Читати книжки он-лайн » Пригодницькі книги 🏞️🌲🌊 » Розбійник Пинтя у Заклятому місті

Читати книгу - "Розбійник Пинтя у Заклятому місті"

161
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 62
Перейти на сторінку:

— Ну як, ваша величносте! Ваша єдина донька, незрівнянна красуня, лежить у скляному гробику… — почав був Інош.

— Вона побіліла! — зойкнув Урбан III. — Хех! Вона стала така, як була! Промийте окуляри, люб’язний!

Правитель Заклятого міста аж підстрибував з радощів. Ображений міністр мовчав, бо жодних окулярів ніколи не носив.

— Я знав, що цей розбійник — справжній пройдисвіт, а такі крутії просто так не відступають перед чарами. Хех, я в ньому не помилився. До речі, ви не бачите цього пройдоху?

На хвильку вони змовкли і почули підозрілий тихенький свист у самому кутку, де нагромадилися статуї закам’янілих лицарів.

— Схоже, там хтось є! — мовив король і почав навшпиньки підкрадатися. За мить перед їхніми очима постала ідилічна картина. На темно-синьому плащі спали, обійнявшись, Пинтя з Прунсликом, який голосно посопував. На грудях отамана, скрутившись у клубочок, дрімав приємний білий щур.

— Ого, та їх тут ціла армада! Лежать, як здохлі коти! — сплеснув долонями король. — Гляньте, мій дорогий міністре, яка чудова картина відкрилася нашим очам: переможці сплять після величної вікторії. Шкода, що я не художник і не намалюю цього зворушливого натюрморту!

— Пейзажу, ваша величносте! — підказав, схилившись, радник.

— Допоможіть мені піднятися! — раптом пролунав позаду дзвінкий дівочий голос.

— Хто це сказав? — глипнув на міністра Урбан III.

— Не я, ваша Величносте! Я мовчав як риба! От вам святий хрест! — перехрестився довгов’язий.

— Я хочу їсти! — знову озвався голос.

— Це… вона, — збліднувши, мовив король, і вони з Іношем повільно обернулися.

У труні сиділа принцеса. Очі її були заплющені, а руки витягнені вперед.

— Що з нею? — затинаючись, запитав уголос правитель.

— Схоже, вона не цілком умерла, — радник схвильовано теребив мереживний комір свого синього камзолу.

— Їсти! Хочу їсти! — вереснула принцеса і піднялася на ноги у труні.

— Вона зараз гепнеться, якщо не розплющить оченят! Будіть Пинтю! Я ж не вмію з трупами спілкуватися! Досить з мене однієї мертвої дружини! Моя голова знову розколюється, — схопився король за чоло.

Та розбійник уже сам продер очі і, кинувши поглядом довкола, одразу оцінив ситуацію.

— Їсти! — мовила принцеса і, витягнувши руки, скочила на підлогу.

— Ваша Величносте, мушу вам відкрити гірку правду, — почав швидко молоти отаман. — Принцеса Геремія була зачаклована на упиря. Але наразі невідомо, чи вона позбулася шкідливих звичок.

— Що ви маєте на увазі? — губи монарха затряслися від хвилювання.

— Вона полюбляє пити людську кров. Вночі ми таку можливість від неї відібрали. От вона зранку й голодна.

— І що ви пропонуєте?

— Не знаю. Можна запропонувати їй першого міністра.

— Що?! — сполотнів довготелесий радник. — Ви забуваєтесь!

— Ні, першого міністра ніяк не можна, — зітхнув король. — Він мені сам не подобається, але іншого катма. А я без нього, як без рук. Це буде непоправна втрата для Заклятого міста. Може, хай спочатку втішиться вашим приятелем?

Учений пацюк, як почув таку розмову, одразу шмигнув до розбійницької тайстрини. Він навіть втягнув до неї свого пишного фіолетового хвоста. А якби міг, то й зав’язав би торбину на мотузок. Однак, йшлося не про нього, а про свистуна Прунслика, що спав без задніх ніг.

— Дайте їсти! — мовила принцеса і хитнулася, вхопившись рукою за стіну.

— Вона цілком знесиліла, бідолашна, — сплеснув руками король. — Ну робіть що-небудь, розбійнику!

— Прунслику, прокидайся! Є робота! — термосив Пинтя побратима. Але збудити мисливця було справою безнадійною. Особливо після вчорашніх потрясінь.

— Давайте перенесемо його поближче до… — шукав потрібного слова перший міністр. — До голодної.

Не чекаючи згоди Пинті, король і радник вхопили бідолашного Прунслика за руки-ноги і потягли до скляної труни.

— Дитині треба їсти, — мурмотів король. — Нічого не вдієш, вона росте.

Дитина тим часом стояла, хитаючись, біля стола. Видно, принцеса геть знесиліла. Розбійник відшукав про всяк випадок осиновий кілок, але не знав, що з ним робити. Якщо Геремія знову нападе на Прунслика, доведеться все починати спочатку.

— Її треба поцілувати, — донеслося зі шкіряної торбини отамана. Але, на жаль, у цій метушні ніхто Фаралампасової поради не розчув.

Тим часом Прунслика поклали в скляну домовину і той від таких перетурбацій почав приходити до тями. Він солодко потягся, голосно позіхнув і почав протирати свої оченята. Коли ж його погляд нарешті набув різкості, він угледів над собою принцесу із заплющеними очима, яка руками вже обмацувала його шию.

— Що?! Знову?! — вереснув, наче божевільний, Прунслик і підхопився в домовині. Він ревів, як осел, якому занадто туго затягли попруги.

Саме в цю мить Геремія нахилилася до нього і мимохіть вони зіштовхнулися губами. Принцеса міцно обхопила мисливця і не відпускала своїх уст від Прунсликових. Прунслик спочатку відбивався, а далі затих, мовби життєві сили його цілком покинули.

І тут сталося диво: принцеса розплющила очі. Вона дивилася захопленим поглядом на довгий ніс та обвислі вуха Прунслика, його витягнуту перелякану мармизу і голосно промовила: «Ой, який красень! Я шаленію!». І знову припала до уст бідолахи. Той уже навіть не пручався, приречено чекаючи свого кінця.

— Нарешті! — долинув писк із розбійницької тайстрини.[5] — Нарешті ми знищили її чари! І як я забув про цей завершальний акт — поцілунок у гробі! От старий осел! Бачу бороду, та не бачу мудреця!

— Коли ж вона питиме його кров? Це дуже огидно? — шепнув на вухо Пинті король. — Ми теж ще не снідали.

Але після другого поцілунку принцеса припала до губ Прунслика втретє.

1 ... 31 32 33 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розбійник Пинтя у Заклятому місті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розбійник Пинтя у Заклятому місті"