Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

Не те щоб я заводилася з пів оберта як «ламборгіні», та в Соретті це на диво вийшло. Весь мій перехвалений імунітет, вся моя витримка спопеліли до бісової матері під тиском алкоголю, атмосфери тотальної розкутості та його губ.

Відхилившись трохи, тішачись з того, що він наробив, той професійний грішник демонстративно окреслив кінчиком язика контур своїх губ.

— Смачно. З перцем, як я люблю.

— Невже? — гмикнула я.

Він кивнув, безпутно всміхаючись. Не знаю, чи мали ми хоч якийсь дрібненький, крихітний шанс зупинитися, чи все було вирішено ще до цієї миті, та я не виправила нічого. Навпаки.

Подалася уперед й у відповідь пройшлася вустами по шиї Тоні трохи вище розстібнутого коміра, в тих місцях, де я безліч разів помічала чужі мітки. Навряд мені серйозно кортіло затаврувати його собою, та я все ж таки скористалася нагодою лишити й свою відмітину на шкірі з добре знайомим вже ароматом «пако рабан». Згодна, дивно порівнювати Соретті з фонтаном, в який всі кидають монетки, враховуючи відсутність в нього звички вертатися, та чим я гірша від тої білявки, що не схотіла забрати своє спіднє? Чи тих, хто віддається йому вечір за вечором, стовбичачи в нескінченній черзі до його ліжка? Можливо в кишенях у мене порожньо, як в головах тих дівок, і в розкішну білизну вбирає мене бос, не банківський рахунок мого татка, та я теж маю право скоїти з ним найсолодшу помилку. Хоч і гарантовано пошкодую про це потім.

Це, певно, найтупіший та найгірший висновок з тих, до котрих я приходила за все життя. Проте зараз… зараз я дозволила собі просто не думати про це. Хоча раніше ніколи не мріяла опинитись у шкурі одного з тих метеликів, яких притягує розпусне полум’я Тоні.

Він схвально вимурчив щось нерозбірливо — губами я відчула вібрацію його горла, — й сказав:

— Шукаєш неприємностей, Бессі Болтон?

— Я покоївка в білизні, неприємності — моє друге ім’я, — п’яно реготнула я.

В цей момент все остаточно пішло шкереберть.

Мабуть, все й повинно було статися так — всередині клубка зачманілих людей, що тулилися одне до одного, оповитих текілою… Вона сповнювала й нас: була в думках, в легенях, на язиках, котрими ми спліталися в дивному незбагненному танку. Вона як дурман-зілля підсилила мою необхідність бути жаданою й подарувала мені думку, що саме Тоні здатен вгамувати її, бо він, яка вдача, був поряд й так радо розкрив для мене свої обійми-пута.

Отямилась я лишень притиснутою до дверей ліфта в пентхаусі, коли вони зачинилися в мене за спиною. Воліла б я, щоб від цього ми з Тоні схаменулися, щоб опанували себе, в моєму тілі вже катастрофічно бракувало повітря, проте й це не спинило те пожежище, в яке воно перетворилося від нескінченних поцілунків. Ніхто з нас не збирався вдаряти по гальмах, не тепер, коли вже запізно робити це.

Десь на одвірках мого принишклого від пристрасті здорового глузду промайнуло рокове осяяння, що варто мені зостатися без трусів, як я одразу доєднаюся до натовпу безробітних, та якщо вже все котиться під три чорти, нехай те, що відбувається між нами, буде на кшталт прощальної вечірки, на котрій я спробую отримати все, що вдасться.

А Соретті був готовий віддати усе, що має.

Він сів переді мною навпочіпки. Узяв мене за ногу, підняв її й зняв туфлю, потім зробив так само із другою. Чомусь це геть одурманило мене — я працювала на нього, я надривалася, плазуючи рачки по пентхаусу в клятих стрінгах, та зараз я була згори, а він знизу. Це причаровувало. Справді.

Тоні вистрілив в мене зухвалим поглядом, наразі він не казав нічого, та його карі очі промовляли: «Так, я зроблю це з тобою. Не сумнівайся навіть. Бо це нарешті сталося — тобі страх як кортить лягти зі мною».

І це було дійсно так — мені кортіло. Від гострого бажання зсудомило низ живота; воно змушувало мене тремтіти в передчутті. Хоч я і досі не розуміла, коли та рятівна крига, яка раніше вкривала мене, скресла: сьогодні у клубі чи раніше, на вихідних, коли бос трішечки мені відкрився. Та зараз я була настільки п’яна, що нізащо б не збагнула цього.

Вимогливі долоні поповзли до краю сукні і я, ще маючи ледь не останню нагоду зупинитися, не зронила ані слова.

Побачивши, яка на мені білизна, Соретті вишкірився.

— Чорне з золотом. Все чекав, коли ж ти його вдягнеш.

Мереживом кольору безмісячної ночі квітли лілеї, котрі, якщо вже відверто, нічого не приховували, огортаючи мої груди та задок. І кому спало на думку використовувати той комплект для прибирання, га? В мене рука не підіймалася вдіти його з дня покупки, настільки розкішним він був. І як я вгадала із ним сьогодні, нічого не плануючи заздалегідь.

— Стрівай-но, негіднице, виходить, ти вдягла його не для мене, а для того ідіота? — раптом долинуло до мене питання Тоні.

Навряд чи це так. Кажуть, вишукана білизна, нехай вона й ховається під одягом, додає впевненості в собі й підіймає самооцінку. Мабуть, йдучи на побачення, я ставила геть не на те, що воно скінчиться сексом, а просто використала його як той амулет, щоб позбутися зайвих нервів й почуватися краще. Та ця прикмета не подіяла. Щоправда, секс я таки отримаю, та все трішечки переплуталося.

— Ну хоч якийсь з ідіотів його зацінить.

Прокравшись під мереживо, Соретті відсунув його й вологі нахабні вуста притислися до моєї розпашілої плоті, а пальці, що без жодних складнощів занурились в мене, взагалі відібрали в мене мову.

У відповідь на мої стогнання Тоні проказав щось італійською, а потім видихнув:

— Господи, Бессі…
— Що? Що таке? Там щось не так? — перелякано пробелькотіла я, вибалушивши очі. Коли щось подібне лунає від знаного ловеласа, котрий бачив більше жіночих принад аніж середньостатистичний гінеколог, є чим перейматися й заради чого, виринувши з хмарища насолоди, згадати, як ворушити язиком. Й не надто важливо, що тими пальцями він продовжував догоджати мені, впорскуючи в кров не розбавлений тривогою за наслідки порок, зачіпаючи мої найчуттєвіші точки.