Читати книгу - "Андріївський узвіз"

пальті і при краватці. Тридцяти, може, п’яти років, стрижений "під венгерку", з жовнами, які нагадують сходинки.

Він представляється і простягає чоловікові своє посвідчення співробітника Комітета Державної Безпеки. Чоловік відсмикує руку від документа і зразу ж шкодує про це. Співробітник органів ховає корочку в кишеню і не дає чоловікові зафіксувати свого імені та звання.

Офіцер каже, що хотів би побалакати, але не тут і не зараз, бо зараз у чоловіка заняття. Офіцер знає, в якій групі і, навіть, називає номер аудиторії. Не зараз, а от, скажімо, ввечері. Ми, пропонує офіцер, могли б зустрітися о сьомій нуль-нуль у фойє готеля (він дає назву найбільшого в місті готеля), щоб нам ніхто не заважав.

Чоловік мовчить.

Що, каже офіцер, ви на це скажете?

На що?

На те, що я вам сказав.

Я не знаю…

Офіцер якийсь час грає жовнами, наче це клавіші акордеона.

Ви, каже він чоловікові крізь зуби, не хвилюйтеся.

Я, каже чоловік, сьогодні зайнятий.

Завтра?

I завтра також.

Післязавтра?

А про що, питає чоловік, нам розмовляти?

Про вас.

А відносно чого?

Відносно майбутнього життя.

Тобто?

Тобто про те, як воно витікає з минулого.

З якого…

З вашого минулого.

Я цього не розумію.

От ми про це й поговоримо. При зустрічі.

Давайте зараз.

У вас зараз пара.

А в двох словах?

Так не вийде.

Повз них повним ходом у різні боки рухаються згустки студентства і викладацького складу. Храм освіти напружено чекає на дзвінок, і все живе поспішає сховатися від нього за дверима аудиторій.

Офіцер державної безпеки зтуляє свої пісні губи у коромисло. Замість цебер з водою під коромислом хвилюються м’язисті жовна.

Чоловік не може відірвати очей від такого дива, поки його думка нишпорить прохідняками пам’яті. Де, хоче знати думка, і чим саме він міг заслужити таку увагу органів? Так, він вже з ними стикався, але завжди вислизав неушкодженим. Починаючи з першого курсу, коли на свято жовтневої революції суміш горілки з кріпленим вином погнала колишніх однокласників аж на центральну вулицю. Там на ту пору було багато людей, які чекали на салют. Стіни будинків, ліхтарі й хідники були прикрашені транспарантами, плакатами та іншим знаряддям агітації. Від надлишку дурної енергії хтось з хлопців почав вигукувати імена улюблених футболістів, спричинив бійку і весь салют провів на асфальті, під копитами святкуючих городян. Чоловік, який тоді ще був юнаком, запальним, але неагресивним, кинувся рятувати товариша, для чого висмикнув з брудного стояка прапор однієї з братніх республік. У ту ж мить його оточили три мордовороти, заламали йому руки, кинули в "бобік" і повезли у відведений під органи напівпідвал неподалік від станції метро. У напівпідвалі йому наказали описати все, як було, перевірили, хто він та що він, і переконалися, що він не є націоналістом однієї з братніх республіки.

Але що, питає в офіцера чоловік, вам конкретно від мене треба?

I з цього питання ясно, що чоловік не розуміє, як функціонують органи. Тому що соціалізм — це облік. А охорона обліку — справа марудна й не менш героїчна, ніж усі ті подвиги, про які зараз знімають багатосерійні фільми. И сумлінне виконання своїх службових обов’язків вимагає від кожного вбраного у цивільне воїна такої ж чистоти зору і блискавичності реакцій, як і у наших ще й досі не розсекречених розвідників. Бо він теж не має права на помилку.

Завдання офіцера — наглядати за курсами ООН. Він зобов’язаний дізнатися про кожного з кандидатів на поїздку за кордон більше, ніж той сам про себе знає. I не лише факти, але і хто як із них дивиться на різні предмети. Та як він при цьому дихає. Коли хто з них хропить, а коли лише посопує. Персонально. Без огляду на звання й заслуги. Щоб не було потім ні чепе, ні інфарктів. І щоб ніхто навіть подумки не наважився нишком десь кинути тінь. Ні на звершення, ні на — тим паче! — недоліки.

Але умови для зростання тут, що й казати, не найкращі. До інших родів військ не рівняти. Яким би не був відбір, через яке б дрібне сито їх не проганяли, а кадри трапляються різні. Підлоти, заздрості, інтриг тут — в асортименті. Офіцер знає це не з книжок. Як не як, а до роботи розвідника він прилучився ще на першому курсі. Його, тоді студента факультету іноземних мов, викликали в деканат. Замість декана в кабінеті сидів круглий дядечко в цивільному. Він подав першокурсникові знак, щоб той зачинив подвійні двері, і сказав, що органи покладають на нього великі надії. І що попереду у нього — блискуча кар’єра. Не виключено, що по дипломатичній лінії. Або у контрпропаганді. Чи в якомусь із спецпідрозділів внутрішніх справ.

Але, сказав йому круглий дядечко, перше, ніж дати вам доступ до секретної інформації, нам треба вас перевірити. А вам — себе зарекомендувати.