Читати книгу - "Обери мене, Тетяна Овчіннікова"

Розділ 20. Образа

Нудно! Це єдине слово, яким я могла схарактеризувати наступні дні.
Ейн не з’явився на сніданок, хоча Гард запевнив мене, що з принцом все добре, він лише зайнятий магічним експериментом. Натомість протягом усього сніданку я ловила на собі цікаві погляди, які кидав на мене Харальд. Він дізнався про нашу довгу прогулянку з його братом? Засуджує? Звісно, принцеса, яка бажає вийти заміж за Харальда, не повинна розважатися з іншим. Але, по-перше, всі й так знали, що я не прагну заміж, а по-друге, самі ж запропонували познайомитися ближче з молодшим принцом. Я тільки виконала бажання розпорядників. Перевиконала, якщо вже бути точною.
Після сніданку ми грали в шаради у парку. Дивитися, як маніряться принцеси, мені набридло за годину, далі просто відсторонилася та поринула у свої думки. Згадала про матінку та подумки побажала їй здоров’я та витримки, аби виносити мені братика і спадкоємця. Дозволила помріяти, що буду робити, коли стану вільною від зобов’язань перед троном. Майнула думка ще раз відвідати Лісовий Котячий край, але тепер вже взимку, подивитися на їх сніг, який так розхвалював Харальд. Думка збіглася з прохолодним подихом вітру, на шкірі виступили сироти, змушуючи визнати, що я надто теплолюбна, щоб стерпіти морози. Навіть уявити собі не можу, що це таке! Аж здригнулася, миттю замерзаючи.
Згадала про подарунок і тут же стиснула у долонях теплий кристал – примарні чоловічі обійми огорнули мої плечі, зігріваючи.
Після обіду Нацумі рушила на зустріч з Ейном, з чого я зробила висновок, що з чоловіком і справді все гаразд. От і добре! Та тільки коли Зорія ввечері донесла, що з саду, який принцеса з острова Мурени теж обрала для зустрічі, лунав веселий сміх, мій настрій остаточно зіпсувався. І якщо до цього я хотіла йти в бібліотеку, то тепер навмисне відмовилася від цієї ідеї. Зовсім мені не хочеться спілкуватися з Ейном.
Краще Ворона покличу!
Але той не відгукнувся, певно теж розсердився, що я так довго мовчала.
Ну й байдуже! Плювати я хотіла на обох чоловіків! Можна подумати, я планувала хоч з одним з них серйозні стосунки!
Та тільки серденько у розпачі стискалося при думці, що більше нічого не буде…

Ранком одинадцятого, передостаннього дня з відведених для близького знайомства з принцом Харальдом настрою у мене так само не було, особливо коли я побачила радісне обличчя Нацумі та її погляди, які вона крадькома кидала на Брінейна. А я навмисне не сказала й слова, навіть в очі йому не подивилася. Лиш коли виходила, то занотувала його розгублений погляд, яким він проводжав мене. А що губитися? Он Нацумі є, їй увагу й приділяйте!
Сьогодні нас з принцесами розважали музиканти. Грали вони досить непогано, а балади, які виконували, були цікавими та не банальними, тому час я провела хоч і без задоволення, але не зовсім вже в нудьзі. Лишень тільки на душі коти шкребли від розуміння, що прихильність принца пояснювалася не тим, що я йому подобаюся, а тим, що я просто не відвернулася від нього, як решта. От і Нацумі доброзичливо поставилася до Ейна, і з нею він теж був чарівливим. Он як вона досі світиться від захвату та мрійливо зітхає. Прикро було усвідомлювати, що я не єдина для принца.
Настрій зовсім зіпсувався, тож я не дослухала музикантів, покинула вітальню та самотужки дісталася до своїх покоїв. Гард, певно дуже здивувався!
Образа на Ейна безпідставно перекинулася й на Ворона, тому до саду сьогодні я теж не збиралася. Ми із Зорією мирно готувалися до сну, принагідно обговорюючи останні новини та плітки, що ходили по палацу, як раптом пролунав стук у двері. Ми обидві аж підстрибнули, а Джарі рушив відкривати. За дверима опинився збентежений Гард. Думала, сварити мене буде, що я самовільно покинула вітальню з музикантами. Але ж ні! Попросив мене спуститися в бібліотеку, бо «Його Високість Брінейн просить про зустріч». Відмовляти членам королівської родини не прийнято, навіть якщо ти сама принцеса, а згаданий принц викликає роздратування. Тому я накинула на плечі шаль і попрямувала за Гардом. Лише дала собі слово бути непохитною, не піддаватися жодним Ейновим словам.
Герцог за мною до книгосховища заходити не став, зачинив двері за моєю спиною, залишивши нас наодинці з Брінейном. Я так і зупинилася на вході, не бажаючи наближатися.
- Доброго вечора, Ліє. Радий вас бачити, - почав принц.
Я у відповідь тільки кивнула, так само дивлячись у підлогу.
- Підійдіть, будь ласка, ближче.
- Не варто…
- Я вас чимось образив?
Похитала головою, не піднімаючи погляду. Чого йому треба? Занотував, що я не заглядаю йому у вічі, немов віддане щеня, тож тепер намагається з’ясувати причину?
- Чи може я щось не так зробив?
Знову похитала головою.
- Тоді чому ви не прийшли до бібліотеки ні вчора, ні сьогодні?
Тут я вже не витримала: підняла голову, відкрито заглянула йому у вічі й випалила:
- А навіщо я вам? Нацумі б запросили? Чи вона не настільки необачна, як я, і не погоджується залишатися з вами наодинці у затишній бібліотеці?
- До чого тут Нацумі? – непідробно здивувався принц. От лицемір!
- Ви, говорять, дуже гарно проводили з нею час. То навіщо вам я? – повторила своє запитання.
В очах принца спалахнуло розуміння. От і добре! То я можу йти?
Вуста Брінейна розтягнула самовдоволена усмішка, він подався вперед і спокусливим голосом мовив:
- Люба моя Ліє, ходіть-но сюди, бо сам я до вас підійти не зможу, ви ж знаєте. Але страшенно хочу вас обійняти, поцілувати та пояснити дещо. А ще я скучив за вами за ці два довгих дні.
- Цікаво, - єхидно посміхаючись, запитала, - ви кожній принцесі, яка прихильно до вас поставилася, говорите такі слова?
І тут трапилося неймовірне: Брінейн полоснув себе по долоні, прямо крізь перчатку – кров фонтаном бризнула з рани, і, прошепотівши заклинання, підійнявся, і, наче справжній привид, підлетів до мене. Обхопив обома руками, і закривавленою теж, моє обличчя, і вп’явся в мої вуста поцілунком. Напористим, владним – він ніби вказував мені на моє місце. А я ледь калюжею не розтеклася, така рада була, що йому небайдужа, що особлива для нього.
- Ліє, мила моя, - шепотів він, відірвавшись, але майже не відсторонюючи свого обличчя від мого, заглядаючи у вічі. – Я навіть не ходив на зустріч до Нацумі, навпаки, думав лише про вас і вчора, і сьогодні.
Я не дуже дослухалася до його слів, мене непокоїло інше: на скільки йому вистачить заклинання левітації та чи не доведеться мені підіймати його з підлоги, коли дія заклинання скінчиться.
- Ейне, чи не пора вам повернутися до крісла?
Сумна усмішка була мені відповіддю. А потім принц потягнув мене за собою, а там і всадив собі на коліна, коли сам опустився на сидіння і розташував у правильне положення підігнуті ноги. Дуже не пручалася, навпаки пригорнулася до його великого теплого тіла. Тепер згадалися його попередні слова, тож вирішила розібратися:
- Як це ви не ходили на зустріч до Нацумі, якщо пів палацу чуло, як вона сміялася над вашими жартами. А сьогодні я особисто бачила обожнення у погляді, яким вона дивилася на вас.
На мій недовірливий погляд він зробив кілька пасів рукою і до бібліотеки зайшов Стіг. Я шарпнулася, аби піднятися, проте принц не дозволив мені навіть поворухнутися. Натомість зробив ще кілька пасів руками, і з того місця, де щойно стояв Стіг, на мене дивився ще один Брінейн. Овва!
- На зустріч до Нацумі ходив він. А я відновлювався після прогулянки з вами.
Стіг та ілюзія були миттєво забуті, Нацумі викинута з голови, наразі мене турбувало лише одне питання:
- Ми нашкодили вам?
Перед тим, як дати мені відповідь, принц зняв личину з помічника та відпустив його. І лише потім звернувся до мене:
- Не нашкодили. Я просто давно не долав такі великі відстані, тому дещо стомився.
- Чому ж Гард нічого не сказав мені? Я ж просила його повідомити про стан вашого здоров’я.
- Бо це я під страхом смерті заборонив йому казати вам правду.
- Чому? Вам настільки байдужі мої почуття?
- Навпаки, я б не хотів, аби ви турбувалися даремно. Сьогодні зі мною вже все гаразд, я повен сил. Тож якби Стіг не знайшов спільної мови з Нацумі, ви б взагалі ні про що не дізналися.
Я лише похитала головою, засуджуючи таку його поведінку.
- То ви на мене більше не сердитеся, Ліє? Ви – єдина з принцес, та й взагалі з усіх дівчат, яка панує у моїх думках з моменту, коли ми зустрілися.
Я дивилася у зелену безодню його очей і не знала, що відповідати. Адже він теж не виходив з моїх думок.
Сама не зрозуміла, як схилилася до нього за поцілунком…
Коли ми знову змогли відсторонитися один від одного, Брінейн раптом потягнувся до мене із заклинанням, що злетіло з його пальців. І пояснив:
- Я забруднив вас своєю кров’ю, зовсім необачним роблюся, коли ви поруч. Тож зараз прибрав криваві сліди й з вашого одягу, і з вашого обличчя очищувальним заклинанням.
Ой, то це ж його долоня досі кровоточить!
- Дайте сюди руку, я перев’яжу її.
«Як і колись з Вороном», - майнула думка і щезла.
- Не треба. Я затиснув кулак і кров уже спинилася. Не переймайтеся.
- Ви й справді необачний! Навіщо ви поранили себе?
- Бо інакше ви б втекли й ми не змогли б поговорити.
Я лише осудливо похитала головою. Знову.
А принц, гарячою навіть крізь тонку перчатку долонею погладжуючи мою спину крізь тонку тканину сукні, поцікавився:
- Як минув ваш день?
- Нудьгувала. Скоріше б вже змагання почалися, чи що, - пожалілася я.
Ейн шарпнувся, коли я згадала змагання. І обережно запитав:
- Хочете здобути перемогу?
Я аж засміялася від абсурдності його припущення:
- Та нащо мені та перемога?
- Ну як же? А вийти заміж за принца? Стати королевою?
- Королевою, не дай Свята Іскра, я можу стати й в Орлиних землях.
- Не дай Іскра? – повторив за мною принц і заглянув мені у вічі. - Чому?
- Ви серйозно ставите мені таке запитання? Та навіщо мені така відповідальність? Мої тендітні плечі не витримають такого навантаження! – напівжартівливо пирхнула я.
- Але ж можна перекласти відповідальність на міцні плечі принца-консорта!
- Ага, знайти б ще того, хто згодиться взяти на себе таку відповідальність.
- Чому ви вважаєте, що таких не буде?
- Подивімося правді у вічі. Претенденти на мою руку, що мені траплялися до цього, були вкрай зацікавленими в одноосібному правлінні Орлиними землями, аж до можливості усунути від правління мого батька. Як ви розумієте, такий варіант мене не влаштовує. Зрілий, самодостатній чоловік навряд чи погодиться все життя перебувати в тіні своєї королеви.
- Чому ви так впевнені?
- Ну ви б погодилися? Виконувати прірву роботи, а всі почесті дістануться вашій дружині лише за правом народження?
Брінейн гірко усміхнувся:
- Я – не та людина, яку можна ставити у приклад.
Його заява була смішною, про що я йому й заявила. А потім додала:
- Не треба виправдовуватися. Я чудово розумію, що така морока потрібна лише корисливим чоловікам. А ви не такий. От тому й мрію більше за всіх про братика, який би став спадкоємцем!
А принц раптово видав:
- Якби моєю королевою були ви, я б зі шкіри виліз, аби стати вам опорою. Хоч зараз і мало на що здатен.
Що? Він пропонує мені?... Та ні, не може бути. Ми надто мало знаємо одне одного, хоч тяжіння між нами шалене. Усю нашу розмову він не упускав можливості доторкнутися до мене, пестити мою шкіру, обійняти чи навіть торкнутися губами.
- Вибачте, надто багато говорю, - спохопився Ейн. - Скажіть, а що як ми завтра до світанку повторимо нашу кінну прогулянку? Втечемо від усіх…
- Свята Іскра, Ейне, про що ви говорите? – усі мої негаразди щодо спадкоємності були тут же забуті після його такої необачної заяви. – Не встигли відновитися від однієї, як поспішаєте угробитися на іншій? Я звісно хочу ще раз проїхатися на коні, але не ціною вашого здоров’я!
- Не переймайтеся, Ліє, - чоловік лагідно пригорнув мене до свого гарячого тіла. - Це буде коротка прогулянка, яка піде тільки на користь моєму здоров’ю. Ми не помчимо далеко, лише до вигону неподалік палацу. Погоджуйтесь! Мені так сподобалася наша попередня вилазка, що я з нетерпінням бажаю її повторити.
Ну як я могла відмовити?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍