Читати книгу - "Степовий пірат"

Кушніренка

і Володимира Жилінського «Гоп, куме, не журись...»).

1

Махновські гасла знаходять потужний відгук на всій лівобережній Україні. Влітку 1920 року загін Батька долає шлях загальною протяжністю в півтори тисячі кілометрів. Дорогою він поглинає загони місцевих ватажків, збирає добровольців і дезертирів, з якими не дає собі ради Червона армія. Дезертири — це здебільшого українські селяни, але, згідно з Віктором Білашем, на бік Батька стає також батальйон, сформований з латишів і китайців. Це один із тих загонів, що мали добити махновщину. На думку керівника махновського штабу, влітку 1920 року Повстанська армія на сорок п’ять відсотків складається з недавніх червоноармійців.

У цей самий час усередині руху відбувається незначний розкол. Арон Барон і кілька анархістів з «Набату» намагаються впливати на рішення штабу й копати під Батька. Вони збирають проти нього внутрішню опозицію і вимагають розпочати анархістський експеримент на зайнятій території. Барон — революціонер із міжнародним досвідом. Він долучився до анархістської діяльності 1906 року в Києві. Через кілька місяців утік з-під арешту і переїхав до Сполучених Штатів, працював у профспілках, видавав газети, організовував страйки. До України повернувся 1917 року.

Він і його товариші хотіли б грати в русі першу скрипку. Вони мають власні плани й амбіції, які через диктаторські замашки Махна не можуть бути реалізовані. Проте їм не вдається переконати ані махновських командирів, ані повстанців. Селянській армії виявляється не по дорозі з анархістами. Вони не розуміють одне одного. Боячись переслідування з боку махновської розвідки, анархісти втікають до Харкова.

Наприкінці літа махновці залишаються вагомою силою, проте їхні збройні запаси вичерпуються. Повстанська армія знову опиняється перед добре знайомою проблемою. Загони мусять заощаджувати набої, тому намагаються фронтальними атаками провокувати рукопашні бої. У ніч із 28 на 29 серпня махновці несподівано наштовхуються у нічній пітьмі на більшовицьку бригаду. Червоноармійці швидше орієнтуються в ситуації і відкривають вогонь із кулеметів. Обстріл вибиває з сідел перші ряди махновської кавалерії. Махно й Куриленко отримують поранення в ноги, але завдяки темряві залишаються живими. Більшовики навпомацки стріляють на висоту голови піхотинця, а не кавалериста. Позбавлені командування, махновці все ж долають розгубленість. Більшовиків побито.

Рани головних командирів, особливо Махна, виявляються серйозними. Повстанська армія не має доброго лікаря, тим більше — хірурга. Є лише кілька самозваних фельдшерів, здатних вправити вивихнуте плече чи зашити поверхневу рану, але в Батька розтрощене коліно, і він мусить потрапити в професійні руки. Нелегко знайти фахівця у степових селах. Врешті, після п’яти днів пошуків, розтрушений на тачанці й припорошений Батько опиняється на операційному столі. Кості вже неможливо поскладати, лікар вважає, що обов’язковою є ампутація. Напівпритомний Махно і чути про це не хоче й урочисто обіцяє застрелити хірурга щойно прокинеться. Ногу залишають, але впродовж наступних півроку Батько не може самостійно сісти на коня. Він командує з тачанки. Коліно долягатиме йому аж до самої смерті.

2

У середині серпня більшовицький наступ на Варшаву зазнає нищівної поразки. Мрії про похід на Берлін і вікно в Європу зруйновані. Мисливці перетворюються на дичину. Частина загонів Червоної армії, боячись цілковитого розгрому, втікає на територію Східної Прусії. Там їх інтернують. Втрати колосальні. Об’єднані з поляками сили Української Народної Республіки під командуванням Симона Петлюри розпочинають похід на Київ. До того ж на півдні все сміливіше поводиться Вранґель. Використовуючи той факт, що всі погляди спрямовані на Захід, він проводить кілька успішних операцій. У вересні війська барона займають Олександрівськ, Бердянськ, Маріуполь і підходять під Катеринослав. У більшовиків серйозні проблеми. Вони відчайдушно потребують підтримки і з полегшенням приймають повідомлення про те, що махновці готові до розмов.

Місцем зустрічі союзників стає зайняте Червоною армією степове містечко Старобільськ. Через двадцять років воно увійде в історію як місце ув’язнення польських офіцерів. 29 вересня 1920 року там з ентузіазмом зустріли прихід махновців. Ситуація шизофренічна, оскільки ті, що вже були союзниками і знову збираються об’єднатись, ще кілька днів тому билися не на життя, а на смерть. До Харкова, столиці радянської України, вирушають разом з іншими Куриленко і Попов. Делегація повинна обговорити деталі домовленості. Водночас Махно видає прокламацію, в якій закликає розсіяних Україною повстанців припинити боротьбу проти Червоної армії і радянської влади.

Старобільський госпіталь, 1920 рік. У верхньому ряду зліва направо: Семен Каретник, Нестор Махно, Василь Куриленко; внизу — Петро Петренко

12 жовтня в Ризі було укладено перемир’я, що закінчило польсько-більшовицьку війну. Через чотири дні у Харкові було підписано більшовицько-махновську угоду. Вона складалась із двох частин: політичної та військової. Політична гарантувала звільнення з більшовицьких тюрем усіх ув’язнених анархістів і махновців. Повинна бути відновлена свобода агітації за умови, що вона не закликатиме до повалення існуючого ладу. Угода також гарантувала махновцям і анархістам участь у найближчих виборах до рад. Військова угода передбачала вступ махновців до складу Червоної армії зі збереженням внутрішньої автономії. Війська Батька не прийматимуть до своїх шерег червоноармійських дезертирів. Махновці зобов’язуються також інформувати про союз із більшовиками і мобілізувати під спільні знамена українських селян. Останній пункт гарантує однакові привілеї родинам солдат Повстанської та Червоної армій.

Політична угода містила ще один параграф. У ньому йдеться про те, що махновці мають право вести на своїх теренах незалежну політику. Створені ними інституції будуть пов’язані з Республікою Рад на засадах федерації. Проте більшовики вилучили цей пункт з угоди. Василь Куриленко не наполягав. Перші жести були багатонадійними. Троцький у статті «Що означає перехід Махна на бік радянської влади?» визнає, що під командуванням Махна воюють не лише куркулі, а й середньо заможні та бідні селяни. З в’язниці випускають анархістів з «Набату», а також хірурга, що оперував Махнові ногу.

3

У середині жовтня махновські загони чисельністю близько десяти тисяч солдатів об’єднуються з Червоною армією. Скоординований наступ за два тижні змушує відступити війська Вранґеля з півдня України. Російська армія готується тепер до оборони Криму, який стратеги називають «пляшкою». Півострів поєднується з рештою України лише вузьким Перекопським перешийком (від села Перекоп), і вважалося, що взяти його неможливо.