Читати книгу - "Нестримне серце, Богдана Малкіна"

***

Андрій намагався запам'ятати її такою. Чарівною, милою, гарною, ніжною. Одним словом прекрасною. Лише смуток в очах видавав її нинішні почуття. Хлопець розумів викладачку, попереду було три тижні розлуки. Для неї. Він міг перед від'їздом до Сполучених Штатів уже й не побачити Станіславу.

Йому не вдалося відкрутитися від навчання. Мати стояла на своєму, а батько ще й пригрозив, що позбавить його фінансування, якщо Андрій не погодиться. Відверто кажучи, хлопець був готовий, аби почати все з чистого листа, піти з дому, однак не бачив у цьому ніякого сенсу. Станіслава все одно не погоджувалася на стосунки. Тоді для чого йому залишатися в країні? Можливо, Штати допоможуть забути її.

Як завжди, приніс на підпис журнал відвідувань, очікуючи, коли останній студент вийде з авдиторії. Так хотілося сказати багато чого. Спитати щодо планів на цей Новий рік. Але натомість побажав лише їй щастя. Так, саме так. Це те, чого вона заслуговує.

З університету вилетів, відчуваючи в серці кілок. Хотілося кричати від болю. Стрибнув за кермо, швидко виїхав на засніжену дорогу й натиснув щосили на педаль газу. Їхав, куди очі бачили. Опам'ятався лише тоді, коли добряче стемніло. Зрозумів, що до вулиці на якій живе Станіслава рукою сягнути, й уже за хвилину був біля її дому. Бачив, як викладачка сідає в таксі, а водій тим часом кладе її валізу в багажник. Мабуть, вона збиралася до родини. Андрій знав, що її сім'я живе в іншій області.

Коли авто рушило, не роздумуючи, поїхав слідом. Як він і думав, Станіслава прибула на залізничний вокзал. Вийшовши з таксі, вона повільно покотила валізу в приміщення. Андрій придушував у собі бажання наздогнати дівчину. Дивився на її тонкий стан, загорнутий у пальто і з жалем думав про те, що одного дня ця дівчина опиниться в обіймах іншого. Бо ж хіба така мила красуня може залишитися сама? Хіба зможе дочекатися, поки він два роки вчитиметься за океаном?

Дівчина зайшла всередину та попрямувала в зал очікування. Андрій підійшов до вікна, аби ще трохи помилуватися нею. Її хвилястим волоссям, симпатичним обличчям, ніжними вустами, які були створені для того, аби їх цілували.

В один момент він навіть прийняв рішення піти до неї та сказати все, як є. Що поїде незабаром. Що не зможе без неї. Без її янтарних очей, привітної посмішки. Але Ася підвелася, взяла свою валізу та пішла на потяг, залишаючи в душі хлопця болючу рану.

 

_______

Привіт! Ось і дійшли події книги до оповідання з якого все почалося. Довго думала, чи переносити його повністю в книгу, чи ні. Й вирішила, що все-таки не буду. Звісно, ви можете його не читати, у наступній главі я опишу події з погляду Андрія. Але все-таки раджу з оповіданням ознайомитися, якщо ви цього ще не зробили. Воно невеличке, трохи більше як 20 сторінок, тож не забере у вас багато часу. Знайти твір можна на моїй сторінці. Назва "Бажання у новорічну ніч". Також на сторінку оповідання можна перейти за посиланням, яке є в анотації до "Нестримного серця". 

Бажаю всім гарного дня та мирного неба!