Читати книгу - "Фундація та Земля"

166
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 107
Перейти на сторінку:
class="p1">Віднявши від рота кульку, яку щойно надкусив, Тревіз ви­явив, що скоринка над вмістом затягнулася. Ані бризок, ані протікань, і на мить він замислився, навіщо потрібні рукавички. Руки б аж ніяк не стали вологими й липкими, якби він ними не скористався, тож Тревіз вирішив, що річ у гігієні. Рукавички замінювали миття рук, якщо це було незручно, а звичай, напевно, вже зобов’язував використовувати їх навіть із митими руками. (Лізалор не користувалася рукавичками, коли він учора з нею їв. Можливо, через те, що вона гірська жінка).

— Чи буде неввічливо обговорювати справи за обідом? — спитав він.

— За компореллонськими нормами, депутате, буде, але ви мої гості, і нам слід дотримуватися ваших норм. Якщо бажаєте вести серйозну розмову і не вважаєте чи не переймаєтеся, що вона зменшить ваше задоволення від їжі, прошу, ведіть, і я до вас приєднаюся.

— Дякую. Міністерка Лізалор натякала — ні, доволі відверто стверджувала, — що скептики у цьому світі непопулярні. Це так?

Добрий гумор Деніадора, здавалось, ще покращився.

— Авжеж. Прикро було б не бути. Розумієте, Компореллон — розчарований світ. Побутує загальне міфічне переконання, позбавлене подробиць, що колись, багато тисячоліть тому, у малозаселеній Галактиці, Компореллон стояв на її чолі. Ми цього ніколи не забуваємо, і той факт, що за відомої історії ми не панували, дратує, сповнює нас — тобто населення загалом — відчуттям несправедливості. Але що ми можемо? Колись уряд був змушений віддано служити Імператору, а зараз віддано приєднаний до Фундації. І що більше ми усвідомлюємо своє підлегле становище, то дужчає віра у величну й таємничу минувшину. Але що може Компореллон? Він не був здатен кинути виклик Імперії за старих часів і не може відкрито кинути виклик Фундації зараз. Тож утішається, нападаючи на скептиків і ненавидячи нас, оскільки ми не віримо в легенди та сміємося над забобонами. А втім, нам не загрожують страшніші види переслідувань. Ми контролюємо технології та заповнюємо факультети університетів. Найсміливіші у висловлюваннях мають труднощі з публічним викладанням. Наприклад, у мене є ця проблема, хоча я все одно маю студентів і тихцем проводжу зустрічі за межами території. Проте, якби нас справді вигнали із суспільного життя, технології занепали б, а університети втратили б акредитацію в усій Галактиці заразом. Імовірно, це властива людям нерозсудливість: перспектива інтелектуального самогубства не втримає їх від плекання ненависті, однак Фундація нас підтримує. Тому нас постійно лають, глузують з нас і засуджують — та ніколи не чіпають.

— То це масова опозиція не дає вам змоги розповісти, де Земля? — спитав Тревіз. — Боїтеся, що, попри все, антискептичні настрої стануть загрозливими, якщо ви зайдете надто далеко?

— Ні, — похитав головою Деніадор. — Місце розташування Землі невідоме. Я не приховую від вас нічого, ані через страх, ані з будь-якої іншої причини.

— Але послухайте, — нетерпляче мовив Тревіз, — лише обмежена кількість планет у цьому секторі Галактики має фізичні ознаки, пов’язані з придатністю до життя, і майже всі вони, напевно, не лише придатні, а й населені, і отже, добре вам відомі. Наскільки складно обстежити сектор у пошуках планети, що могла б бути населеною, якби не була радіоактивною? Крім того, ви шукали б планету з великим супутником. Із цими двома ознаками Землю абсолютно неможливо було б із чимось сплутати і неможливо пропустити навіть за поверхового пошуку. Процес може забрати деякий час, але це єдина складність.

— Скептики, звісно, вважають, що й радіоактивність Землі, і її великий супутник — просто легенди. Шукати їх — усе одно що шукати горобине молоко та кроликове пір’я.

— Може, й так, але це не мусить завадити Компореллону принаймні спробувати. Якщо ви знайдете радіоактивний світ із належними розмірами для заселення й великим супутником, скільки достовірності це додасть компореллонським легендам!

— Можливо, саме тому Компореллон і не шукає, — засміявся Деніадор. — Якщо ми нічого не знайдемо, або дізнаємося, що справжня Земля не така, як у легендах, станеться протилежне. Розвінчані компореллонські легенди стануть посміховиськом. Компореллон цим не ризикуватиме.

Тревіз на мить замовк, тоді ревно продовжив:

— Крім того, навіть якщо відкинути ці дві неповторності — якщо таке слово є в галактичному стандарті, — тобто радіоактивність і великий супутник, то є і третя, яка за визначенням мусить існувати, і для цього не потрібні посилання на легенди. Земля мусить мати бурхливе й неймовірно різноманітне життя, або ж його залишки, або щонайменше викопні свідчення про нього.

— Депутате, попри те що Компореллон не надсилав на пошуки Землі організовану групу, ми час від часу подорожуємо в космосі й час від часу отримуємо повідомлення від кораб­лів, які з тієї чи іншої причини відхилилися від запланованих маршрутів. А втім, нам жодного разу не повідомляли про планети з ознаками, подібними до легендарних земних, чи навіть про будь-які планети, сповнені життя. Так само навряд чи кораблі сідатимуть на ненаселену планету, бо команді надумалося вирушити полювати на викопні рештки. Тож з огляду на те, що за тисячі років таких повідомлень не було, я цілком готовий вірити, що розташування Землі визначити неможливо, бо немає чого визначати.

— Але десь вона має бути, — розчаровано мовив Тревіз. — Десь існує планета, на якій еволюціонувало людство та всі пов’язані з ним знані форми життя. Якщо Земля — не в цій частині Галактики, то мусить бути деінде.

— Можливо, — холоднокровно зазначив Деніадор, — але за весь цей час її ніде не знайшли.

— Люди не дуже шукали.

— Що ж, вочевидь, ви шукаєте. Бажаю вам удачі, але ніколи не закладуся на ваш успіх.

— Чи були спроби визначити можливе розташування Землі опосередковано, якось, крім безпосереднього пошуку?

— Так, — відповіли два голоси одночасно. Деніадор, якому належав один з голосів, спитав у Пелората: — Ви думаєте про проєкт Яріффів?

— Саме так, — відповів той.

— Тоді чи не розповісте про це депутату? Гадаю, він охочіше повірить вам, ніж мені.

— Бачте, Ґолане, — сказав Пелорат, — під кінець Імперії був період, коли Пошуки походження, як це називалося, стали поширеним дозвіллям — можливо, так відволікалися від неприємної реальності довкола. Як знаєте, Імперія тоді розпадалася. Лівійський історик Гумбал Яріфф здогадався, що з якої б планети не походило життя, вона швидше заселила б планети поруч, ніж розташовані далі. Загалом що далі від місця походження світ, то пізніше його заселили. Припустімо тоді, що можна записати дати колонізації всіх населених планет Галактики та створити мережу з усіх, вік яких налічує певну кількість тисячоліть. Можна створити мережу з усіх планет, яким десять тисяч років, ще одну з тих, яким дванадцять тисяч, а наступну з тих, яким п’ятнадцять. Кожна така мережа теоретично мала б бути приблизно сферичною та приблизно концентричною. Старші мережі утворюватимуть сфери меншого радіуса, ніж молодші, і якщо визначити всі їхні центри, ті мусять скупчитися в межах відносно невеликого простору, де буде розташована планета походження — Земля. — Пелорат із завзяттям на обличчі зображав складеними пригорщею долонями сферичні поверхні. — Розумієте, про що я, Ґолане?

— Так, — кивнув Тревіз. — Але, гадаю, це не спрацювало.

— Теоретично мусило, старий друже. Проблема була в цілковитій неточності дат походження. Кожен світ так чи інакше перебільшував власний вік, а поза легендами визначити його було непросто.

— За розпадом вуглецю-14 у давній деревині, — озвалася Блісс.

— Авжеж, люба, — погодився Пелорат, — але довелося б залучити зазначені світи

1 ... 31 32 33 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фундація та Земля», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фундація та Земля"