Читати книгу - "Джмеленя та Канікульне озеро"

— Ні! Ні! Я стану мером! Перстень буде моїм! Львів буде моїм! Не підходьте, бо я кинусь у воду! — Вона перелякано озиралася на людей навколо, задкуючи до води.

Хрусь! Височезний підбір на одній нозі зламався. Захланська заволала, не втримала рівноваги й полетіла назад, просто в мілководдя. Перстень вилетів з її руки, Тиціан спритно спіймав його на льоту й відразу одягнув собі на палець.

Захланська сиділа заднім місцем у мулі, задерши руки вгору й жалібно роззираючись. Її розшита срібними нитками сукня швидко намокала, капелюшок з білими пір’їнами плив по воді.

— Ех ти, Надійка-Тюхтійка! — мовив дід Василь. — Була пихатим дівчиськом у школі, такою і залишилась!

— І ще стала злодійкою, — докинув Петро та голосно розреготався.

Решта спочатку лише всміхалася, але за кілька секунд реготав увесь берег. Захланська в болоті виглядала напрочуд кумедно.

— Я вам ще всім покажу! — Вона спробувала підвестися, але послизнулася й упала у воду долілиць.

Голосно заревівши від люті, Захланська випростала ноги, все ще впираючись головою в берег. Тепер її зад був вище голови. Потім підвела плечі й голову — підошви поїхали по мулу, і кандидат у мери черговий раз гепнулась на мілководдя.

— Давайте я вам допоможу, — серйозно мовив Триндикало, простягаючи руку своїй конкурентці.

— Не чіпай мене, Тарандайкало! — з останніх сил Захланська виповзла на берег, звелася на ноги й розмашистим кроком чкурнула до свого авта.

* * *

Після довгої та нудної реклами на екрані з’явилася усміхнена Шприха. Вона уважно читала папірець у руках.

— Нічого не розумію, — пробурмотіла вона, не збагнувши, що вже в ефірі. — Що? Ви мене вже показуєте? Чого не поперд… поперед… Доброго дня, любі глядачі. Починаємо випуск новин нашого міста з найважливішої події на сьогодні — виборів мера! Отже, не буду затягувати, а відразу розкажу, хто переміг, хто став наступним мером Львова! Отак відразу й без ліричних відступів розкажу всі результати! Це офіційні дані виборчої комісії! Отже…

За Аліниною спиною з’явилася асистентка, глянула в Алінин папірець і пробурмотіла:

— Як так? Не може бути! Нам усім капець! — і втекла з кадру.

Шприха розлючено глянула їй услід і нарешті почала читати результати виборів.

— Отже, наступним мером Львова стала добродійка і меценатка Надія Вікторівна Захланська. За неї свої голоси віддали тридцять вісім відсотків виборців. На другому місці за кількістю голосів опинився Мирон Іванович Триндикало — двадцять один відсоток. Значно менше набрали такі кандидати на посаду мера, як Тринтикало — вісім відсотків, Триньтринькало — шість відсотків, Тириндикало і Тиринтикало — по п’ять, Тарантайкало — чотири і Тарандайкало — два. По одному відсотку голосів розібрали між собою Циммерман, Бебельман і Цукерман, певно, три брати. Інші сорок сім кандидатів набрали менше одного відсотка голосів львів’ян. Тому нарешті можна привітати нового… Що? Ще не можна?

Чиясь рука вирвала в Аліни один папірець і втулила інший. Чути було, як Шприха шепоче до когось за кадром:

— Як помилка? Вони — це він? Помилка? О, мати рідна! Як я це скажу? Сором який!

Вона повернулась у кадр, трохи покусала нижню губу та продовжила:

— Е-е-е-е… и-и-и-и… Добрий вечір, це Аліна Шприха… з вами. Щойно у студію передали нові офіційні результати виборів. Виявилося, що панів Триндикала, Тринтикала, Триньтринькала, Тириндикала, Тиринтикала, Тарантайкала й Тарандайкала звати однаково — Мирон. І по батькові в них також однакові — Іванович. Отже, всі Триндикали разом набрали п’ятдесят один відсоток голосів і перемогли Захланську. Таким чином, мером нашого міста знову став Мирон Іванович Триндикало! Вітаємо нового мера!

Ще кілька хвилин бабця з онучкою мовчки сиділи перед телевізором. Нарешті бабця Леся вимовила:

— Ну й наплутали! Тільки в нас таке може бути!

Розділ 17
Заказник міфологічного різноманіття

Дзвінка і Дмитрик, бабця Леся, двірничка Фрося, гравці в доміно Василь, Петро і Мефодій, маленька Оля з мамою, квітникарі Любко й Маруся рушили до озера.

Перша несподіванка чекала на них на місці колишньої діри: там стояла кута хвіртка. До бетонної стіни було припасовано маленьку металеву табличку «Перший Львівський міфічний заказник». Над хвірткою висів ліхтар, якого тримав у руках чавунний левчик, а замість протоптаного манівця тепер пролягла брукована стежина. За хвірткою стежка кривуляла ув підстрижених рядах самшиту. Раніше вони точно тут не росли і не могли самі вирости за декілька днів. Над самшитами на новому кам’яному п’єдесталі застигла бронзова русалка. Тільки добре придивившись, можна було помітити на її шиї й талії тонкі запаяні лінії тріщин. На русалчиному хвості якісь хулігани блакитною фарбою написали: «Ликерка — дурепа». Між кущами в тихих закапелках стояли лавки з чавунними ніжками у вигляді лев’ячих лап. Над ними на стовпах висіли ліхтарі з вигадливими кутими завитками. Далі стежка виводила на берег озера.

— Що, болотяники повернулись? — Дмитрик зняв окуляри, протер їх і знову насадив собі на ніс.

І справді, на перший погляд краєвид навколо нагадував болотяницькі маролюзії. З боку новобудов уже не було куп із будівельним сміттям, натомість лежав посірілий від дощу піщаний пляж із дерев’яними грибочками й лежаками. На місці руїн чайного будиночка тепер стояла хатка з трьома дерев’яними стінами, а четвертою була давня цегляна стіна. На вивісці великими буквами було написано «Дитяче кафе „Хатка русалки Зоськи“», а дрібнішими — «Морозиво з молока, лимонад із лимонів, шоколад із какао-бобів». Ще навколо то тут, то там росли якісь дивовижні деревця й кущі, тільки пальм бракувало. Над мостиком зробили кілька арок, на яких почепили маленькі ліхтарики. А до цих конструкцій були причеплені виткі рослини, що посадили на березі та на острові Закоханих. Решту берегів залишили недоторканими.

Компанія з будинку номер сім уперлася в