чи наважиться він просто покластися на систему і поручити Вогонам доставити її йому, в той час, як вони будуть перебирати всю будівлі по цеглинці, щоб знайти її?

Так.

Він гарячково почав упокавувати її. Загорнув. Підписав. На секунду замислився чи правильно він робить, а потім кинув пакунок у отвір пневмопошти.

— Коліне, — звернувся він до маленького літаючого м’ячика. — Я збираюся залишити тебе на призволяще.

— Я такий радий! — закричав Колін.

— Насолоджуйся, — сказав Форд. — Бо я хочу, щоб ти простежив, щоб ця посилка благополучно покинула межі цієї будівлі. Швидше всього тебе спалять, коли виявлять, і я нічим не зможу допомогти. Це буде дуже, дуже боляче, і я страшенно перепрошую. Ти зрозумів?

— Я весь переповнений радістю, — заявив Колін.

— Давай! — скомандував Форд.

Колін слухняно пірнув у пневмотрубу слідом за посилкою. Тепер Форду залишилося потурбуватися лише про себе, але це також істотна річ, про яку варто турбуватися. Важке тупотіння вже чулося за дверима, які він передбачливо заблокував пересунувши під них важку шафу.

Його непокоїло те, що все йде так гладко. Все якось підозріло. Із самого початку він діяв на рідкість нерозважливо — і поки все сходило йому з рук. Ну крім хіба черевика. За ним він дуже сумував. Нічого, за це вони ще заплатять.

З оглушливим громом двері зірвалися з петель. Крізь клуби диму і пилу проступили обриси величезних, схожих на слимаків істот, які проривалися крізь отвір.

Значить, до сих пір все йшло як по маслу? Значить, удача на його боці? Ну що ж, ось і перевіримо!

У пориві наукового інтересу він знову викинувся з вікна.

Розділ 15

Перший місяць, коли вони тільки почали знайомитися, був трохи важкуватим. Другий місяць, коли вони намагалися визначити, що ж вони зрозуміли одне про одного протягом першого місяця, був набагато легшим.

Третій місяць, коли прибула посилка, був справді дуже складним.

Спочатку проблемою було навіть пояснити, що таке місяць. Тут, на Ламюеллі, це було простою і приємною штукою. День тривав двадцять п’ять годин, що загалом означало ще одну дадкову годину сну, а також, звісно, необхідність щодня переводити годинник, чим Артур займався навіть із задоволенням.

Домашній затишок також створювала кількість сонць і місяців, яких Ламюелла мала по одному на противагу деяким іншим планетам, які він інколи відвідував, що мали їх якусь нездорову кількість.

Планета описувала повне коло навколо сонця за триста днів, а це означало, що рік не буде тягнутися надто довго. Супутник Ламюелли робив навколо неї дев’ять обертів на рік, а отже місяць мав трохи більше,