Читати книгу - "Зазирни у мої сни"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Шатенка нарешті вмовкла й, склавши долоні на столі, утупилася кудись повз мене. Після її палкої промови я почувався, немов учень, вилаяний через невивчений урок. Приблизно хвилину ми троє німували, а тоді Ґарет Джонсон стиха озвався:
— Що ви можете про це сказати?
— Що я можу про це сказати? — В мене очі на лоба полізли, я ледь стримувався, щоб не бовкнути щось на кшталт «ти ідіот?». — Ви з мене знущаєтесь?! Ви серйозно?
— А вас не насторожує, що в рядку «Відправник» стоїть ваша адреса?
— Ні! — гаркнув я. На секунду в голові промайнуло, що вони не агенти ФБР: ті не такі наївні. — Це просто e-mail! Хтось зламав мій акаунт на Gmail’і, накатав вам листа та надіслав від мого імені, а ви… — я затнувся. Ґарет і Ліза споглядали мене із поблажливо-іронічними мінами на обличчях так, як чоловік і дружина, що вирішили не втручатися та почекати, поки в їхнього вередливого малюка скінчиться істерика. А ще я пригадав статтю, на яку натрапив рік тому в Інтернеті (здається, в серпні 2014-го), про те, як компанія Google повідомила правоохоронним органам США про зберігання одним із користувачів поштового сервісу Gmail дитячих порнознімків, після чого користувача було заарештовано. Річ у тім, що в Gmail вбудовано підпрограму, призначену для аналізу змісту листів і на цій основі фільтрації контекстної реклами. Якщо в листах певного користувача постійно спливає, наприклад, слово books, Gmail підкидатиме йому книжкові новинки з сайту Amazon.com. Так і впіймали того збоченця. Та йдеться не про це. Мені враз стало соромно від усвідомлення, що сам мав би дізнатися про злам мого акаунта. Якщо його, звісно, хтось ламав. — Що? — я перевів знічений погляд із шатенки на коротко підстриженого Джонсона й назад. — Я щойно ляпнув дурницю?
— Так, — згодився Ґарет Джонсон. — Вірите ви в це чи ні, пане Белінськи, але ми з ФБР. І ми не летіли б сюди із Вашингтона, якби перед тим не відкинули інші варіанти. Ми здогадуємося, що це не ви надіслали нам попередження. Ми припускаємо, що хтось скористався вашою скринькою та відправив лист від вашого імені, але без вашого відома. Водночас ми напевне знаємо, що лист надійшов з вашого комп’ютера, який в цю мить знаходиться у вашій квартирі на дев’ятому поверсі багатоквартирного будинку за номером сорок на вулиці Грушевського. На ваш Google-акаунт упродовж минулих півтора року з жодної іншої локації не заходили. Я ніколи не був на Грушевського, проте протягом останніх трьох днів бачив стільки супутникових знімків цього місця, що мені починає здаватися, наче я там народився, — не зводячи з мене водянистих очей, Джонсон сьорбнув кави. — Я просто хочу, щоб ви втямили, пане Белінськи: якщо я сиджу тут перед вами й втовкмачую вам це, то маю достатні для цього підстави.
Завібрував мій телефон. Я витягнув мобілку з кишені джинсів і подивився на екран. Телефонувала Єва. Я геть забув про дружину! Глянув на наручний годинник. За десять десята. Єва мусила б виїхати на роботу п’ять хвилин тому. Я уявив, як вона зараз казиться. З іншого боку… іноді, знаючи, що о десятій ранку клієнтів небагато, а нова зміна спокійно почне роботу без неї, Єва дозволяла собі розслабитися — приїжджала до «Чорної перлини» не о десятій, а о пів на одинадцяту. Ніхто не мав до неї претензій, оскільки в інші дні дружина залишалася на роботі далеко за північ. «Нічого страшного, почекає», — не від’єднуючись, я вимкнув звук і відклав телефон.
— Я однаково не розумію. Мені нічого невідомо ні про Таярані, ні про катер Tres Marias, ні про Тіхуанський наркокартель і сторожовий корабель… як там його?
— «Bertholf».
— «Бертхольф». Я не надсилав цього листа!
— Хтось відправив його з вашого комп’ютера.
— Це неможливо! — випалив я. — У вас є які-небудь інші версії?
— Жодних, — заперечуючи, мотнула головою шатенка.
— Саме тому ми прилетіли до України, — додав Ґарет.
Виклик припинився, та майже відразу мій телефон знову завібрував. Екран спалахнув, і в нижній частині спливло текстове повідомлення: «Де ти?!»
— Пробачте. Мені треба йти.
Ґарет Джонсон шумно видихнув носом і, задерши підборіддя, втупився в телевізор, що висів навпроти столика. Я простежив за його поглядом. По М1 показували один із останніх кліпів ґьорлз-бенду NikitA.
Ліза Джин нічим не виказала розчарування.
— Ось вам моя візитівка. — Жінка простягнула прямокутну білу картку.
Я зиркнув на синю із золотою облямівкою печатку Department of Justice — Federal Bureau of Investigation та американські номери телефонів у правому нижньому куті. У моїй голові наче сирена завила: не бери! не бери! не бери!
Ліза Джин типово чоловічим жестом дістала із внутрішньої кишені жакета кулькову ручку та записала на звороті візитівки ще один номер.
— Це мій український номер, — пояснила, підсовуючи візитівку до мене. — Телефонуйте, коли вам буде зручно. Якщо раптом щось дізнаєтесь.
— А ви…
— Ми побудемо в Україні ще кілька днів.
— Добре, — я забрав візитівку, нервово сховав її до задньої кишені джинсів, після чого підвівся.
— Поговоріть із дружиною, — Джонсон здавалося повністю поринув у споглядання ідеальних форм Астаф’євої, яка практично голою звивалася під білосніжною ковдрою на екрані причепленого до стіни телевізора.
Я затримався, втупив у нього погляд, але чоловік так і не повернув до мене голови.
— Гарного дня, — кинув я й заспішив до виходу.
27
Машин не поменшало. Сонце видряпалося вище, і соковиті ранкові кольори разом зблякли та примерхли. Промені більше не виїдали очі, падали прямовисно, розбиваючись об вицвілий асфальт і пощерблену бруківку, от тільки тепліше від того не ставало. На заході, над пласкими дахами багатоповерхівок, що підпирали майдан Незалежності, громадилися важкі хмари. Якщо небо затягне, перший день літа матиме непогані шанси стати холоднішим за перший день весни.
Спати перехотілося. Після розмови з американцями я почувався ще більш утомленим і наляканим. Човгаючи центральною вулицею, що тяглася від «Манхеттена» на схід, я мріяв про те, як прийду додому, вип’ю зеленого чаю, потеревеню трохи з Тео, а тоді завалюся на ліжко й засну. А потім прокинусь і зрозумію, що мені все наснилося, що насправді ніякої розмови у Mon Cafe не було. Теодор уже вмів користуватися відеохостингом YouTube. Він навчився вибирати потрібні ролики з переліку рекомендованих, що з’являлися на екрані після кожного переглянутого відео, тож я саджав його за ноутбук і міг кілька годин подрімати. Тепер же доведеться з’ясовувати, якого біса 27 травня з мого акаунта було надіслано лист на публічний e-mail вашингтонського відділення Федерального бюро розслідувань.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зазирни у мої сни», після закриття браузера.