Читати книгу - "Співучасть у злочині"

суспільно небезпечних наслідків, бажає їхнього настання, свідомо допускає або ставиться до настання таких наслідків байдуже.

При співвиконавстві об’єктивну сторону злочину, склад якого описаний в одній із статей Особливої частини КК України, безпосередньо виконує не один виконавець, а декілька співучасників. Не можна, однак, розуміти співвиконавство як обов’язкове вчинення кожним співучасником усіх дій, передбачених складом злочину, так і як виконання кожним із них складу від початку до кінця. Злочин у співвиконавстві нерідко відбувається так, що дії, які входять до об’єктивноі сторони, кожним співучасником цілком не виконуються. Отже, розглянуті ізольовано, вони не утворюють об’єктивної сторони злочину і наслідки настають лише в результаті спільної діяльності всіх співвиконавців[173]. Більшість авторів, а також судово-слідча практика дотримуються думки, що при співвиконавстві можливе виконання окремими співучасниками лише частини дій, що утворюють об’єктивну сторону злочину. Такі дії є співвиконавством у тих випадках, коли ними виконується об’єктивна сторона складу злочину, що ставиться у вину співучасникам. На це вказував А. Н. Трайнін: «Виконання охоплює не вузьке коло дій, що безпосередньо заподіюють злочинний результат (наприклад, удар ножем при вбивстві, викрадення речей при крадіжці тощо), але й усі ті дії, що пов’язані із цим заподіянням»[174].

А. А. Піонтковський зазначав, що виконавцем при вбивстві є і той, хто безпосередньо вчинив убивство, і той, хто лише тримав за руки жертву, тоді, як інший наносив їй смертельний удар[175]. Широке поняття співвиконаства дає М. І. Ковальов. Він вважає, що при вирішенні питання про наявність чи відсутність співвиконавства… вирішальним є здійснення чи не здійснення навіть однієї з дій, що вміщують хоча б частково ознаки об’єктивної сторони злочину, як вона описана в законі[176].

У кримінально-правовій літературі висловлюється думка, що подібне розширення поняття виконання злочину не є правомірним. Зокрема, В. С. Прохоров зазначає, що розширення цього поняття не має ніяких теоретичних підстав і не викликане потребами практики. Навпаки, підриваючи єдність критерію класифікації, вона створює лише додаткові труднощі у розмежуванні виконання й пособництва[177].

У цьому зв’язку уявляється правильним твердження В. В. Сергєєва, який зазначив, що таке розуміння питання, є, мабуть, прямим наслідком змішання виконання й співвиконання. Дійсно, не може бути мови ні про яке розширення поняття виконання. Виконавець самостійно вчиняє весь злочин від початку до кінця. При співвиконастві ж злочин безпосередньо вчиняють декілька осіб. Тому не виключається розподіл ролей між ними в межах єдиної об’єктивної сторони[178]. Таке вирішення питання слід визнати правильним, тому що при виконанні злочину його склад, передбачений в одній зі статей Особливої частини КК, безпосередньо і цілком виконується однією особою. Виконавець самостійно (у кримінально-правовому значенні) виконує всю об’єктивну сторону злочину від початку до кінця. Організатор, підбурювач чи пособник, безперечно, впливають на послідовність виконання виконавцем окремих частин дії, на швидкість розвитку злочину тощо. Однак у безпосередньому вчиненні об’єктивної сторони злочину вони участі не беруть. Поділ ролей співвиконавців має технічний характер (наприклад, як співвиконавці крадіжки особистого майна підлягають відповідальності співучасники, один із яких проникнув у приміщення і виніс звідти речі, а інший залишився стояти на стражі, а потім прийняв і відніс викрадене) і не впливає на юридичну кваліфікацію дій. У разі вчинення співвиконавцями вбивства також не обов’язково, щоб особи, які хоча й не вчиняли дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але, будучи об’єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу.

Із суб’єктивної сторони для співвиконаства характерними є намір співучасників, усвідомлення кожним із них змісту і суспільної небезпеки своїх дій та дій інших учасників, спільності дій і спільності заподіюваного злочинного наслідку.

З урахуванням вищезгаданого, співвиконавство можна визначити як безпосереднє спільне умисне вчинення двома чи більше особами одного й того самого умисного злочину.

2.4. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією

Інститут відповідальності за злочини, вчинені за співучасті, обґрунтовано визнається одним із самих складних у кримінальному праві. Протягом багатьох років йому приділялася, та і в теперішній час приділяється значна увага в науці кримінального права. Однак, незважаючи на достатню кількість наукових праць із проблем співучасті, не можна сказати, що вирішено всі значущі питання й у досить повному обсязі.

Співучасть без попередньої змови характеризується відсутністю якої-небудь попередньої змови на вчинення злочину між двома чи більше виконавцями. Такий злочин законодавець визнає вчиненим групою осіб (ч. 1 ст. 28 КК України). Як зазначає М. І. Мельник, група осіб без попередньої змови — це двоє або більше виконавців, які утворили групу для спільного вчинення злочину без попередньої домовленості між собою про це. Відсутність попередньої змови означає, що виконавці злочину до моменту його вчинення не обговорювали питання про його вчинення, не домовлялися про спільність своїх дій, розподіл ролей тощо. Для цієї групи характерним є спонтанне, ситуативне об’єднання зусиль виконавців для досягнення загального злочинного наслідку