Читати книгу - "Атланти з планети Земля, Леонід Миколайович Панасенко"

class="book">— Щось не подобається мені все це, — сумно сказав Мортон. — Прокинеться один вулкан, другий, третій… Земна кора почне тріскатись уже без ваших вибухів. І прокинуться десятки вулканів, прокинеться геосинкліналь. Що тоді? — Він трохи помовчав. — Розбудити геосинкліналь. Викликати до життя чудовиська вогненних надр. А до чого це-може призвести? Ти на це зважив? А якщо землетрус небувалої сили? Загинуть міста. Сотні вулканів заллють лавою сушу. Океани затоплять материки. Ти подумав, що буде з людьми, мій хлопчику? Твоє відкриття може спричинити велике лихо.

— Але ми хочемо утворювати острови далеко від населених місць. І не збираємось будити багато вулканів. Один—два, не більше. Фірма…

— Фірма, фірма… Поцікався, до скількох скандалів причетна вона. Крім того, її боси дуже полюбляють займатися політикою. Для чого їм твоє відкриття?

— Не хвилюйтеся, дядю. Я простежу, щоб моє відкриття нікому не завдало зла, — сказав задумливо Віктор. — Але експеримент потрібен. Хіба я можу відмовитись од нього? Ми утворимо лише один вулкан. Цього буде достатньо, щоб перевірити розчинник. Так, я згоден, моє відкриття може завдати шкоди. Але буде від нього й користь. Хіба не так? Чудесні добрива і цілющі води. Нові острови і зміна клімату. Зрошення пустель і розтоплена крига полюса.

— Боюся, що людство ще не готове до цього, — журно похитав головою Мортон. — Тим більше, що твоє відкриття в руках підозрілих осіб. Будь обережний, мій хлопчику.

…М’яко відштовхнувшись від землі, вертоліт піднявся в повітря і взяв курс на базу.

Сіро-зелений килим суходолу змінився голубим простором. Далеко на обрії з’явилась чорна цяточка, стрімко перетворюючись у величезну триголову скелю, що височіла над поверхнею океану. Кілька менших за розмірами скель оточували її напівкільцем, затуляючи від штормових хвиль. Блискучі бані численних будівель покрили геометрично правильні майданчики, утворені вибухами. Зеленіла тропічна рослинність. Легкі прозорі мости з’єднували скелю з величезним плотом, на якому виднілись будівлі господарської служби.

Віллі зустрів вертоліт на верхній терасі, відкритій для вологого океанського вітерця. Широко усміхаючись, він подав руку Вікторові.

— Як тобі наша база?

— Непогана.

— У нас таких буде кілька в різних кінцях Землі. Невеликі безлюдні острови, куплені концерном. Цю ми обрали для першого експерименту. Тепер про діло. Директорат наполягає на тому, щоб відразу будувати великий острів. Експеримент повинен себе окупити. Нам потрібна земля. Нічия. Масштаби, старий!

— Це небезпечно, — нахмурився Віктор. — Можуть постраждати жителі островів. Та й до материків може докотитися гігантська хвиля, що утвориться при виверженні.

— Ну й біс із ними! — байдуже махнув рукою Віллі. — Постраждають сотні дві туземців. Тобі що? І хто доведе, що це не стихійне лихо? Нам нема коли, зрозумій. Концерн повинен одержати в свої руки засіб перебудови Землі. Адже і в контракті зазначено: відкриття належить концерну.

— А якщо інші країни не погодяться з перебудовою?

— Ну, ми їх умовимо, — посміхнувся Віллі, — з твоєю допомогою. Відкриємо під ногами геосинкліналь і… Та що з тобою? Підбери слину, нарешті.

— Ні, Віллі, це небезпечно. Ти просто не розумієш, як це небезпечно.

Очі Віллі звузилися.

— Добре, Мортоне, — процідив він, — обійдемося без тебе. Розрахунки твої у нас. Але знай: ми затіяли велику гру, і якщо ти підеш проти нас — тебе знищать.

“Він має рацію, — подумав Віктор, — розрахунки в них. На щастя, не всі. Частина їх і, головне, формули — у мене в голові. Вони не записані. Але… їх можна вивести знову. Так… Здається, вони справді хочуть захопити владу над Землею. Це і є їхня “велика гра”.

Віктор дивився на Віллі і не впізнавав його. Це була їхня перша сварка за багато років дружби. Та й чи було це дружбою? Схоже, Віллі просто використовував його для себе, для фірми. Використовував, щоб одержати його відкриття. Сам Віктор йому не потрібен. Певніше, потрібен, поки Віллі не може без нього обійтися.

“Що ж робити, — напружено думав Віктор. — Базу збудовано на погаслому вулкані. Якщо розташувати вибухи напівкільцем, уся активність геосинкліналей буде спрямована всередину, на базу. Вулкан прокинеться. І ті маленькі, які розташовані довкола нього, теж. Вогняне кільце відріже базу, всі загинуть? І я? Ну й нехай. Зрештою, це не так важливо. Але якщо я відмовлюсь, їхні математики років через два навчаться розраховувати точки не гірше від мене. Хіміки синтезують розчинник. А вони вже не стануть розміщати вибухи напівкільцем. Вони їх розташують по-своєму. І тоді…”

— Я згоден, Віллі, — твердо мовив Віктор. — Тільки ти повинен дати мені гарантію, що утворювати острови будемо якнайдалі від материка.

— Ну, звичайно, старина, — широко, як завжди, усміхнувся Віллі. — Нам потрібні нові землі. А старі нехай живуть, як жили.

Три тижні база працювала з повним навантаженням. Заповзли під землю механічні кроти, що несли вибухівку. На дні океану піднялося ажурне плетиво бурових вишок. Гриміли вибухи, розганяючи підводних мешканців. На пульті управління спалахували нові й нові лампочки — сигнали готовності. Кольоровою мозаїкою вони заповнили весь пульт, і тоді він засвітився рожевим кольором — сигналом загальної готовності.

З усмішкою торжества Віллі підійшов до пульта.

— Почнемо? — запитав він у Віктора. — Історична хвилина, старина. Відчуваєш?

— Давай, — байдуже кивнув той.

Віллі натис на кнопку. Підлога здригнулася. Віктор заплющив очі. Зараз глибоко під землею, у вічному мороці з’явилися блискотливі точки. Вони ростуть, перетворюючись у вогняні кулі. Шалено крутяться вихори вогню, втягуючи в себе породи, пробиваючись крізь кам’яний щит, розчищаючи дорогу для магми. І ось вона блискучими потоками ринула до поверхні, фонтануючи у підземну порожнечу. Нові й нові вогняні хвилі підіймаються з глибин вогняного океану, розчиняючи породи.

М’який поштовх. Затремтіли стіни. Зблідлий Віллі метнувся до пульта.

— Що це?

— Не метушись, — осадив його Віктор. — Все йде як слід. “Ще не пізно оголосити загальну тривогу, — майнула думка. — База встигне вивезти людей. Але разом з ними буде