Читати книгу - "Сяйво"

він трішки відстав від усіх і витер собі кров тильним боком долоні, думаючи про

(кров)

(Містер Хеллоран бачив кров чи щось іще гірше?)

(«я не думаю, щоб ті штуки були здатні вчинити тобі якесь зло»)

Відчайдушний крик тремтів у нього на губах, але він не дозволив собі його видати. Ні мама, ні тато не можуть бачити таких речей, вони ніколи цього не вміли. Тож він перемовчить. Мама з татом кохають одне одного, і це справжнє. А інші речі, вони як картинки в книжці. Деякі з них лячні, але ніякого зла вони заподіяти не можуть. Ті штуки… не здатні… вчинити тобі зла.

Проводячи їх переходами, що вилися й завертали, немов у якомусь лабіринті, містер Уллман показував їм ще й інші кімнати на третьому поверсі. «Тут, нагорі, самі лише найкращі люкси», – приказував містер Уллман, хоча Денні ніяких люків там не бачив. Він показав їм декілька кімнат, де одного разу зупинялась якась леді на ім’я Мерилін Монро, коли вона була заміжньою за якимсь чоловіком на ім’я Артур Міллер82 (Денні трохи неясно, але зрозумів, що, невдовзі після того як вони побували в готелі «Оверлук», у них сталося РОЗЛУЧЕННЯ).

– Матусю?

– Що, любий?

– Якщо вони були одружені, чому вони мали різні прізвища? У вас з татом однакові прізвища.

– Так, але ж ми не знаменитості, Денні, – сказав Джек. – Знамениті жінки залишають собі ті самі прізвища навіть після того, як виходять заміж, бо їхні прізвища – це їхній хліб з маслом.

– Хліб з маслом, – геть спантеличений повторив Денні.

– Тато має на увазі, що люди звикли ходити в кіно і дивитися Мерилін Монро, – пояснила Венді, – але їм може не сподобатися ходити дивитися Мерилін Міллер.

– Чому так? Вона ж буде тією самою леді. Хіба це не всім зрозуміло?

– Зрозуміло, проте… – вона безпорадно поглянула на Джека.

– Якось у цьому номері зупинявся Труман Капоті83, – нетерпляче перебив їх Уллман. І відчинив двері. – Це вже за мого часу тут. Жах, який приємний чоловік. Континентальні манери84.

Не було в цих кімнатах нічого дивного (окрім відсутності люків, про які чомусь вряди-годи згадував містер Уллман), нічого такого, що б налякало Денні. Фактично, лише ще одна річ на третьому поверсі збентежила Денні, але він не міг сказати чому. Саме перед тим, як завернути за ріг, щоби вертатися до ліфта, їм трапився на стіні вогнегасник, шафка з яким була прочинена і чекала, немов чийсь рот, повний золотих зубів.

То був старомодний вогнегасник з пласким рукавом, складеним уздовж самого себе у кілька десятків згортків, один його кінець було під’єднано до великого червоного вентиля, а інший закінчувався мідним наконечником. Згортки рукава тримала при місці червона сталева рейка на шарнірі. При пожежі сталеву рейку можна одним сильним поштовхом відкинути геть, і звільнений рукав ваш. Такі речі Денні умів збагнути; він легко здогадувався, як що працює. Уже у два з половиню роки він відкривав захисну хвіртку, яку встановив його батько на верхівці сходів у їхньому будинку в Стовінгтоні. Денні укмітив, як працює замок. Батько казав, що це ХИЗТ. Деякі люди мають ХИЗТ, а деякі – ні.

Вогнегасник був трохи старшим за ті, які він бачив раніше – наприклад, у дитсадку, – але в цьому не було чогось незвичайного. Однак цей згорнувся там, як задрімана змія на тлі світло-блакитних шпалер, і це наповнило Денні невиразною тривогою. Він зрадів, що той зник із виду, коли вони завернули за ріг.

– Звичайно, всі вікна мусять бути прикриті віконницями, – сказав містер Уллман, коли вони знову ступили в ліфт. І знову кабіна під ними нудотливо осіла. – Але мене особливо турбує вікно в Президентському люксі. Оригінальний рахунок за це вікно становив чотириста двадцять доларів, а це було понад тридцять років тому. Сьогодні його заміна коштуватиме увосьмеро дорожче.

– Я його прикриватиму віконницями, – сказав Джек.

Вони спустилися на другий поверх, де знову дивились кімнати, а в тамтешньому коридорі було навіть ще більше закрутів і поворотів. Тепер світло у вікнах почало помітно згасати, це сонце вже заходило за гори. Містер Уллман тут показав їм лише пару номерів, та й поготів. Той номер двісті сімнадцять, щодо якого Денні застерігав Дік Хеллоран, він проминув, не стишуючи ходи. На мирну табличку з номером на його дверях Денні поглянув тривожно-заворожено.

Далі був спуск на перший поверх. Тут містер Уллман не показував їм жодної кімнати, аж поки вони майже не дійшли до вкритих килимом сходів, що вели назад у вестибюль.

– Ось ваше помешкання, – сказав він. – Я сподіваюся, ви погоджуєтеся, що воно відповідного рівня.

Вони увійшли. Денні напружено: хтозна що там може бути. Там не було нічого.

Венді Торренс відчула потужний приплив полегшення. Президентський люкс з його холодною елегантністю змусив її почуватися незграбною простачкою – то дуже добре: відвідати якийсь відроджений у його історичному вигляді будинок з табличкою в спальні, яка повідомляє, що тут спав Авраам Лінкольн або Франклін Делано Рузвельт85, але абсолютно інша справа уявляти, що ти лежиш там зі своїм чоловіком під безбережними лляними покривалами й, можливо, займаєшся коханням там, де колись лежали найзначущі (або принаймні, найвладніші, уточнила вона) люди. А це помешкання було простішим, затишнішим, майже домашнім за духом. Венді подумала, що один сезон у цій квартирі вона зможе пережити без особливих проблем.

– Дуже приємне місце, – сказала вона Уллману, дочувши у власному голосі вдячність.

Уллман кивнув:

– Просте, але належного рівня. У сезон у цьому номері проживають кухар з дружиною або кухар зі своїм помічником.

– Тут жив містер Хеллоран? – встряг Денні.

Містер Уллман поблажливо нахилив до нього голову:

– Саме так. Він і містер Неверс. – Він знов обернувся до Джека з Венді. – Це вітальня.

Там стояло кілька крісел, зручних на вигляд, але недорогих; кавовий столик, що був колись дорогим, але зараз збоку на ньому малася довга щербина; Венді з приємним здивуванням побачила дві книжкові шафи, забиті антологіями «Рідерз Дайджест»86 і виданими Книжковим клубом детективами сорокових років (по три романи в кожному томі); був там і якийсь безликий готельний телевізор, далебі значно менш елегантний з вигляду, ніж ті поліровані дерев’яні ящики, що були в номерах.

– Кухні тут, звичайно, нема, – сказав Уллман, – але тут є міні-ліфт. Це помешкання розташоване прямо над кухнею. – Він зсунув убік одну з квадратних панелей