Читати книгу - "Коли закінчиться ненависть , Лада Короп"

7.4

– Ну що розповідай. Що нового? Як твій красень брюнет? – питає в мене подружка Ніка. 

– Ніко, давай не будемо про це. Я поки не готова обговорювати дану тему. 

– Слухай, ну це він? Той чоловік? З ним ти зараз зустрічаєшся? – не вгамовується Ніка. 

– Так, так. Але нікому не кажи. Будь ласка, – прошу подругу. 

– Ну звісно. Кому я можу розповісти? До речі ви дуже гарно виглядаєте разом.

– Дякую. А ти як? Бачу настрій у тебе хороший? – цікавлюся у подружки? 

– Та все нібито окей. Я з хлопцем хорошим познайомилася. Він такий класний....

– І хто він? – Іноземець. З Італії. Лучано. Коли-небудь я вас обов'язково познайомлю. До речі хочеш я покажу тобі його фото? – торохтить Ніка. 

– Ну давай. Ніка витягає смартфон з сумочки й щось клацає. Потім показує мені на смартфоні фото молодого, засмаглого, привабливого чоловіка. Тепер зрозуміло чому Ніка від нього у захваті. 

– Ми познайомились нещодавно. Коли я була на відпочинку за кордоном. Ми почали тісно спілкуватися й зараз продовжуємо через листування. 

– Це прекрасно. Я дуже рада за тебе, – посміхаюся подрузі. 

Чую як в мене вібрує мобільний. Дивлюся на екран. Це повідомлення. Від Ореста. Він цікавиться як мої справи, а ще пропонує зустрітися ввечері. Я одразу стаю радісною. Пишу йому ствердну відповідь. Та кладу мобільний у сумочку. – Ніко, вибач та мені треба бігти. Ввечері зідзвонимося, – швидко встаю з-за столу.

– Ти куди? Навіть кави не допила, – не розуміє Ніка. 

– Додому. В мене ввечері важлива зустріч. Тому вибачай... 

– А, ясно. Ну це святе. Біжи, – жартує подруга. 

– Бувай. На цей раз Орест запрошує мене до себе додому. Він замовив вечерю на двох. Ми сидимо на зручних подушках прямо на землі. Орест цікавий співрозмовник. Він вміє вдало жартувати та підтримувати бесіду. 

– Оресте, ти знаєш стільки цікавих історій? Звідки такий талант? – питаю у чоловіка. 

– Це не талант, а досвід, Марто. Ти ще занадто молода... 

– Оресте, я все намагаюся спитати... Звідки у тебе цей шрам над верхньою бровою? Це питання давно було мені цікавим. Та Орест не був моїм хлопцем, тому я соромилася ставити такі питання. Бачу як його обличчя одразу стає суворим. Він виглядає як натягнута струна.

– Це наслідки минулого життя. Так скажемо, – натягнуто промовляє Орест. 

– Вибач. Я не хотіла тебе ранити. – Я не ображаюся. Мені просто неприємно згадувати той період мого життя, – каже Орест.

 Вигляд у нього замислений. Мені дуже хочеться втішити Ореста. Я придвигаюся до нього ближче і сідаю поряд з ним. Потім починаю гладити його по плечу. Він дивиться на мене й бачу, що йому це подобається. Я продовжую його гладити й відчуваю, що Орест розслабляється. Сантиметр, два... Наші губи опиняються на одному рівні. Й ще трохи й ми поцілуємося. Орест обіймає мене й бере за потилицю. Потім притягає до себе й цілує. Спочатку легко, а потім з натиском. Ну знову ці метелики внизу живота. Я обома руками чіпляюся за плечі Ореста. Й він бере мене на руки. Потім відносить у спальню. Й обережно кладе на ліжко. Ми продовжуємо палко цілуватися. Мене всю пробирає до тремтіння в очікуванні чогось неймовірного. Я впевнена що з Орестом буде саме так.

 

 

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ПІДТРИМАЙТЕ БУДЬ ЛАСКА КНИГУ ЗІРОЧКАМИ, АБО КОМЕНТАРЯМИ. ЯКЩО ВОНА ВАМ СПОДОБАЛАСЯ. ЦЕ ДУЖЕ ВАЖЛИВО ДЛЯ АВТОРА. В КОЖЕН РОЗДІЛ Я НАМАГАЮСЯ ВКЛАСТИ ВСІ СВОЇ СИЛИ ТА ЕМОЦІЇ. І НЕ ЗАБУВАЙТЕ ПРО ПІДПИСКУ НА АВТОРА. ЦЕ ДОПОМОЖЕ НЕ ВТРАЧАТИ ОНОВЛЕННЯ КНИГИ.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍