Читати книгу - "Цифрова Фортеця"

— Ясно... Ну, що ж... У такому разі мені це неважко буде зробити.

— Чудово! Він саме вечеряє з однією з наших супутниць у ресторані готелю. — Рольдан знав, що пан Густавсон, напевне, уже розважався в ліжку, але виявив обережність, не бажаючи травмувати витончену психіку торговця штучними перлинами. — Просто залиште паспорт консьєржу, його звуть Мануель. Скажіть, що ви — від мене. І попросіть його передати паспорт Рочіо. Рочіо супроводжує пана Густавсона сьогодні вночі. Вона потурбується, щоб документ знову опинився в нього. Можете залишити в паспорті смужку паперу зі своїм ім’ям та адресою — можливо, пан Густавсон забажає прислати вам невеличку винагороду.

— Гарна ідея. Отже, готель «Альфонсо XIII». Що ж, дуже добре. Зараз же піду й віднесу. Дякую за допомогу.

Девід Бекер повісив слухавку. «Альфонсо XIII». Він стиха розсміявся. «Просто треба знати, як питати».

А через кільканадцять секунд мовчазна постать рушила слідком за Бекером по вулиці Делісіас і розтанула в темряві андалузької ночі, що опускалася на землю.

РОЗДІЛ 29

І досі не вгамувавшись після сутички з Ґейлом, Сюзанна сиділа й дивилася крізь поляроїдне скло блоку № 3. Приміщення шифрувального відділу було порожнє. Ґейл знову замовк, чимось зайнятий. Їй хотілося, щоб він пішов.

«Може, покликати Стретмора?» — подумала Сюзанна. Шеф просто вигнав би Галіта — і все, бо була субота, неофіційний вихідний. Однак вона розуміла, що коли вигнати Ґейла, той одразу щось запідозрить. І, можливо, почне телефонувати своїм колегам-шифрувальникам і розпитувати — що ж відбувається? Тому Сюзанна вирішила, що краще Ґейла не чіпати. Нехай сидить. Однаково він невдовзі піде.

«Незламний алгоритм», — подумала вона й зітхнула, подумки повертаючись до «Цифрової фортеці». їй було дивно — як подібний алгоритм можна створити взагалі? Але, тим не менше, доказ був у неї прямо перед очима: «Транскод» виявився безсилим проти нового алгоритму.

Сюзанна подумала про Стретмора — як шляхетно несе він страшний тягар цієї катастрофи на своїх плечах, вживаючи всіх необхідних заходів і демонструючи гідну захоплення витривалість перед страшною загрозою.

Інколи вона бачила в Стретморі Девідові риси. Вони мали багато спільного: впертість, відданість і розум. Інколи Сюзан-ні здавалося, що без неї Стретмор пропаде: схоже, чистота її любові до криптографії була для нього рятівним колом у бурхливому морі політики й нагадувала йому про власну молодість, коли він був простим шифрувальником.

Сюзанна теж багато в чому покладалася на Стретмора; він був її захистом у світі жадібних до влади чоловіків, дбав про її кар’єру, захищав її і, як вона часто жартувала, втілював у життя всі її мрії. І це була правда. Хай випадково, але саме телефонний дзвінок Стретмора спричинився до появи Девіда Бекера в АНБ того пам’ятного дня. Вона подумки знову полинула до Девіда, і її погляд інстинктивно впав на висувний лоток біля клавіатури. Там лежав надрукований факс.

Той факс лежав там уже сім місяців. То був єдиний код, який Сюзанні ще належало розшифрувати. Він був від Девіда. Сюзанна прочитала його стонадцятий раз.

Шлю вам скромний факс без лоску

Про любов свою без воску.

Він надіслав їй це послання після невеличкої сварки. Місяцями Сюзанна просила Девіда розказати їй, що то означало, але він не погоджувався. Без воску. То була Девідова помста. Сюзанна багато чого навчила Девіда в галузі шифрування, і для того, щоб він не надто розслаблявся, завела звичку шифрувати всі свої повідомлення нескладним кодом. Списки покупок, любовні записки — шифрувалося все. То було як гра, і Девід поступово став досить вправним шифрувальником. У якийсь момент він вирішив віддячити за її зусилля й почав підписувати всі свої послання фразою «Без воску, Девід». У неї накопичилося вже два десятки записок від Девіда. І всі були підписані однаково: «Без воску».

Вона благала пояснити їй прихований сенс, але Девід і чути про це не хотів. Коли б вона не питалася, він просто всміхався й казав:

— Ти ж шифрувальниця. От і розшифруй.

Начальниця шифрувального відділу АНБ випробувала все: підміни, цифрові квадрати й навіть анаграми. Вона пропускала «без воску» через комп’ютер, намагаючись переінакшити літери таким чином, щоб здобути нові фрази, але отримувала щось на кшталт: «TAXI HUT WOW». Виявилося, що не лише Енсей Танкадо вмів створювати незламні коди.

Її думки перервало сичання дверей. То увійшов Стретмор.

— Ну як, Сюзанно, є новини? — спитав шеф, але відразу ж осікся, побачивши Ґейла. — А, це ви, містере Ґейл! Доброго вечора! — Він нахмурився, і його очі звузилися. — Але ж сьогодні субота! Чим завдячуємо честі бачити вас?

Ґейл безневинно всміхнувся.

— Просто намагаюся добросовісно виконувати свою роботу.

— Зрозуміло, — невдоволено буркнув Стретмор, міркуючи, як вийти із ситуації. І вочевидь, визнав за краще не чіпати програміста. Незворушно повернувшись до Сюзанни, він спитав: — Міс Флетчер, можна з вами трохи поговорити? За дверима.

Сюзанна завагалася.

— А... так, сер. — І кинула бентежний погляд спочатку на свій монітор, а потім — на Ґреґа Ґейла.

— Одну хвилинку.

Натиснувши на кілька клавіш, вона запустила програму «Запнута завіса» для забезпечення конфіденційності й блокування екрана від сторонніх, якою був оснащений кожен термінал у блоці № 3. Оскільки всі термінали працювали цілодобово, «Запнута завіса» давала можливість шифрувальникам полишати свої робочі місця, знаючи, що ніхто не пошкодить їхні файли. Сюзанна ввела код із п’яти символів — й екран згас. Він мав залишатися в такому стані, допоки вона повернеться й натисне клавіші в потрібній послідовності.

Усунувши ноги в туфлі, вона вийшла з кімнати за Стретмором.

— Що він, у біса, Тут робить? — невдоволено спитав Стретмор, як тільки вони опинилися за дверима.

— Як завжди. Нічого.

На обличчі боса з’явився стривожений вираз.

— Він нічого не казав про «Транскод»?

— Ні. Але якщо побачить оперативний монітор, відразу ж скаже.

Стретмор на мить замислився.

— А з якого б дива йому цікавиться оперативним монітором?

Сюзанна пильно поглянула на начальника.

— Хочете відправити його додому?

— Ні. Ми його не чіпатимемо. — Стретмор зиркнув на лабораторію безпеки комп’ютерних систем.

— А Картукян уже пішов?

— Не знаю, я його не бачила.

— Господи, — простогнав Стретмор. — Цирк якийсь та й годі. — Він пробігся рукою по щетині, що вкрила його обличчя за останні півтори доби. — Що там чути від вашої програми-«слідопита»? Я в себе як на голках сиджу.

— Ще нічого не чути. А