Читати книгу - "Друзі зі змієносця"

class="book">Лікургос, помітивши, що президент відстібає скриньку, прикріплену до грудей старого. - Я поясню вам пізніше.

Президент нерозуміюче похитав головою.

Серце занадто мляве, - оголосив Лікургос після короткого огляду. - Загальна тілесна й душевна слабкість. Потрібен спокій. Наразі достатньо підсилюючої ін’єкції...

Президент хутко набрав номер відеофону. За мить на екрані з’явилося обличчя доктора Бартошової.

Радий, що застав вас удома. Я гадав, ви на відпочинку.

Не можу відпочивати, тепер надто багато роботи.

Шкода. А я хотів послати вам ще одного пацієнта - Мак- Гарді. Пам’ятаєте його? Учасник експедиції до Проксими.

Мак-Гарді живий? Це дивовижно! Такого пацієнта я прийму в будь-який час! Коли він прибуде?

За кілька днів, щойно оговтається від серцевого нападу. Труднощі надто зістарили його, він буде для вас міцним горішком.

Розділ X ЗУСТРІЧІ

Сонячний літній день. Над розквітлими полонинами Білих Карпат хвилюється прогріте повітря.

На узліссі, в тіні могутніх сосен, сидять навколо садового столика декілька людей. Забава саме в розпалі.

То все нічого, - каже завжди усміхнений Криштоф Липський. - Головне ще попереду. Знаю, що ви мені не повірите, але не можу нічого вдіяти. Будь я проклятий, якщо збрешу хоч слово.

Сміливіше, Криштофе. Казки я люблю з дитинства, - засміялася доктор Бартошова.

Які казки? - удавано образився Кшиштоф. - Міжзоряний корабель друзів зі Змієносця для вас також був казкою - а ми ж мало не зіткнулися з ним. Зрештою, я був готовий до ваших сумнівів. Тому все зафільмував! - проголосив він звитяжно. - Якщо не вірите мені, то, можливо, повірите власним очам. Чи можу продемонструвати цей фільм?

Чудово, чудово, ходімо до бібліотеки! - заплескала радісно мала Лідушка й побігла до вілли.

Решта пішли слідом.

Криштоф заклав фільм у проектор і закрив жалюзі. Проекційний екран ожив. На ньому з’явився великий намет, біля нього - літак.

Нас продовжувало цікавити, навіщо цей намет друзям зі Змієносця. Він стоїть на краю академічного міста вже кілька днів. Ми сумнівалися, що це їхнє нове житло. Вони досі жили в своїх літаках і чемно та послідовно відкидали численні запрошення до готелів чи приватних осель.

Нарешті академік Хотенков прямо спитав про його призначення. Прибульці відповіли, що готують у ньому маленький сюрприз для наших учених. Хотіли похвалитися неабиякими успіхами своєї науки.

Сюрприз направду вдався. А от чи був він маленький, судіть самі...

Ті два дні, на які продовжилося моє перебування в Академії, справді вартували того. Вчора вранці я вже надумав повертатися, аж тут зателефонував Хотенков. Друзі зі Змієносця запросили працівників Академії до свого намету!

Я хутко дістав із валізи камеру й поспішив туди.

Прибульці підняли намет за допомогою крана з літака. Справа просувалася швидко, як бачите на моїх сенсаційних кадрах, - пожартував Кшиштоф.

Перед наметом з’явилася стрімка темно-коричнева піраміда, що стояла на металевій плиті.

«Підходьте, будь ласка, ближче, - запросив учених чоловік у скафандрі. - Ми спорудили для вас незвичайний дім, такий собі маленький павільйон для відпочинку після роботи. Якщо хочете, можете увійти».

Вчені оглянули піраміду з усіх боків і допитливо перезирнулися.

«Де в цьому павільйоні двері?» - запитав урешті Хотенков.

«Двері не потрібні, - охоче відказав чоловік у скафандрі. - Він приступний з будь-якого боку. Дивіться...»

Чоловік підійшов до піраміди. Однак біля стіни не зупинився, а продовжував іти й буквально пройшов крізь неї, не залишивши на поверхні жодного сліду.

Безглуздя, - вихопилося в Северсона.

Авжеж, фільмовий трюк. Годі жартів, - згодилася доктор Бартошова.

Трохи терпіння, не забігайте вперед і не квапте події, - засміявся хитро Криштоф.

Учені, що слідкували за діями чоловіка, застигли, мов уражені громом. Хотенков дістав хусточку й витер спітніле чоло.

«Ми стали жертвами навіювання, - промовив він по хвилі й спробував посміхнутися. - Побачимо, що нам розповість документальний фільм».

Ви його дивитеся, - сухо відзначив Криштоф.

Чоловік у скафандрі знову вийшов із піраміди й змахнув рукою.

«Заходьте, вам абсолютно нічого не загрожує».

Хотенков зважився й підійшов до піраміди ближче. Він торкнувся стіни, але рука поринула в темно-коричневу речовину, мовби її занурили у воду.

«Неймовірно! - вигукнув академік здивовано. - Стіна й справді проникна. Це суперечить усім нашим уявленням про непроникність речовини».

«Це не звичайна речовина, ми виготовили її штучно. Проходьте, будь-ласка, до павільйону, ми все вам там пояснимо».

Хотенков після короткого збентеження увійшов першим. За ним пройшли крізь стіну ще кілька вчених, серед них і Криштоф із камерою. Це були незвичайні кадри.

Стіна піраміди швидко наближалася. Проекційний екран на мить потемнів - і на ньому з’явилося невелике приміщення з круглим столом та кількома стільцями посередині.

«Сідайте, будь ласка», - сказав ученим чоловік у скафандрі.

Хотенков узявся за складане крісло, але його рука проникла в нього так само, як і в стіну.

«Дякую, та ми краще постоїмо», - силувано посміхнувся він.

Решта вчених також засміялися, але це був зачудований сміх.

Шкода, що Хотенков не сів. Ото було б весело, - з жалем відзначила мала піонерка.

«Я обіцяв вам пояснення, тому прошу, - озвався знову чоловік