Читати книгу - "Тіні над Латорицею"

190
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 92
Перейти на сторінку:
був тут жандармом, належав до фольксбунду — спілки прогітлерівських німців в Угорщині. Другий чоловік, Андор Іллеш, — угорець, прізвище якого вона носила і дочку якого Ілону було так само вбито шістнадцятого липня, — й досі живе в Угорщині. Перевірено, що він знаходиться у Будапешті, звідки вже багато років не виїздив, має іншу дружину і двох дітей від неї. До того ж хіба може людина зарізати власну дитину? Час від часу він же надсилав Ілоні посилки…

Перший чоловік, тержерместер Карл Локкер, теж відпадає — він був убитий наприкінці війни. Люди знайшли його у лісі повішеним на дереві…

А все-таки чому її всі називають удовою?

Чи не тому, що Карла Локкера, якого немає в живих, люди вважали законним чоловіком, а другого, Андора Іллеша, тільки коханцем?

А де знаряддя убивства? Де ніж?

Адже не знайшли його й досі.

Коваль узяв синій олівець і написав унизу через весь аркуш графіка: «ДЕ НІЖ?» — потім підвівся і заходив по кімнаті.

Знадвору, на вулиці, почулися голоси, гомін. «Закінчився сеанс», — здогадався підполковник. Відчув, що йому вкрай потрібно розім'ятися, подихати свіжим повітрям. Негайно!

Та й Наталку зустріне. Він хутко погасив світло і вийшов з номера…


* * *

— Так, я мав свою крамницю.

— М'ясну?

— Торгував м'ясом.

— За чехів?

— За чехів.

— А після тридцять восьмого року, коли прийшли гонведи?

— Теж.

— Мали крамницю?

— Так.

— Угорський уряд вас не кривдив?

— Ні.

— Тому, що ваш шурин служив у жандармерії?

— Фольксдойчів не чіпали А з Карлом Локкером я нічого спільного не мав. Це був бандит.

— Проте замолоду дружили. Навіть сестру за нього віддали.

— Я не віддавав. І Катарін не хотіла. Він залякав її.

— Зараз де працюєте?

— Кооперативна торгівля м'ясом.

— На пенсію не збираєтесь?

— Та вже скоро.

З Ернстом Шефером підполковник розмовляв у кабінеті Вегера за допомогою перекладача. Те, що Коваль питав зараз у м'ясника, було вже відоме йому від начальника карного розшуку, проте хотів все почути безпосередньо з перших уст, а головне, придивитися до цієї людини. Не заважало навіть те, що розмова велася через перекладача, що, намагаючись виграти час, Шефер прикидався, ніби не розуміє по-українському: Вегер попередив підполковника, що м'ясник знає і російську, і українську мови.

У кабінеті начальника розшуку, на другому поверсі, мало не заповнюючи своєю опасистою постаттю усю маленьку кімнату, сидів чоловік, у якого чорна поріділа чуприна вже бралася сріблом. Він не був схожий на людину, вбиту горем, проте і не здавався щасливим спадкоємцем, який силою волі стримує радість, пригашує блиск очей, щоб не стерти з лиця скорботу.

— Від свого шурина мав лише горе, — додав німець — Це був грабіжник і садист, якого світ не знав. Він і мене весь час грабував.

— І сестра не могла захистити?

— Сестра? — Шефер наморщив лоба, намагаючись зорієнтуватися, як вигідніше відповісти.

Коваль з цікавістю спостерігав за ним.

— З Катарін ми не дуже дружили.

— З рідною сестрою? Вас у батьків було тільки двоє.

— Вона мала нелегкий характер.

— У чому це виявлялося?

— Ну, — зам'явся Шефер. — Може, під впливом свого чоловіка. Про мертвих говорять тільки добре. Все-таки це сестра моя…

— Якщо не йдеться про вбивство. Зараз треба говорити! про живих, і про мертвих тільки правду.

— Вона з дитинства любила забирати собі все, що бачили очі: кращу іграшку, більше яблуко, якщо цукерки чи горіхи — так повну жменю, аж сипалося. Катарін свого не упускала!

— Чому весь час кажете Катарін, а не Каталін?

— Мама назвала її Катарін. По-німецькому немає Каталін.

— Значить, ви не любили сестру?

Старий різник знизав плечима:

— Я цього не сказав.

— Люди чули, як ви погрожували їй.

— Мав з нею судитися за землю і частину будинку, але прийшли радянські, і земля стала державною.

— Розкажіть докладніше.

— Ділянка, де Катарін звела собі будинок, належала батькам. Але вона з Карлом захопила всю землю. Я нічого не міг вдіяти. Ви ж розумієте, з Карлом тягатися було все одно, що у зашморг лізти.

— Ви скаржилися, що Каталін не сплатила вам за роботу. Ви допомагали їй будуватися?

— Так, обіцяла і не заплатила…

— І ви побоялися з нею і шурином воювати з тих самих причин, — у тон м'ясникові закінчив підполковник.

Допит Шефера проходив мляво. Коваль ставив запитання, часто ніби про речі сторонні, не по суті справи, ї задивлявся у вікно, терпляче чекаючи, поки інспектор карного розшуку, симпатичний веснянкуватий лейтенант Габор, перекладе запитання і відповідь. Не сподіваючись поки що почути від м'ясника щось важливе, дозволяв собі згадувати деталі справи, немов гортав аркуш за аркушем.

Його не покидала тривога: що зараз робить убивця, якщо це не Ернст Шефер, який сидить перед ним? Де він? За тисячі кілометрів чи поряд — простягни руку і візьми!..

Молодий лейтенант увесь час приглядався до Коваля, стежачи за знаменитим сищиком, і, хоч не розумів поведінки підполковника, набирав щораз глибокодумного вигляду.

Коваль же тим часом роздумував над тим, чому ні цьому молодому офіцерові, ні дільничному інспекторові Козаку досі не вдалося

1 ... 31 32 33 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні над Латорицею», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тіні над Латорицею"