Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І поки вони влаштовували дивоглядки, мене не полишало відчуття, що наше з Яриком спокійне та щасливе життя закінчилося. Ще вчора вранці, я насолоджувалася солодкими митями поруч із ним, відчуваючи себе найщасливішою дівчиною у світі. І ось тепер мене не відпускало почуття постійної тривоги, яке висмоктувало усі життєві сили.
— Чому Ярик так тобі не подобається? — я звернулася до батька, намагаючись зрозуміти його позицію.
— Бо мені очевидно, що він тобі не пара. Ви з цим хлопцем, як небо та земля. Що ти взагалі в ньому знайшла?
— Багато чого. Ти не уявляєш, який він неймовірний, — спробувала достукатися до батькової свідомості, але, на жаль, це не принесло ніякого результату.
— І які ж він має чесноти, окрім накачаного тіла? Чи цього вистачає, щоб завоювати серце наївної молодої дівчини?
Кожне своє слово батько поливав отрутою, натякаючи на мою недосвідченість. Від образи, всередині мене вирував вулкан емоцій. Ледь стримуючись, щоб не заплакати, я не розуміла, що маю сказати, аби батько змінив свою думку.
— У Ярика дуже багато чеснот. Він розумний, добрий, веселий…
— Ти вважаєш автомеханіка гідною партією для себе?! Тобі не соромно з ним зустрічатися?! — тато продовжував мене атакувати, не приховуючи свого роздратування.
— Ні! Окрім того, він — не просто механік, а власник майстерні, — навіщось уточнила, наперед відчуваючи, що для батька це нічого не змінить.
— Ти мене хоч вбий, Мілено, а я не розумію, чим ти думала зав’язавши стосунки з цим хлопцем!
Я намагалася описати батькам хороші риси Ярослава, але бачила, що це марно. Щоб я не говорила — тато все одно стояв на своєму, і дуже сердився, що я не погоджувалася з його думкою. Йому не подобалося в Ярику абсолютно усе. Він не міг збагнути, чим викликана моя захопленість Ярославом, адже донедавна я взагалі не проявляла жодного інтересу ні до кого зі знайомих хлопців.
— Я все розумію, Мілено. Усі ми колись закохуємося, — трохи вгамувавши свій гнів, батько звернувся до мене вже спокійнішим тоном. — Але поясни мені, чому ти не звернула увагу на одного із синів моїх партнерів, які мільйон разів бували у нас вдома? Або якогось хлопця з університету? Яким чином твій вибір впав саме на цього механіка?
Чи варто було розповідати батькові, що ніхто із синів його партнерів ніколи в житті не дивився на мене так, як Ярослав? Навряд… Чомусь, я була впевнена, що для нього це було неважливо.
Зробивши ще одну спробу направити мене на вірний шлях, тато навів чергову причину, чому Ярослав не вартий мене. Виявляється, він не дотягував до мого рівня у фінансовому плані. Зібравши в собі останні краплі сили, я спробувала довести батькові зворотне, вже навіть не сподіваючись на чудо.
Намагаючись триматися спокійно, я сказала, що на відміну від мене, Ярослав усього в цьому житті досяг сам. Не розраховуючи на фінансову підтримку родини, він впевнено йшов до своєї мети. І в результаті зміг відкрити власну справу, яка виявилася досить успішною. Отримуючи непоганий прибуток, хлопець купив собі квартиру, машину і не збирався зупинятися на досягнутому.
Звісно ж, його бізнес не міг конкурувати із рівнем мого батька. Тому що тато володів величезною будівельною компанією і мережею готелів по всій країні. Але, в порівнянні зі мною, Ярик був на дві, або й три голови вище. Тому що без грошової підтримки своїх батьків, я була ніким. Жодної власної копійки за своє життя я ще не заробила. Тож у мене виникало питання, хто із нас з Яриком був одне одного не вартий у матеріальному плані?
Очікувано, мої слова батька абсолютно не переконали. Він лише незадоволено мотнув головою. А потім пробубнів собі під ніс, що я зовсім втратила голову від Ярослава, тому в усьому його захищаю.
— Юро, прошу тебе, досить на сьогодні. Давайте вже закінчимо цю розмову. На Мілені й так лиця немає, — мама намагалася втихомирити татків запал, але це було так само марно, як вичерпувати воду з пробитого човна.
— Хай краще переплаче раз, покинувши цього хлопця. Ніж потім плакатиме все життя поруч із ним!
— Врешті-решт, вони з Ярославом лише почали зустрічатися, а не весілля планують. Тож заспокойся поки що!
Поки що… Відлунням звучали в голові мамині слова… Отже, вона планувала виграти для мене трохи часу, щоб я змогла ближче пізнати Ярика. Цікаво, щоб вона сказала, якби дізналася, що її дочка вже встигла по вуха закохатися в нього, й ні про кого іншого навіть чути не хотіла?
Страшенно стомившись від сьогоднішньої вечері, яка була більше схожою на катування, я відчула, як у мене почало паморочитися в голові. Тому, не бажаючи більше сперечатися, я попрощалася з батьками й піднялася з місця.
— Мілено, все ж таки, я прошу тебе прийняти мою пропозицію і прийти разом з Ярославом до нас у гості, — звернулася мама наостанок. — З огляду на те, як палко ти його захищала, мені ще більше захотілося із ним познайомитися.
— Я запитаю у Ярика чи немає у нього планів на вихідні. І якщо він погодиться прийти, попереджу про наш візит, — відповіла на прощання і на негнучких ногах покинула рідний дім.
Від безсилля та пережитого емоційного напруження, кожну клітинку мого тіла пробивало тремтіння. А ще мене страшенно нудило. Я відчувала, що в кутиках очей починали збиратися сльози. Тому опинившись в машині, не витримала і дозволила собі заплакати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти — мої крила, Вікторія Франко», після закриття браузера.