Читати книгу - "Мама для дракончика, Ліра Куміра"

- Не повториться? Тобто вона намагатиметься більше не попадатися? - Вперше бачила шатена настільки розлюченим, і зараз я раділа, що його гнів спрямований не на мене.

- Кір, як ти можеш ставати на її бік? Адже ви майже не знайомі, а мене ти знаєш ледь не все життя, - заплескала оченятами Кармелія, а я раптом зрозуміла, що в цієї трійці не все так гладко, і мені дуже б не хотілося ставати між ними. Чур мене! Краще вже потихеньку відійти вбік.

- Карі... - а голос-то як затремтів... Навіть не хочу здогадуватися про те, які стосунки пов'язували імператрицю і Веалірійського.

- Кхм... - Ріан спробував вклинитися, помічаючи, що розмова набуває якогось дивного відтінку, але на нього взагалі ніхто уваги не звернув.

- Ми їдемо.

- Гадаю, вам краще покинути палац, - одночасно вимовили герцог і правитель.

А я що? У мене й валізи вже зібрані. Тільки свистніть, і побіжу, кидаючи спідниці.

Дурна справа не хитра, після такого не надто вдалого прощання ми з Кіріаном зібрали свої скромні пожитки (я так і продовжувала тягати за собою свою сумку з непотрібними поки що речами) і вирушили геть, ну, тобто додому, в його заміський замок.

Їхали мовчки, навіть кількома фразами не перекинувшись, а тільки-но ми покинули межі столиці, як одразу ж видихнули з полегшенням: нас відпустили. І хоч у імператорського подружжя не було приводу затримувати нашу компанію, але після того, що сталося на тій нещасливій вечері, я до останнього сумнівалася. Так і очікувала, що ми якщо й не опинимося за ґратами, то щонайменше отримаємо неприкрите попередження.

Але ні, обійшлося.

Ночували ми вже за стінами міста в придорожній таверні, де виявилися напрочуд пристойні кімнати.

Сонного Філіпа розмістили зі мною в одній спальні, а Кіріан зайняв сусідню. Чоловік довгий час ходив по номеру колами, не наважуючись почати розмову, а після цього просто кивнув головою, ледь не кулею вискочивши в коридор.

- "Ну ось і поговорили, от і славно. Люблю я відверті бесіди, особливо коли зі мною діляться наболілим", - сарказм у моїй голові перегукувався з переживаннями, але я все ж таки не наважилася піти першою на зближення й затіяти розмову з Веалірійським.

Я так і продовжувала тупцювати просто біля дверей, сподіваючись, що Кіріан передумає і викладе мені все як на духу, але на жаль...

А всього за кілька кроків від дівчини, що метушилася в переживаннях, просто біля дверей сидів молодий чоловік, якому доводилося стримувати свої думки і почуття.

- "Моя нитка порожня, а це всього лише простий інтерес, нічого більшого", - стискав він долоні в кулаки, борючись із бажанням обійняти і заспокоїти ту, що встала проти імператриці, намагаючись захистити того, кого він вже давно почав вважати своїм сином.