Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

Виражається в духовному і психологічному впливі на суспільні відносини Виступає як нормативний регулятор суспільних відносин, установлює нормативні моделі правової поведінки за роллю в механізмі правового регулювання Пронизує весь механізм правового впливу, в який входить і механізм правового регулювання Формує механізм правового регулювання за дією у часі Змінюється повільніше, ніж право, є безмежною в часі Змінюється оперативно нормотворцем залежно від розвитку суспільних відносин; існує в часі (межах) за забезпеченістю Забезпечується внутрішньою потребою, власним моральним переконанням Забезпечується різними методами, зокрема (в разі потреби) державним примусом

Роль правосвідомості у нормотворчості:

1) прогнозує напрями нормотворчості - у формах наукових розробок учених (статті, проекти), програмних подань державних і політичних діячів, заяв політичних партій під час виборчої кампанії та виступів їх лідерів;

2) ініціює розроблення нормативно-правових актів (або їх частин чи нормативних приписів) - у формах законодавчої ініціативи (уряд, Президент, народні депутати), у пропозиціях спільної підготовки актів держави і громадських організацій (профспілок) тощо;

3) планує нормотворчу діяльність - у формах своєчасного подання альтернативних проектів, які можуть бути розглянуті при запланованому обговоренні основного проекту, внесення пропозицій і зауважень до проектів актів, що перебувають на черзі обговорення і прийняття;

4) виробляє концепції конституцій, кодексів, законів тощо - у формах моделювання структури і змісту акта відповідно до чітко сформульованої мети;

5) будує реальний нормотворчий процес - у формах проведення необхідних процедур на окремих його стадіях;

6) оцінює проекти нормативних актів, виробляє позитивні чи негативні настанови щодо його ухвалення - реалізує у формі голосування «за» чи «проти»;

7) удосконалює чинні нормативно-правові акти - у формах розроблення актів про внесення змін і доповнень;

8) систематизує нормативно-правові акти - у формах кодексів, основ законодавства, зводу законів, різноманітних інкорпорацій тощо.

Правосвідомість певного мірою ніби випереджає юридичне право, є його безпосереднім ідейним джерелом, передує нормотворчості. Але правосвідомість діє й «паралельно» з правом, а також «після» нього у тому сенсі, що визначає зміни і перспективи розвитку права; безпосередньо впливає на процес і результати нормотворчості.

Роль правосвідомості у правореалізації:

1) слугує орієнтиром вибору доцільного, оптимального варіанта поведінки в межах норм права, які безпосередньо реалізуються або застосовуються; 2) є інтелектуальним інструментом ефективного використання законодавства, тлумачення норм права; 3) заповнює прогалини у законодавстві шляхом застосування аналогії закону й аналогії права (стосується професійної правосвідомості юристів);

4) виступає ідейно-моральним вимірником професіоналізму діяльності посадових осіб у системі органів державної влади і місцевого самоврядування; 5) слугує способом забезпечення законності і справедливості застосування правових норм (зокрема, при визначенні юридичної відповідальності за правопорушення Кримінально-процесуальний і Цивільно-процесуальний кодекси України приписують суддям керуватися і нормою права, і внутрішнім переконанням) та ін.

§ 6. Деформації правосвідомості та шляхи їх переборення

Деформації правосвідомості - спотворене уявлення про сутність права, неусвідомлення його цінності. Різновидами деформації правосвідомості, тобто антиподами правової культури, є правовий нігілізм, правовий ідеалізм, правовий догматизм, правовий інфантилізм, правовий дилетантизм, правова демагогія.

Правовий нігілізм (від лат. nihil - ніщо, нічого) - деформація правосвідомості особи, суспільства, соціальної групи, що характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, запереченням значущості норм і принципів права або зневажливим до них ставленням, однак виключає злочинний намір.

Ігнорування закону зі злочинною метою - самостійна форма деформації правосвідомості. Водночас правовий нігілізм породжує правопорушення, зокрема кримінальні злочини.

Правовий нігілізм є породженням системи суб’єктивних і об’єктивних чинників:

1) наступність нігілістичних традицій - протягом багатьох століть формувалося нігілістичне ставлення до правових норм, які приймалися в угоду владі і втілювалися в життя з порушенням принципів справедливості, свободи і рівності. Нігілістичне ставлення до права особливо розвинулося в радянський період, коли на державному рівні обґрунтовувалися ідеї про відмирання права і держави при соціалізмі, про перевагу всесвітньої пролетарської революції над правами людини, постанов комуністичної партії над законами, коли порушення законності прикривалися виправдовувальними поясненнями на зразок «в інтересах народу», «для виконання плану», а правоохоронні органи діяли відповідно до принципу пріоритету доцільності перед правом і законом;

2) кризовий стан в суспільстві (економічний і політичний), що поєднує економічну кризу і кризу влади та виражається в економічній нестабільності, інфляції, боротьбі за владу, корупції посадових осіб, відсутності професіоналізму органів державної влади і місцевого самоврядування. Все це призводить до правової незахищеності значної частини населення та підриває її довіру до влади та її правових актів;

3) недосконалість законодавства - його невпорядкованість, нестабільність і суперечливість, звідси - невіра у справедливість і об’єктивність законів,