Читати книгу - "Піраміда Сонця, Олександр Петрович Ємченко"

Землі становлять 1288 мільярдів тонн, тобто за нинішніх темпів споживання вони вичерпаються вже на початку XXI століття.

А поклади сірки на Іо, за найскромнішими підрахунками, перевищують 2,5-ІО16 тонн, тобто можуть вдовольнити потреби землян у цій речовині впродовж 2,5-10 8 років.

Щодо технічних рішень, то перетранспортування Іо на орбіту Землі аж ніяк не виходить за межі астроінженерної діяльності, розпочатої нашим поколінням, — польотів на Місяць, до інших планет і комет. Розробляється вже проект транспортування залізного астероїда з «околиць» Марса на Землю…»

Не виключена можливість, що через 20–30 років і Юпітеру доведеться розпрощатися з своєю улюбленою супутницею. Тим паче що Іо може гідно заступити Європа, що піднесла землянам не менше сюрпризів. Це повна протилежність Іо. У посестер виявились різні вдачі. Якщо Іо дихає сірчаним вогнем і фантастично фонтатує, то Європа спить, закута крижаним панциром завтовшки до 100 кілометрів. Поверхня льодового щита густо вимережена тріщинами, що нагадують знамениті лінії марсіанських каналів. Під шаром криги, на думку вчених, хлюпочеться водяна мантія. Вода! У володіннях Юпітера — ВОДА!! Тут ми, читачу, підходимо до найцікавішого, до найпотаємнішого. Та завершимо вже ознайомлення з двома останніми галілеєвими супутниками найбільшої у Сонячній системі планети.

Ганімед… Це супутник-гігант. Він найбільший у Сонячній системі — і майже півтора наших Місяця. На його поверхні є метеоритні кратери, а також дивовижні борозни-жолоби, утворені, певне, тектонічними процесами і гігантськими льодовиками, що колись «прасували» тіло супутника, утворивши товсту крижану кору, під якою залягають глибинні шари води.

І, нарешті, КаллІсто. Розглядаючи фотографічні зображення цього супутника, передані автоматичною станцією, можна подумати, що колись цього небесного тіла торкнулася невблаганна рука корозії — вся поверхня Каллісто поточена ударними кратерами. (Чи не ревнива Гера так спотворила свою зухвалу суперницю?) За насиченістю кратерів Каллісто не має собі рівних у всій Сонячній системі (знову рекорд!). Є на цьому супутнику й велетенські, навподіб місячних морів, улоговини. Одна з них сягає в поперечнику 600 кілометрів і має назву «Валхалла», що означає «бугаєве око».

Поміж кратерами Каллісто видно світлі плями. На думку вчених, це має бути крига, з якої складається вся кора супутника. А під нею…

Отут ми й підійшли до «найцікавішого». Отже, три супутники Юпітера (поки що три) — Європа, Ганімед і Каллісто — мають «підземні» океани, тобто їхні мантії складаються з води, яка сягає вглиб на десятки кілометрів і доходить до силікатного ядра. Така «композиція» склалася давно — не менше як три мільярди років тому. Умови у верхніх шарах мантій приблизно такі ж, як в океанських глибинах Землі, де, як відомо, існують живі істоти. Не виключено, що і на супутниках Юпітера у їхніх водяних мантіях могло за мільйони років виникнути життя. (В усякому разі відомий письменник Артур Кларк в одній із своїх фантастичних книг уже населив Європу химерними чудовиськами.)

До висновку, що в системі Юпітера можливе життя, дійшли вчені Головної астрономічної обсерваторії АН УРСР. Він грунтується на даних найновітніших досліджень небесних сил.

Звичайно, ця гіпотеза потребує доведення. Цікаво було б провести хімічний аналіз «грунту» одного з галілеєвих супутників Юпітера. Першим кроком до цього стане політ американського космічного апарата «Галілей», запущеного до Юпітера у 1989 році. Близько двох років проведе земний посланець у пенатах громовладного Юпітера-Зевса, передаючи на Землю цінну наукову інформацію і зроблені зблизька фотографії Іо, Європи, Ганімеда і Каллісто. На висоті 450 кілометрів над юпітеріанськими хмарами від головного апарата відокремиться зонд і піде на зближення з королем планет. Інформація від нього надходитиме доти, доки він буде «живий».

Ну, а за автоматами полетять їхні творці, і стане Олімп пристановищем не богів, а людей, і залишаться від Громовержця хіба що тільки міфи.

МОРОК ЖИТТЯ
ФАНТАСТИЧНЕ ОПОВІДАННЯ

… — А тепер що ти скажеш? — астробіолог Попович відхилився від широкої панелі приладів і з викликом подивився на Куриленка. Його гнучка, пластична фігура запитальним знаком завмерла на фоні велетенського екрана зовнішнього телеогляду.

— Невже ти й досі гадаєш, що Карпенко мав рацію? — ухилився від прямої відповіді командир корабля.

Він рвучко підвівся з крісла і, закинувши за спину налиті сталевою пругкістю руки, підійшов до бічної стіни, де висіла схематична карта Ганімеда.

— І Карпенко… — астробіолог на мить знітився. — Карпенка вже півроку немає серед нас, а ось те, про що він встиг повідомити, сьогодні знову нагадало про себе. Ти ж бачив, командире, показання приладів. Подивись ще раз. Це те, що виявив Карпенко. Воно дає про себе знати…

Командир відійшов від стіни, пройшовся по посту управління й зупинився біля астробіолога.

— Воно ось уже тридцять років поспіль дає про себе знати, — з гіркотою мовив він. — І що з того? Споряджено десятки експедицій, затрачено колосальні зусилля, зрештою загублено життя кращого розвідувача планетної системи… А результати, де результати?

— Вони там. — Попович вказав правицею донизу, немов хотів одним жестом прохромити поверхню юпітеріанського супутника і дістатися до його надр.

— Там знайшов свою могилу наш товариш, і це найсумніший результат усіх наших експедицій.

— Стривай, командире, — голубі очі астробіолога зблиснули осяйним вогнем, — а чи не передчасно ми поховали свого колегу? Адже точних даних, що він загинув, у нас немає. Карпенко в черговий раз спустився на «Спруті» в надра Ганімеда і не повернувся звідти. Встиг лише передати, що виявив якихось істот і думає ввійти з ними в контакт…

— Це я знаю не гірше від тебе. Але минуло вже півроку! Вийшли всі строки дії системи життєзабезпечення, що її мав «Спрут». Спробуй вижити у тій страхітливій безодні…

— Командире, — запитав тихо астробіолог, — а ти там був?

Куриленко уважно подивився на Поповича, хвилину помовчав і потім так же тихо заговорив:

— Відтоді, коли у стокілометровому крижаному панцирі, яким вкритий Ганімед, пробурили гігантську свердловину, спливло п’ятнадцять літ. Ті, хто пробивався в глибини Ганімеда, знали, що під льодяною поверхнею цього супутника, як і деяких інших небесних