Читати книгу - "Ти отруїв мене собою, Валерія Дражинська"

17

Парадокс! Сім років тому ми ось так само сиділи в приватному літаку навпроти один одного. Тоді все закінчилося погано. Його поява в моєму житті повністю його переламала. Чомусь мені здається, що цього разу краще не буде.

Незважаючи на моє невизначене становище та невідоме майбутнє, заснула я напрочуд швидко. Розбудило мене м'яке потрушування по плечу. Розплющивши очі, я побачила над собою симпатичне обличчя стюардеси.

- Ми вже на місці, - мило посміхнулася вона.

Через ілюмінатори пробивається сонячне світло. Була не була!

- На місці це де?

- Усьому обслуговуючому персоналу заборонено відповідати на твої запитання, Каріно, - звучить поруч глибокий оксамитовий голос, - Запам'ятай це на найближче майбутнє.

З розумінням того, що поки мене вбивати не збираються, разом зі мною прокидається агресія.

- Думаєш, усі беззаперечно слухаються твоїх наказів?

- Сама підеш чи волієш переміщатися на моєму плечі? - схоже, у нього увійшло у звичку ігнорувати мої запитання.

Демонстративно відвертаюся. За великим рахунком, тому що не можу більше утримувати очі на прийнятному для пристойності рівні. Так і хочеться злегка припустити їх та вирушити в еротичну подорож по все ще оголеному ідеальному торсу. Шумно ковтаю. Божевільна фантазія пішла в розгул.

Міцне захоплення на передпліччі та я різко підриваюся вгору. Боляче! Плечовий суглоб дивом залишається на місці.

- Я сама... сама, - несамовито кричу.

- Пізно, маленька!

Батур підхоплює мене під попу та легко підіймає. Змушує притиснутися до свого гарячого тіла. Дякую, що не перекидає через плече. Доводиться обхопити його шию руками. Це так неприємно, брешу сама собі! Не знаю, як почувається наркоман після дози, але, підозрюю, щось подібне відчуваю зараз. Дозволяю собі кілька секунд. Втупившись йому в шию краду шалений ексклюзивний для мене запах. А потім із пам'яті стирається все виховання, вбите мамою вчителем. Забуваю і про вищу медичну освіту. Інтелігенція в мені наразі вмирає. Починаю відчайдушно вириватися.

- Відпусти..., - далі лунає суцільний відбірний мат, який не перекладається жодною мовою світу.

Сама б зараз не відповіла, звідки в мене такі пізнання. Батур не звертає на мене уваги. Моє буйство його ніяк не зачіпає і не заважає. Одна рука як сталевий канат оперізує ноги. Друга відчутно натискає між лопаток. Я немов маленьке кошеня дряпаюся в руках господаря. Лупити по міцному тілу виявилося боляче та я перейшла на нігті. А він спокійно спускається трапом, не роблячи спроб якось втихомирити мене.

Побачивши картину біля літака, я мимоволі затихаю. Там стоять три аналоги чорного мікроавтобуса, який викрав мене біля клубу. Поруч вісім озброєних чоловіків, які не звертали на нас уваги, та знайома брюнетка. Ось вона відкрито посміхається, роздивляючись мене. Я не відчуваю негативу, що виходить від неї. Це трохи заспокоює. Вона сестра по зброї? Або як це в них називається? Одягнена у все чорне й обтисле, з високим туго затягнутим хвостом. Така типова кіношна супергероїка. Ні, все ж таки вона мені не подобається, роблю я остаточний висновок.

Батур підходить до машини в центрі бандитського мінікортежу. Йому тут же послужливо відчиняють двері. Він без зусиль розміщує мене на сидінні. Відразу не відсторонюється. Пристібає ременем. Після уважно дивиться в очі. Занадто близько. Все ж час не минув для нього безслідно. З'явилися невеликі зморшки, які шалено йому личили. Додаючи до краси шарм віку. Скільки йому зараз? За легендою Дімітрісу має бути тридцять шість. А скільки насправді? Більше? Менше? Я відчуваю його подих. Опускаю погляд на губи. Дивитися в блакитні очі занадто сильно. У тілі пульсує знайома напруга. Шкірою бігають мурашки, забираються всередину, лоскочуть нервові закінчення, минаючи всі перепони, обґрунтовуються в ядерці кожної клітини організму. Шалено хочу, щоб поцілував... Один єдиний раз.

- Для свого ж благополуччя не раджу поширюватися про наше знайомство, Каріно, - шепочуть бажані губи. 

Піддавшись пориву, я бездумно шепочу у відповідь, віддано заглядаючи в холодні очі:

- У мене не вийшло забути тебе!

Все занадто сюрреалістично. Переді мною привид із минулого. У нас не було жодних стосунків. Навіть платонічних. Ми навіть ні разу як слід не розмовляли. Але кожен погляд, починаючи з першого, кожен випадковий дотик був просякнутий такою еротикою, що зривала мозок. Такого напруження почуттів ні до нього, ні, тим паче, після, я і близько не відчувала. З ним у мене була найспекотніша близькість за відсутності такої.

- Дурепа! - просто каже він, хитаючи головою.

Але риси обличчя ледве помітно розслабляються. Погляд пом'якшується. Йому сподобалося почуте. На мою посмішку Батур усміхається.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍