Читати книгу - "Вовчиця. Присяга крові, Анна Юняєва"

Розділ 23

Все ж таки Тео переконав Ельзу, щоб з нею був охоронець - Райлі. Як би їй не подобалася ця ідея, проте все ж таки погодилася. Й за тиждень звикла до його присутності. Куди б вона не йшла він був поряд. Час від часу вона кидала на нього недовірливі погляди, проте Тео сказав, що поки що Райлі відсторонений від посади Бети. Він перегляне своє рішення коли колишній Бета відновить довіру.

– В туалет якось і без тебе сходжу. Годі плентатися за мною всюди, є ж певні межі. – насупивши брови промовила вовчиця, Райлі зупинився біля дверей та всім виглядом виказував, що йти нікуди не збирається. – Ну й чорт з тобою! – закривши перед його носом двері сказала Ельза. Вона вмилася холодною водою та поглянула у своє відображення в дзеркалі. Вона помітила, що колір очей набув дивного відтінку. Наблизившись ближче вона змогла розгледіти свої райдужки краще - вони стали блідо-зелені. – Якого біса? – від її блакитних очей більше нічого не нагадувало. Вона ще якусь мить дивилася в дзеркало не розуміючи, що відбувається. Останнім часом її тіло дивно поводилося. На лопатці декілька днів тому з'явився пекельний свербіж, а вчора вона помітила, що на тому місці з'явилися дві плями у формі півмісяця - нагадувало родиму пляму, проте чому вона з'явилася не могла зрозуміти. Вона вибігла з ванної кімнати та попрямувала повз Райлі, який відразу ж пішов за нею. Вовчиця не вважала за потрібне звертатися до лікаря, проте зараз все це її лякало. Зміни, які вона спостерігає дуже швидко розростаються. Вона швидко мчала до Барі, який знаходився на території її клану. Вона знала його з малечку, тому вирішила, що не піде до лікаря Вільонів, адже лікаря свого клану вона знала з дитинства й довіряла йому.

– Залишайся тут, далі я сама. – проте Райлі вперто продовжував наполягати, що він теж має увійти інакше Тео з нього шкуру спустить. – Я не в гуморі, не змушуй мене використовувати гіпноз. – це подіяло на нього і він нехотя залишився стояти під хижиною, а Ельза увійшла в середину сама вдихнувши глибоко повітря.

– Я тебе зачекався. – сказав Барі, щойно вона увійшла в середину закривши за собою двері.

– Що? – не приховуючи здивування сказала вовчиця.

– Твої зміни я помітив відразу. Неконтрольований виплеск емоцій, які в рази посилилися останнім часом. Впевнений, що відчуття голоду у повний місяць більше звичайного та рецептори смаку посилилися, як і решта відчуттів: слух, нюх. – він говорив це спокійно, ніби нічого незвичного не сталося. Ельза слухала його не в змозі щось заперечити, адже він мав рацію.

– Ви знаєте причину цих змін? – Барі обернувся до вовчиці. Посудина випала з рук, коли він помітив її колір очей.

– Неймовірно. – він підійшов ближче та почав розглядати очі, ніби побачив щось нове. – Я читав про це в записах своїх попередників, проте за своє довге життя не стикався з цим на яву.

– А у ваших писаннях часом не йшлося про свербіж, від якого з'являється родима пляма? – знуджено запитала Ельза дивлячись як знову змінюється обличчя Барі.

– Ти про що? – здивовано запитав лікар.

Ельза повернулася спиною та оголила свою лопатку, на якій виднілася пляма у вигляді двох півмісяців.

– Бачу подібне вперше. Мені потрібно скликати раду лікарів усього нашого клану й Вільтонів теж. – жмурячи брови сказав Барі. – У мене є здогадки, проте необхідно перевірити.

– То ви не можете сказати, що зараз зі мною? – з розчаруванням вимовила Ельза.

– Почекай тут. – лікар зник за дверима сусідньої кімнати та через декілька хвилин з'явився з пляшечкою болотного за кольором відвару. – Випий все до останнього. – сморід був жахливий, проте скривившись Ельза випила все й потім відчула дивне відчуття. Вовчиця вирвалася на волю - її колір очей засяяв - праве око стало янтарного кольору, а ліве - синє, як грозове небо. Вона впала на підлогу тримаючись за грудну клітку та повалила інші пляшки зі столу, які з гуркотом впали. У хижину увірвався Райлі, який загарчавши кинувся в бік Барі.

– Стій. – ослабленим голосом сказала вовчиця. Вона відчула біль в голові та дивні звуки, що нагадували рій бджіл. Звуки посилилися, як і біль в голові. Вона схопилася за голову руками та закричала дуже гучно не стримуючи крику від пекельного болю, який дуже тиснув в середині.

– Що ти з нею зробив?! – схопивши лікаря за верхній одяг прогарчав Райлі. – Якщо з нею щось станеться я розірву тебе на дрібні шматки. – Зараз Райлі відчував непереборне бажання захищати Ельзу, хоча не розумів звідки з'явилося це бажання.

– Все  як я і думав. – спокійним голосом відповів Барі.

– Поясни нормально! – не відпускаючи лікаря прогарчав Райлі.

– Її організм відреагував на трави цілком природно. Вовки випивши цей відвар відчули б легке запаморочення, проте вагітні самки реагують по іншому. Вони сприймають це гостріше - сприймаючи ці відчуття за небезпеку. 

– Тоді чому вона так кричить?! – запитав Райлі не приховуючи свого незадоволення.

– Дитина кличе батька, щоб захистити свою матір. 

 

Тео стояв із вовками обговорюючи завтрашній візит до клану Роксонів, Альфа клану надіслав запрошення. Хоче обговорити останні події. Від нього варто очікувати підступу, тому Тео зібрав найсильніших воїнів для візиту. Ельза також має там бути, оскільки вона теж ватажок, про що він хотів повідомити сьогодні ввечері. Тео різко обірвав розмову почувши крик Ельзи у своїй голові. Він відчув кожною клітиною тіла її біль та відчай. Він обернувся навколо не розуміючи що відбувається. Звір прокидався, інші вовки відійшли від нього, коли побачили його небезпечний стан. Його очі стали темнішими ночі, а гарчання віддалося відлунням на весь клан. Він обернувся у вовка та помчав у бік клану Лерісонів, всі розбігалися в різні сторони, коли бачили його, адже позаду Тео бігла зграя інших вовків, які не відставали від ватажка. Він увірвався у хижину лікаря та побачивши Ельзу, яка без свідомості лежала на підлозі підійшов до неї. Він перевів погляд на Барі, якого досі тримав Райлі. Тео загарчав не зводячи від них погляду, проте його увагу відволікла Ельза, яка кликала його скрізь сон. Він прийняв людську подобу та підхопив її на руки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍