Читати книгу - "Щастя за мільйон, Ангеліна Кріхелі"

Розділ 19

Після поминок Катя через незрозумілу Стасу причину відмовилася їхати в його автомобілі. Та й куди їхати? Їх пов'язувала хвороба бабусі та прагнення врятувати її. Що тепер? Він – начальник, вона – підлегла. Він – мільярдер, вона – простушка. Класична історія Попелюшки. Ось тільки Попелюшкою Каті зовсім не хотілося ставати. Адже тільки наївні захоплені діви бачать історію великого кохання і не бажають помічати або просто не розуміють, що головна історія починається після пишної урочистості, що зветься весіллям. І там, на довгій дорозі спільного життя, Попелюшка завжди пам'ятатиме сама і часто отримуватиме нагадування інших про свій соціальний статус до заміжжя.

Катя сумно подивилася на шефа. А помітила б вона його, звернула б увагу на пересиченого та самозакоханого, успішного красеня, якби в неї були рівні з ним фінансові ресурси? Може, вона не закохалася зовсім, а переплутала це почуття з вдячністю за неоціненну допомогу, яку він надав їй, опинившись поряд у найважчий для неї час? Щоправда, так і лишилося загадкою, навіщо це йому самому знадобилося. Занудьгував? Навряд чи. Він був надто щирий у бажанні допомогти. Тоді що?

Катя не мала відповідей на ці запитання. Вона могла тільки спостерігати здалеку, як роздратований її відмовою Стас сідає в один автомобіль зі спокійним і трохи сумним Олексієм та задоволеною Настею.

Влад щось сказав, але його слова долинали здалеку, ніби пробивалися крізь товщу води. Соромно і ніяково. Здається, він не погана людина. Але до нього не хотілося пригорнутись у пошуку захисту та спокою, не хотілося вдихнути запах його парфуму. Він просто молодий чоловік, один із мільйонів у натовпі знайомих та незнайомців.

Попало ж так вляпатися! Катя гнівалася на себе за цю слабкість, несила знайти у пам'яті момент, коли втратила контроль над почуттями. Немов Стас повільно пробирався під шкіру, крок за кроком відвойовуючи для себе весь новий простір у серці та думках помічниці. Можливо, це тільки загострене сприйняття майбутньої самотності, і так вона заповнює порожнечу, що утворилася з відходом бабусі?

Дурно і банально. Потрібно обов'язково навчитися з цим справлятися. Адже їй ще борг віддавати.

- Ох, бабусю-бабусю... Мені так погано без тебе, - прошепотіла Катерина, втираючи сльози тильною стороною долоні.

Повернулась до Влада обличчям. Поглянула на нього ще раз. Він намагався підтримати її, зрозуміти, допомогти. Як умів. Без розмаху, звичайно. Прісно.

За що б не похвалила його Катя, сходила нанівець, протиставляючи Стаса. Яскраві люди запам'ятовуються назавжди. Ось тільки жити із ними дуже складно.

Дівчина з досадою на себе похитала головою.

- Вибач, Влад, я поїду додому. Мені потрібно трохи побути на самоті. Дякую, що прийшов, - кажучи, уникала прямого погляду.

- Все в порядку. Я розумію... Можна я потім подзвоню тобі?

Катя написала на серветці свій номер телефону, кивнула і поквапилась до автобуса. Ще їхати, потім іти. У порожнечу, у невідомість. Без бабусі майже все не мало сенсу. На плаву тримала єдина мета – віддати борг. Потрібно навчитися жити ось так, у цій щемливій душевній порожнечі. Без бабусі. Але заради неї. Вона б не схвалила, якби Катя розклеїлася.

Стас здивовано подивився на Катю у компанії Влада, проїжджаючи повз. Бариста щось захоплено говорив, намагаючись взяти за руку дівчину, що стала неживою.

Сердито звів брови до перенісся. Чому вона його відштовхує? Цього геть взагалі не помічає.

Настя насмішкувато хмикнула, простеживши за поглядом чоловіка.

- Чернь завжди тягнеться до черні, - філософськи уклала вона.

- Тобі видніше, - відповів Стас, навіть не повертаючи до неї голови.

Вона ображено насупилась. Олексій крадькома глянув на друзів у дзеркало заднього виду. Адже Стас і справді нічого не помічає і не розуміє.

Чоловік зосередив увагу на дорозі, не забуваючи, що зараз є єдиним джерелом здорового глузду в їхній дивній компанії.

- Може, даси їй вихідний? - згодом запропонував Льоша.

Стас відмахнувся.

– Я пропонував. Катя сказала, що в порожньому будинку збожеволіє.

- Теж правда, - тямуще кивнув друг, паркуючись біля будинку. - Залишайся сьогодні у нас. Усі втомилися. Посидимо ввечері за лото та випивкою.

- О, ні, це без мене, - Настя невдоволено скривилася. - Не розумію, звідки у вас ці замашки старих.

Чоловіки обмінялися задоволеними поглядами. Це найкращий із можливих зараз подарунків.

Проте Анастасія не збиралася так легко здаватися.

Варто їм розійтися по кімнатах, як вона квапливо привела себе в порядок і попрямувала до кімнати Бокова, що знаходиться по сусідству з кімнатою Олексія. Ризиковано, але скільки можна зволікати?

Дівчина глибоко зітхнула, поправивши одяг так, щоб груди підскочили вище завдяки пуш-ап у бюстгальтері. Рішуче постукала, відрізаючи собі шляхи до відступу.

У відповідь тиша. Настя потягла ручку на себе, двері піддалися. Здивовано піднявши брови і вирішивши, що доля явно на її боці, впевнено увійшла.

Бокови та Самсонови дружили ще з юності батьків. Тож у будинках обох родин завжди чекали підготовлені кімнати для друзів. З деяких пір і для Настасії. Щоправда, тоді це право вона торгувала у матері Льоші, переконавши жінку, що мріє про тихе сімейне життя з її сином. Втім, кімнату мала окрему від нього. Мовляв, тоді стосунки завжди свіжі. Ніхто не сперечався. Благо, кімнат вільних достатньо.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍