Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек"

- Ну й комедія! Ми в трамваї самі. Еге ж, друзяко? - І почав нишпорити по кишенях.

- Я загубив квиток,- вигукнув він.- Зупиніть! Цей квиток треба знайти! Та врешті безнадійно махнув рукою.

- Хай їдуть...- І почав мурмотіти: - У більшості випадків... так, в порядку... У всіх випадках... Ви помиляєтеся... Третій поверх? Це відмовка... Йдеться не про мене, а про вас, вельможна пані... Платити... Брав чорну каву...

Уже в напівсні посварився з якимсь уявлюваним ворогом, який буцімто заперечував його право сидіти в ресторані біля вікна. Потім дрожки здалися йому поїздом, і, вихилившись набік, він загукав на всю вулицю по-чеському і по-німецькому:

- Німбурк, пересадка!

Швейк притяг його до себе, і фельдкурат, забувши про поїзд, почав імітувати різних тварин. Найдовше він імітував півня, і його «кукуріку» переможно лунало з дрожок.

Взагалі якийсь час фельдкурат був дуже рухливий, непосидючий і намагався вистрибнути на брук, обзиваючи хуліганами людей, яких вони минали. Пізніше він викинув на вулицю носову хусточку і заволав, щоб візник зупинився, бо він, мовляв, загубив багаж. Потім почав оповідати:

- В Будейовицях був один барабанщик. Оженився він, а за рік помер,- і зненацька зареготав.- Смішний анекдот? Еге ж?

Швейк увесь час поводився з фельдкуратом безжалісно строго. При найменших спробах фельдкурата щось устругнути, наприклад, випасти на брук або зламати сидіння, Швейк раз у раз стусав його попід ребра, і фельдкурат сприймав це на диво байдуже. Лише один раз він спробував збунтуватися і вискочити з дрожок, заявивши що далі не поїде, мовляв, знає: замість Будейовиць вони їдуть до Подмоклів. Але Швейк моментально і повністю ліквідував бунт і примусив фельдкурата повернутися до попередньої позиції на сидінні, пильнуючи, щоб він не заснув. Найделікатніші слова, яких він ужив при цьому, були: «Не спи, здохлятино!».

На фельдкурата раптом напала меланхолія: він почав плакати, випитуючи в Швейка, чи була в нього мама.

- Я, люди добрі, самотній на цьому світі,- кричав він з дрожок.- Приголубте мене!

- Не ганьби мене,- картав його Швейк.- Перестань, а то всі побачать, що ти насмоктався.

- Я нічого не пив, друже,- відповів фельдкурат.- Я цілком тверезий.

Нараз він устав і козирнув:

- Ich melde gehorsam, Herr Oberst, ich bin besoffen. 111 Я порося,- повторив він разів десять підряд із щирим розпачем.

І, звертаючись до Швейка, заскиглив:

- Викиньте мене з машини. Нащо ви мене з собою везете? - Врешті сів і замурмотів: - «Навколо місяця круги...» Ви, пане капітане, вірите в безсмертність душі? А кінь може попасти на небо?

Далі він почав голосно сміятись, але за хвилину посумнів і, апатично дивлячись на Швейка, промовив:

- Пробачте, добродію, я вас уже десь бачив. Чи не були ви часом у Відні? Я пам’ятаю вас із семінарії. Хвилину він розважався, декламуючи латинські вірші:

- Aurea prima sata est aetas, guae vindice nullo. Далі ніяк не втну,- признався фельдкурат.- Викиньте мене на вулицю. Чому ж ви не хочете мене викинути? Я нічого собі не заподію. Просто хочу заорати носом,- заявив він рішучим тоном.

- Пане,- благав він далі,- дорогий друже, вріжте мені по потилиці.

- Один раз чи кілька? - поспитав Швейк.

- Два.

- Маєш...

Фельдкурат уголос рахував одержані запотиличника й радісно посміхався:

- Це дуже добре впливає на шлунок - поліпшує травлення. Дайте мені разочок ще й по пиці. Щиро дякую,- вигукнув він, коли Швейк поквапився виконати його прохання,- я цілком задоволений. Розірвіть мені, будь ласка, жилетку.

Він висловлював найрізноманітніші бажання. Хотів, щоб Швейк звихнув йому ногу, трохи придушив, обрізав нігті і вирвав передні зуби. Потім прагнув мучеництва, домагаючись, щоб Швейк відірвав йому голову і в мішку кинув її до Влтави.

- Мені б дуже личили зірки навколо голови,- захоплювався він.- Потрібно було б так із десяток.

Потім заговорив про скачки, швидко перейшов на балет, та на ньому він теж недовго затримався.

- Ви танцюєте чардаш? - спитав він у Швейка.- Вмієте «Танець ведмедя» - ось так...- Він хотів підстрибнути і впав на Швейка. Той відбоксував його як слід і поклав на сидіння.

- Мені чогось хочеться,- кричав фельдкурат,- але я не знаю чого. Ви не знаєте, чого мені хочеться? - Він безнадійно похнюпився, потім серйозно сказав: - А що мені до того, чого я хочу? І вам, пане, до цього немає діла. Я вас не знаю! Як ви смієте дивитися на мене? Вмієте фехтувати?

На хвилину він став войовничий і спробував скинути Швейка з сидіння.

Потім, коли Швейк його заспокоїв, безцеремонно давши відчути свою фізичну перевагу, фельдкурат запитав:

- Сьогодні понеділок чи п’ятниця?

Він захотів також дізнатись, що нині: грудень чи червень, і взагалі виявив хист ставити найрізноманітніші запитання:

- Ви одружені?! Любите горгонзолу? 112 У вас дома є блощиці? Як вам живеться? Ваш песик хворів на чумку?

Потім зробився відвертим. Розповів, що винен за кавалерійські чоботи, нагай і сідло, що хворів на трипер і лікував його марганцівкою.

- Ні про що інше не було часу й подумати,- гикаючи, сказав він.- Можливо, це здається вам досить неприємним, але скажіть - гик! гик! - що мені робити? Гик! Ви мусите мені пробачити... Термосом,- вів далі фельдкурат, забувши, про що говорив перед тим,- називається така посудина, яка зберігає напої та їжу в первісній температурі. Як на вашу думку, колего, яка гра чесніша, «фербель» чи «двадцять одно»? Я таки десь бачив тебе,- вигукнув він, намагаючись обійняти Швейка і поцілувати його слинявими губами.- Ми ж разом ходили до школи. Ти славний хлопець,- ніжно промовив він і почав гладити свою ногу.- Як ти виріс із того часу, відколи я тебе не бачив. Побачивши тебе, я забуваю про всі свої страждання.

Нарешті його охопив поетичний настрій, і він заговорив про повернення до сонячного світанку щасливих створінь і палких сердець.

Потім упав навколішки й почав молитися: «Богородице діво, радуйся»,- причому реготав на весь голос.

Коли вони приїхали, його ніяк не можна було витягти з екіпажа.

- Ми ще не приїхали,- репетував