Читати книгу - "Нам не можна бути разом, Крістіна Жиглата"

Розділ 16

 

 

Наступні три дні мені вдавалося відмовлятися від зустрічі з Езрою. Я вигадувала всякі відмовки, а потім зачиняла балконні двері, і сиділа в кімнаті, ридаючи на розрив.

Я просто не могла зважитися на розмову з ним.

Як тільки переконувала себе, що роблю все правильно, що рятую його, і розриваю наші стосунки, заради його добра і майбутнього, про яке мріяв Езра, моє серце з болем стискалося, знищуючи всю мою рішучість.

Потім було ще три дні, які мені вдається не бачитися з Езрою за допомогою брехні, про поїзд до тітки до Риму.

Мама постійно тиснула на мене, наказувала швидше все закінчувати, вирішувати... А Езра нескінченно дзвонив мені, писав повідомлення, і втрачав терпець. В результаті одного вечора, коли я найменше його чекала, він з'явився до мене в кімнату... Злий. Похмурий. Невдоволений.

- Ти спеціально уникаєш мене! – сердито кинув, як тільки зламав замок на балконі. Я навіть не знала, що він може. – Не було жодної тітки, хвороби, поїздки…

Я сиділа на ліжку, і, коли побачила його, злякано схопилася, швидко зачиняючи двері кімнати на замок.

- Не кричи… Будь ласка. Нас можуть почути, – благала.

Езра перетинає відстань між нами, хапає мене за плечі та з болем здавлює у своїх руках.

- Це він... Твій батько? Він дізнався про нас і забороняє тобі бачитися зі мною? – гарчить.

- Якби він дізнався, все було б набагато гірше.

- Тоді що? Скажи мені, що не так? – крикнув, струсивши у своїх руках. Я скривилася від болю і він, побачивши це, пом'якшив захоплення. – За кілька днів приїде твій наречений… Хочеш залишитися з ним? - кинув з якимись ревнощами.

- Ні... Але між нами теж нічого не може бути, - випалюю, заплющуючи очі.

Езра завмирає, затримує дихання і дивиться на мене так, ніби в мене виросло дві голови.

- Що ти сказала? – наступної миті питає пошепки.

- Пробач… Але наші стосунки закінчені, - насилу видавила, ковтаючи ком в горлі, що підступив, і утримуючи сльози, які так і рвалися назовні.

Езра заперечливо похитав головою.

- Ні… Ти жартуєш? Ти ж це не серйозно? - запитує розгублено, відпускаючи мене.

Я мовчу. Тримаюся. Боюся, що коли скажу хоч слово, мене прорве, і я здамся. Розплакаюся. Кинуся до його обіймів, і все розповім...

Але на коні забагато. Я маю бути переконливою.

І продовжую мовчати.

- Алесія…, - наступної миті каже хлопець, але вже м'якше. - Чому ти мовчиш? Скажи мені, він примусив тебе? Скажи мені правду?!

Я заперечливо хитаю головою.

– Він не знає про нас. Я сама так вирішила… Просто зрозуміла, що ми не маємо майбутнього, — видавлюю.

– Ні. Я не згоден з тобою... Я... - вперше бачу його таким розбитим, розгубленим. І мені від цього так боляче. – Я не відступлю… Знаю що ти брешеш…. - Не здається. – Я поговорю з твоїм батьком і все вирішу… Я не віддам тебе ні йому, ні тому покидьку Герра!                             

Мені раптом стало страшно.                       

- Езро... Не роби цього, - благала, а він попрямував до дверей. З явним наміром поговорити із батьком. - Ти уявляєш, що буде зі мною, якщо ти зараз вийдеш із моєї кімнати, і попрямуєш до нього... Що про мене подумають батьки, Уго? Ти хочеш смерті моєї? – зупиняю його. – Будь ласка… Вони ж зрозуміють все і про те, що між нами було!           

Езра завмирає біля дверей, тримаючись за ручку. Замислюється і мабуть розуміє, що я маю рацію. Потім повертається до мене обличчям і каже:

- Добре. Але завтра я піду до нього в офіс і поговорю з ним, – повідомляє, наближаючись.

- Це буде неправильно з твого боку… Батько ні до чого…

- Ти боїшся його і я знаю, що він має до цього відношення, - не погоджується зі мною. – Я бачу, що ти мені щось не домовляєш… І я знаю, що ти брешеш. Я не відпущу тебе, Алесс… Не відпущу! – каже ствердно, схиляючись до поцілунку. Я не відхиляюся. Останній поцілунок… Останній. Обіцяю.

Коли чоловік відхиляється і дивиться на мене пронизливим поглядом, я відводжу погляд убік і пошепки прошу:                     

- Іди, будь ласка…                                       

- Скажи мені, - просить він. - Що сталося?                              

- Я просто зрозуміла… Ми не можемо бути разом…                            

- Я не вірю тобі! - кидає сердито, невдоволено підтискуючи губи і змірявши мене похмурим  поглядом. – Алесс…                                

- Іди! – наполягла, вириваючись із його рук.                          

- Я поговорю з твоїм батьком, і повернусь… – попереджає. – Якщо він буде проти наших стосунків, я все одно тебе не відпущу. Украду… Бо знаю, що все сказане тобою не щиро…

Езра не відступав, і від цього ставало ще гірше.                               

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍