Читати книгу - "Конан, варвар із Кімерії"

показала свою неприхильність до нього. Її привабливі усмішки й погляди запалили його кров, і він, зі всією неприборканою силою, що дісталася в спадок від буйних предків, прагнув до цієї золотоволосої жінки, яка потрапила в дикі степи з цивілізованого світу по волі злої долі.

На Ксапурі він бував і раніше. Не минуло й місяця відтоді, як він вів тут секретні переговори з піратами. Конан наближався вже до того місця, звідки можна було побачити таємні руїни, які дали острову ім’я, — він розраховував знайти дівчину там, причаєну серед руїн. Все ще думаючи про це, він несподівано зупинився, немов уражений громом.

Прямо перед ним серед дерев підносилася якась споруда. Здоровий глузд підказував, що він є свідком чогось неймовірного й надприродного. Це була величезна темно-зелена стіна з вежами, що нависали над її зубцями.

Конан стояв, уражений видивом, яке паралізувало всі його відчуття. Адже таке може статися з кожним, хто зненацька зустрічається з явищами, що зводять на ніщо здоровий глузд. Він не ставив під сумнів свої очі й свій розум, але це було понад його розуміння. Менше місяця тому тут не було нічого, окрім руїн серед лісу. Чиї ж руки змогли звести за декілька тижнів цю колосальну споруду, що стояла тепер перед ним? До того ж пірати, котрі невпинно борознили Вілайєтським морем, мали б знати про роботи такого масштабу на острові і повідомити про них мунганам.

Розумного пояснення побаченому не було, але сумніватися не доводилося: він знаходиться на Ксапурі, й цей фантастичний кам’яний монстр теж стояв на Ксапурі. Все це мало парадоксальний і неймовірний вигляд, але все таки було наяву.

Він обернувся, щоб кинутися назад крізь джунглі, злетіти вниз вичовганими сходинками, перетнути блакитні води, щоб якнайскоріше опинитися в безпечному місці — військовому таборі мунганів у гирлі річки. В ці миттєвості безглуздої паніки навіть сама думка залишитися тут, біля внутрішнього моря, була йому огидна. Якнайшвидше втекти б звідси, залишити мунганів, степи і зникнути за тисячу миль від блакитного, загадкового Сходу, де головні закони природи зводяться нанівець якоюсь диявольською силою, що не піддається його розумінню.

На мить майбутня доля королівств, яка залежала від цього строкато вирядженого варвара, набула рівноваги. Але, здавалося б, абсолютно незначна річ — тоненька смужка шовкової тканини, яка тріпотіла на кущі й раптом потрапила під його важкий погляд, переважила терези в потрібний бік. Конан кинувся до неї, його ніздрі затремтіли, а нерви напружилися до краю, побачивши цю ніжну дрібничку. По цьому шматочку розірваного одягу, що мав ледве вловимий запах, він інстинктивно відчув і дізнався про те, що хотів знати, — то був хвилюючий і болісний запах, пов’язаний із чарівною жінкою, яку він бачив у наметі Джехунгіра. Отже, рибалка не збрехав — вона була тут!

Потім він побачив на землі відбиток людської ноги, довгий і нечіткий. Але це був слід босої ноги чоловіка, а не жінки, і він вдавлений у ґрунт глибше, ніж звичайно. Висновок був очевидний: людина, що залишила цей відбиток, переносила вантаж, але що він міг переносити тут, окрім дівчини, яку розшукував він, Конан? Варвар мовчки стояв, обернувшись лицем до темних веж, що неясно вимальовувалися з-за дерев: вузькі щілини на його обличчі замість очей загорялися блакитним полум’ям. Бажання бути поряд із цією золотоволосою дівчиною змагалося в ньому з важкою первісною ненавистю до того, хто поніс її. Людська пристрасть здолала його несвідомий страх, і, прибравши позу полюючої пантери, він пробрався до стін, намагаючись не витикатися з густого листя, аби не бути поміченим із укріплень.

Підкравшись до стіни, він побачив, що вона складена з такого ж зеленого каменя, що й розбиті брили в руїнах, і його пройняла думка, що це каміння на щось схоже. Складалося враження, що він дивиться на щось, чого ніколи не бачив раніше своїми очима, а тільки уві сні чи уявляв. Нарешті він дійшов думки, що стіни й вежа зведені за планом тієї споруди, яка лежала в руїнах. Здавалося, що її зламані й викривлені лінії знову відродилися в тій будові, яка постала перед ним.

Жоден звук не порушував уранішньої тиші, коли Конан прикрадався уздовж підніжжя стіни, яка вертикально зводилася вгору над буйною рослинністю. З південного боку буяла майже тропічна рослинність. На укріпленнях, серед зубців, не видно було людей, не чутно було і звуків за стіною. Недалеко ліворуч він побачив масивну браму і навіть не подумав про те, що вона може бути зачиненою чи охоронятися. Він знав одне — дівчина, яку він шукає, перебуває десь там, за стіною, і шлях, обраний ним, аби потрапити туди, був зовсім нерозсудливим.

Гілки дерев, перевиті виноградними лозами, діставали до зубців стіни. Вправно, як кішка, виліз він на дерево. Досягнувши точки над парапетом, Конан ухопився обіруч за товсту гілку, розгойдався і, вибравши момент, відпустив руки. Пролетівши повітрям кілька футів, він приземлився, знову ж таки як кішка, на стіні. Сівши навпочіпки, він дивився вниз, на вулиці цьо дивного міста.

Стіна оточувала невеликий майданчик, дроте будівель, зведених із зеленого каменя, було багато. Ці споруди мали два чи три поверхи, плоскі дахи, а взагалі відчувався чудовий архітектурний стиль. Вулиці, як спиці колеса, сходилися до восьмигранного майдану в центрі містечка, над яким підносилася оточена банями й вежами велична споруда, яка домінувала над містечком. На вулицях не видно було людей, ніхто не визирав із вікон, хоча сонце було вже досить високо. Пануюча тиша свідчила про те, що місто вимерло чи спустошене. Поряд із Конаном спускалася зі стіни вузька драбинка, нею віці рушив.

Споруди стояли так близько до стіни, що, минувши половину сходів, він опинився на відстані витягнутої руки від вікна. Конан зупинився, щоб зазирнути до середини. Вікна не мали ґрат, а шовкові завіски стягували сатинові стрічки. Він побачив кімнату, стіни якої покривала темна атласна тканина. Підлогу встеляли товсті килими, стояли лави з чорного полірованого дерева і балдахін із слонової кістки, оздоблений хутром.

Він уже посунув далі, коли зненацька почув, що хтось унизу наближається до сходів. Перш ніж невідомий повернув за ріг і побачив його на сходах, Конан здолав невелику відстань до вікна і легко стрибнув до кімнати, вихоплюючи на ходу шаблю. Якусь мить він стояв нерухомо, як статуя, а потім, оскільки нічого не сталося, рушив по килиму до склепінчастих дверей. Зненацька відгорнулася драпіровка, відкривши викладене подушками заглиблення, з якого на нього млосно поглянула тоненька, чорнокоса дівчина.

Конан втупився у неї важким поглядом, чекаючи, що вона