Читати книгу - "В Багдаді все спокійно"

253
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 103
Перейти на сторінку:
контингент. Наші - це ті, хто курить, ковтає і колеться виключно задля задоволення. Що саме - теж, що прийдеться, від таблеток кодеїну до морфію. В вену. Де вони беруть товар? Крадуть, підробляють рецепти, купують у перекупників. По всім трьом джерелам це кримінал. А раз є кримінал, то хто має з ним боротися? Кримінальний розшук. А що ми робимо? Знищуємо навіть ту далеко неповну картотеку наркоманів, яку наш відділ укладав п’ять років. То може, ми в розвиток теми, товаришу генерал, взагалі обмежимося профілактикою і лекціями про те, що красти, вбивати і ґвалтувати, а також споживати наркотичні речовини - аморально.

Генерал засовався і раптом зніяковів:

- Сирота, щодо картотеки - то це не я. це наш бовдур замполіт. Розкудкудакався, як курка з яйцем: «Є така думка - не узагальнювати, є така думка - не перебільшувати…» обдзвонив усіх, кого міг. Тепер он - з Білого дому дзвонять: «Що це ви там страхи наганяєте, у нас не Америка, нашим людям немає потреби затьмарювати соціалістичну свідомість. Ви краще за зниження злочинності боріться!»

- Ну і поборолися, товаришу генерал. Знищили картотеку, перестали реєструвати все, пов’язане з наркотиками, от і маємо. З одного боку - сьогодні злочинність на папері знизилась, а з іншого - завтра вона по нас так бабахне!

- А чого це раптом? Знайшов одного мертвого наркомана з обколотою дупою і здіймаєш паніку?

- А хто повинен її здіймати? Дід Панас? Чи наш штатний брехунець-замполіт?

Генерал відповів мені так швидко, що я зрозумів: він повторює чужі слова.

- Медицина! Де морфій крадуть? В лікарнях. Куди фальшиві рецепти приносять? В аптеки, а не в райвідділ міліції. От нехай наші люди в білих халатах і займаються профілактикою. А з нас досить… нормальних злочинів досить, маю на увазі.

- Я те ж саме хотів сказати, товаришу генерал: нормальних радянських злочинів. Трохи вкрав, трохи недоперепив, зробив малолітку трохи вагітною, але вчасно усвідомив і побіг із заявою до загсу. І взагалі - свічку нам треба щодня в церкві ставити, за те, що робітники і селяни ще не узалежнили себе від певних медпрепаратів. Вони поки що обходяться казьонкою і самогоном. А на «коліщатка» і на голку поки що дітоньки з порядних сімей сідають. Ось чому ми робимо руки по швах і чекаємо, доки вся ця зараза в народ піде. Отоді вказівка вийде, як це тепер називати у звітах, або самі почнемо щось микитити. Але буде запізно.

Генерал буркнув:

- Багато ти знаєш, Сирота. Ти ще жодного разу по-справжньому на справжньому килимі не стояв і під себе, як переляканий цуцик, не пудив.

- Спасибі партії і уряду… і вам, товаришу генерал, особисто, за те, що поки що не стояв і не пудив. Але дещо знаю. У знищеній з вашого наказу картотеці наркоманів було п’ять тисяч прізвищ отих самих «схильних». А скільки їх насправді?

Генерал мовчав. Чи то забув, чого з нас досить, чи то побоявся сказати правду. Мене понесло - і я не стримався:

- А з нас досить сина Щербицького. До речі, товаришу генерал, а якби він, приміром, потерпав на клептоманію? Ми б що - у нас у Києві відмінили реєстрацію всіх крадіжок як явищ, не сумісних з радянським способом життя?

З абсолютної тиші, яка запанувала в кабінеті, я зрозумів, що догрався. Полкан демонстративно розглядав тріщинки на стелі, а Старий, опустивши очі, розминав цигарку, з якої вже давно висипався весь тютюн.

Генерал бахнув обома долонями об стіл і закричав:

- Ідіот! Шмаркач! Пацан! Невже ти не розумієш, що рано чи пізно тебе приберуть? Та над нами з тобою - і навіть над міністром нашим - такі люди, що їм начхати і на твою вищу освіту, і на твою інтуїцію, і на твоє сищицьке щастя! Ти для них - страшніший будь-якого злочинця. Бо той мовчить, а ти ляпаєш усе, що думаєш. Тут ти щось про свічку ляпав - так шмаляй до Володимирського собору, купи там найбільшу, постав і подякуй, сам знаєш, кому, що міністром у нас Головченко, а не Федорчук. Інакше тебе б давно вже навіть з собаками не знайшли.


Від автора: колись з іншого, але схожого приводу Олекса поскаржився мені, що ніяк не може - і напевне не зможе - жити так, як від нього вимагають. А саме: говорити одне, думати друге, а робити третє. У мене взагалі склалося враження, що навіть такі однозначні погрози, як цитована вище, сприймались Олексою не те що легковажно, ні! Він був легким у спілкуванні, але аж ніяк не легковажним. Він… та хіба тільки він сприймав погрози керівництва як частину обов’язкового бюрократичного ритуалу. На відміну від покоління, котре виростало у 30-40-х роках минулого століття, покоління Олекси в масі своїй позбулося страху, але не навчилося обережності. За що й розплачувалося, часом жорстоко, а часом - жахливо. Як той майор-чекіст із секретаріату самого Андропова, котрий наївно вважав, що самого посвідчення досить аби захиститися від зграї п’яних ментів-перевертнів з охорони московського метро. Аякже! Майора затовкли ногами, а труп вивезли на смітник у службовій машині начальника відділу. Щоправда, було це вже у 1982-му році, але назрівало набагато раніше.


Олекса Сирота:


Генерал заспокоївся і попросив у Старого його «Біломор». Бо всі ці сучасні пиндюрочки з

1 ... 31 32 33 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В Багдаді все спокійно», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В Багдаді все спокійно"