Читати книгу - "Худий"

звела голову і похмуро вирячилась на мене.

— Ти ще не перехотіла поговорити зі мною? — спитав я.

Гілберт підвівся з ліжка.

— Де мама?

— Розмовляє з поліцейськими.

Він щось нерозбірливо пробурмотів і вийшов з кімнати. Дороті пересмикнулась.

— У мене від нього мороз по шкірі, — зізналася вона, а тоді, наче згадавши, знову насупилась.

— То ще хочеш мені щось розповісти?

— Що вас так настроїло проти мене?

— Ти не порозумнішала. — Я сів на місце Гілберта. — Тобі відомо про ножик і ланцюжок, які знайшла твоя мати?

— Ні. Де?

— Що ти хотіла мені сказати?

— Тепер уже нічого, — відповіла вона похмуро, — хіба що зітріть зрештою її помаду з губ.

Я витер. Вона вихопила в мене з рук носовичок, перевернулась, узяла коробку сірників на столику біля ліжка і запалила сірник.

— Смердіти буде просто жах, — попередив я.

— Байдуже, — відказала вона, але сірник загасила.

Я взяв у неї носовичок, підійшов до вікна, відчинив його, вижбурив носовичок геть, знову зачинив і повернувся на своє місце.

— Якщо це підніме твій настрій.

— Що мати сказала… про мене?

— Що ти мене кохаєш.

Вона рвучко сіла.

— А ви що на це?

— Я відповів, що це просто старе дитяче захоплення.

Губи її затремтіли.

— Ви… справді так вважаєте?

— А що ж іще може бути?

— Не знаю. — Вона заплакала. — Всі піднімають мене на кпини — і мати, і Гілберт, і Гаррісон, — я…

Я пригорнув її до себе.

— Ану їх усіх к бісу!

За хвилю вона спитала:

— А мати вас кохає?

— Рятуй боже — ні! Я ніколи не стрічав жінки, яка б не була лесбіянкою і так ненавиділа чоловіків, як вона.

— Але в неї завжди хтось…

— Вимоги плоті. Хай це тебе не обманює. Мімі люто ненавидить чоловіків — геть усіх нас.

Вона перестала хлипати, наморщила чоло і сказала:

— Не розумію. А ви теж її ненавидите?

— Іноді.

— А зараз?

— Не думаю. Звичайно, те, що вона вважає себе найрозумнішою, хоч у голові тирса, дратує, але я б не сказав, що ненавиджу її.

— А я ненавиджу, — промовила Дороті.

— Ти вже повідомила про це минулого тижня. Я хочу дещо в тебе спитати: чи ти знала або бачила колись Артура Нунгейма, про якого ми розмовляли в барі?

Вона пильно подивилась на мене:

— Ви просто намагаєтесь змінити тему.

— Мені справді це важливо знати. То як?

— Ні.

— Про нього писали газети, — нагадав я. — Саме він повідомив поліції про зв'язок Мореллі з Джулією Вулф.

— Не пригадую його прізвища, — відказала вона. — Не думаю, щоб чула раніше.

Я змалював їй Нунгейма.

— Зустрічалася з ним?

— Ні.

— Він часом називав себе Альбертом Норменом. Це прізвище тобі знайоме?

— Ні.

— Чи не впізнала ти кого-небудь з тих, хто був у Стадсі? Може, щось про них знаєш?

— Ні. Слово честі, Ніку, я б розповіла все, що знаю, аби вам допомогти.

— Хай би кому це могло зашкодити?

— Так, — не роздумуючи, відповіла вона, а тоді спитала: — Що ви маєте на увазі?

— Ти чудово розумієш що.

Вона затулилася руками й ледь чутно прошепотіла:

— Я боюся, Ніку. Я…

У двері хтось постукав, і вона відсмикнула руки від обличчя.

— Прошу! — гукнув я.

Двері трохи прочинилися, й зазирнула голова Енді. Намагаючись приховати зацікавлення, він повідомив:

— Лейтенант хоче бачити вас.

— Зараз прийду, — пообіцяв я.

Він розчинив двері ширше.

— Лейтенант чекає. — Енді, певно, хотів багатозначно підморгнути мені, а що разом з оком аж надто викривив рота, то його обличчя набуло переляканого виразу.

— Я ще повернусь, — сказав я Дороті й вийшов з кімнати.

Енді зачинив двері й прошепотів мені у вухо:

— Хлопець підглядав у замковий отвір.

— Гілберт?

— Атож. Він встиг ушитись, зачувши мої кроки, але точно тут був.

— Це в його стилі, — погодився я. — Як ви впорались з місіс Й.?

Він склав пухкі губи трубочкою і голосно зітхнув.

— Ох і жінка!

25

Ми знову зайшли до спальні Мімі. Вона сиділа із задоволеним виглядом у кріслі біля вікна. Радісно усміхнувшись до мене, Мімі сказала:

— Моя совість тепер чиста. Я в усьому зізналась.

Гілд стояв біля столу, витираючись хустиною. На скронях у нього блищали крапелини поту, обличчя видавалося втомленим і зістарілим. Ножик з ланцюжком і носовичок, у який вони були загорнуті, лежали на столі.

— Скінчили? — спитав я.

— Не знаю, хай йому грець! — прогарчав Гілд. Він повернув голову і звернувся до Мімі: — Чи ви вважаєте, що ми скінчили?

Мімі зареготала:

— Не уявляю, що ще можна додати.

— Гаразд, — нешвидко і дещо неохоче проказав Гілд, — в такому разі мені б хотілося переговорити пару хвилин з містером Чарлзом, якщо не заперечуєте. — Він дбайливо згорнув свого носовичка і сховав його в кишеню.

— Можете розмовляти тут, — підвелася Мімі з крісла. — А я тим часом піду побалакаю з місіс Чарлз. — Вона грайливо торкнулася моєї щоки вказівним пальцем, проходячи мимо, — Не дозволяй їм ображати мене, Ніку.

Енді випустив її, зачинив двері, іі витягнувши губи трубочкою, знову голосно зітхнув. Я ліг на ліжко.

— Отже, — спитав я, — що ми маємо?

Гілд відкашлявся.

— Вона розповіла нам, що знайшла ці речі на підлозі, там, де Джулія Вулф, швидше за все, обірвала ланцюжок, борючись з Уайнентом. А ще пояснила, чому досі приховувала свою знахідку. Для нас з вами це пояснення звучить не дуже переконливо, але, можливо, варто подивитися її очима. Сказати відверто, я ніяк не можу її розкусити, пек її матері!

— Головне, — порадив я, — не дати себе виснажити. Коли ви спіймаєте її на брехні, вона з цим погодиться і підсуне нову байку, коли ви її вдруге схопите за руку, вона знову це визнає і тут-таки збреше, і так далі. Більшість людей — навіть жінок — втрачають самовладання, коли їх ловлять на брехні втретє чи вчетверте, вони зізнаються або набирають у рота води. Мімі ие з тих. Вона продовжуватиме брехати, й ви мусите бути насторожі, бо зрештою їй повірите — не тому, що вона скаже правду, а просто втомившись не вірити.

— Гм-м, — пробурмотів Гілд. — Можливо. — Він засунув палець іа комір. Відчувалося, що йому не по собі. — Послухайте, як на вашу думку, це вона вбила дівчину?

Я помітив, що Енді пильно уп'явся в мене, викотивши очі. Я сів і опустив ноги на підлогу.

— Якби я те знав. Цей ланцюжок вона, схоже, підсовує нам умисно, але…. Ми можемо перевірити, чи мав Уайнент такий ланцюжок, — можливо, він у нього і досі є. Якщо вона так добре, як про те каже, запам'ятала ланцюжок, то хіба не