Читати книгу - "Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Розділ 29.

Їхала все далі й далі, наближаючись до міста і тільки зараз почала повною мірою усвідомлювати все, що відбувалося. Скоро вже буду вдома. Побачу матір і сестру. Піду у свою кімнату. Засну на своєму ліжку. Встану вранці й піду на свою роботу. Повернуся у своє життя, свій ритм. Забуду те, що мій мозок так старанно відторгав останній тиждень. Забуду цю людину й все, що сталося. За місяць. За місяць це буде не складно. За цей час зроблю так, щоб моє життя, вже поділене на "до" і "після" знову стало одним цілим.   

  

Я пізно зрозуміла, а, швидше, була просто не в змозі думати, що у мене при собі не було ні грошей, ні телефону, ні ключів від будинку. Я навіть не могла розрахуватися зі своїм дідусем-рятівником, який, здається, зрозумів у якому я перебувала стані й просто зробив музику тихіше, а кондиціонер тепліше. Так би я і заснула, якби ми їхали ще кілька хвилин довше. Але, замість цього, я ущипнула себе, немов бажаючи прокинутися від сну, і широко розкрила очі.   

  

Вийшла з машини, десять раз подякувавши дідусю, який відмовився від грошей, хоча я пообіцяла принести їх із дому і пішла по своїй ділянці, наближаючись до вхідних дверей. Мріяла про кілька розмов з матір'ю, але ніяк не очікувала того, що сталося надалі.   

  

- Де тебе чорти носили? - Мати піднялася з-за столу і з незадоволеним виглядом підійшла до мене, як тільки я увійшла в будинок, не знаючи з чого почати розмову.   

  

Ось так, ні привіт, ні як справи у тебе, ні що з тобою. Я навіть усміхнулася про себе, а вийшло так, що пирхнула.   

  

- Я теж сумувала, матусю! Рада, що ти помітила мою відсутність, - що ж, нормального спілкування у нас би все одно не вийшло, тому я просто відправилася у свою кімнату.   

  

- Тебе не було чотири дні, - невдоволено скривилася мати та оцінювально подивилася на мій зовнішній вигляд, - що це на тобі за ганчірки? Виглядаєш жахливо. 

  

- Тиждень, - втомлено промовила я і пішла далі, - мене не було сім днів, а чотири дні... Так це я тобі чотири дні не перераховувала гроші на карту. 

  

- Олівія Вьен, чому ти йдеш? Я з тобою ще не договорила! - Мама тупнула ніжкою і намагалася звучати строго, але вийшло як завжди капризно, - ти в який раз ледве мене не підвела! Швидко прийми душ, переодягайся і спускайся до столу. 

  

- Дякую за турботу, — це дійсно було несподівано, вона хотіла нагодувати мене, я вже навіть подумала, що треба було раніше мене забрати з цього дому, щоб мене почали хоч трохи цінувати, але і тут мама мене знову повернула з небес на землю. І не просто так повернула. Кинула вниз з усієї сили й, щоб добити, вимовила фінальну фразу, після якої опустилася моя завіса:   

  

- Через годину прийдуть Себастіан з Джординою. Він недавно повернувся в Париж і Джорджі розповіла мені по секрету, що у нього є наречена, - я різко обернулася і подивилася на матір, завмерши на місці, - але я-то пам'ятаю як він сходив по тобі з розуму років п'ять тому, а ти  - дурепа, його кинула.  Сьогодні у тебе ще буде шанс все виправити. 

  

О, Господи, тільки не він.  Тільки не зараз.  Тільки не сьогодні.  Тільки не в цьому житті! 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍