Читати книгу - "Олександр. Її монстр, Влада Калина"

Чоловік в костюмі короля - Олександр Бєлов, весь час вдивлявся в натовп у пошуках когось. На маскараді було багато жінок, але біда, вони всі були в масках.  

- В нас сьогодні офігенний король, - сміявся Леонід киваючи на Бєлова. - Вже напевно перезнайомився з усіма жінками. Кого він там виглядає постійно? - Леонід був одягнений в костюм принца. У тоненьких білих лосинах, на грудях жилет із широкими рукавами в синю смужку, і синій плащ на спині. Чорна маска на очах і невелика корона на голові.

Троюрідний брат дивився на нього і навіть не уявляв, як би він виглядав у цих лосинах, якби був теж принцом. Добре, що в нього інший костюм. Не такий красивий, як у Леоніда але він підходив йому, як нікому іншому. 

- Ти, що його не знаєш? Кого він там ще може виглядати, як не якусь кралечку. - Чоловік стояв широко розставивши ноги і склавши руки на грудях.  

- Ти що не міг знайти кращий костюм? Жах якийсь. - Кривився Леонід.

- Мені здається кращого прикиду і не придумаєш, - засміявся. Придивився до себе. - Якраз те, що потрібно. 

 

***

Анжеліка очей не зводила з чоловіка в костюмі Монстра. Якщо чесно, то він виглядав страшно. Високий, широкоплечий монстр, весь у чорному, навіть плащ і той чорного кольору. На голові роги закручені як у бика, і маска на обличчі - закривавлені зуби з великими кликами. Лише карі очі в масці виказували його доброту. Теплий, ніжний, лагідний погляд. Ну, хіба може монстр так дивитися?  

- Вибачте... оголосили, що буде Вальс, і я запрошую вас. Можна? - монстр почув біля себе жіночий голос. Обернувся.

- Що вибачте? - Він подумав, може йому почулося? Адже всі жахалися цього костюму і за вечір він ще жодного разу нізким не танцював.

Перед ним стояла невисокого зросту витончена дівчина. Вона була схожа на білого, маленького метелика, з розкішним волоссям. Дівчина красиво посміхалася, а її великі очі під маскою, дивилися так, що йому стало не по собі. 

- Це ви мені? - Перепитав. А що, може дівчина звертається до Леоніда. До красивого принца, а не до якогось там монстра.  

- Так, - сказала ледве чутно.       

"Господи, Анжеліко, що ти робиш? Збираєшся танцювати з монстром?" - думала вона.

Як не дивно, а через хвилину мовчання, цей монстр погодився на танець, і взяв дівчину за руку. Чоловік повів її в центр зали, а Анжеліка нервувала, і здригалася від його дотиків, від цих сильних, теплих рук.

Ця прекрасна пара привертала увагу і не залишала байдужих людей на балу. Люди переставали танцювати, припиняли розмовляти, і дивилися, як танцюють чорний монстр і білий метелик. 

- Ви сьогодні королева метеликів? - Запитав незнайомець. Його голос пролунав приглушено через маску на обличчі.

- Королева метеликів, яка ще годину тому була гусеницею, - засміялася Анжеліка, згадуючи, як розносила шампанське. Дівчина не відводила погляду від його карих очей, може тому, що видно було тільки їх? Або ж тому, що вони заворожували, і манили, наче гіпнотизували? 

Звучала музика і монстр із метеликом так танцювали, що не помічали нічого навколо. Навіть того, що люди зібралися і дивилися на них, і тільки на них. Знаходились навіть ті, хто додумався їх фотографувати на мобільний.

- Як вас звати? - Він ніжно тримав її за талію, продовжуючи танцювати, наче боявся нашкодити. Анжеліка в його руках здавалася такою крихкою і беззахисною, що він міг і переламати її навпіл. Дівчина намагалася тримати дистанцію, і не притискатися занадто близько. Цей незнайомий чоловік притягував до себе ніби магнітом. Голова йшла обертом не від танцю, а від цієї близькості. Анжеліці навіть здалося на мить, що він схожий на Олега. Такий же високий і широкоплечий. Хоча не секрет, що таких красенів в їх місті повно. Олег не єдиний екземпляр.

- То як ваше ім'я? - знову запитував він.         

Анжеліка не збиралася йому зізнаватися. Потрібно було якось викручуватись. 

- Навіщо ви хочете дізнатися моє ім'я? - посміхнулася.  

- А чому ви приховуєте його?  

- Тому, що це секрет.

- Так?! 

- Так. Мені доведеться вас убити, якщо ви дізнаєтесь моє ім'я, - вирішила пожартувати. 

- А може, я готовий померти заради цього.     

- В мої плани не входило вбивати когось цього вечора. - Продовжувала жартувати красуня. - Не хочу щоб ви помирали. Живіть.

- Мене ще ніхто в житті так не вмовляв жити. - Прошепотів на вухо. Анжеліка засоромилася і почервоніла. Добре, що на обличчі була маска. - А ви смілива. Мене всі бояться у цьому костюмі. Ніхто не хоче танцювати з монстром.

- Я останнім часом монстрів не боюсь... 

Анжеліка ще хотіла щось сказати, але музика закінчилася і люди почали аплодувати. Монстр із метеликом вклонилися їм, ніби так і треба. Але в душі в Анжеліки все билося від страху. Адже Алла просила не привертати увагу.  

Монстр після танцю, швидким кроком почав віддалятися. Просто, як кажуть - втік.

Ну, нічого. Анжеліка побачила короля - Бєлова, тож її ціль змінилася і бігти за монстром вона не збиралася.

За якісь хвилини вона почала пробиралася крізь натовп, до короля. Анжеліка хотіла дізнатись у нього про Олега, бо не бачила його ніде… Хіба, що він теж в костюмі. А хіба охоронці таке носять?!

Дівчина не збиралася знімати свою маску, щоб ніхто не побачив її обличчя. Тож підійшла так як є:

- Доброго вечора! - набиралася сміливості. 

- Доброго вечора миле створіння, - відповів Бєлов. Він був без маски, тож впізнати цього чоловіка було не важко.

- Вибачте будь-ласка, можна вас дещо запитати? 

- Тобі красуня можна все. Я навіть не проти з тобою потанцювати. - Король натякав на наступний танець але Анжеліка не хотіла більше привертати увагу до своєї скромної персони. Це був ризик! Вона прийшла на свято заради Олега, а не півночі танцювати, тож буде шукати Олега.

- Де ваш начальник охорони Олег? Я шукала його та не знайшла.