Читати книгу - "Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька"

24 глава

Коли ми сіли, Орхан втикнувся поглядом в вогонь в каміні і не спіша почав свою розповідь:

-Це почалося, коли ми повернулися з чергової зустрічі з Назарієм. Він не погодився на наші пропозиції. Король був розгніваний. Тут нам охорона доповідає, що до короля проситься дівчина. Він запросив її. Ми впізнали в ній дівчину, що підносила нам чай, коли ми спілкувалися з Назарієм. -і вбили її, так і хотілося додати але промовчала.

-Вона почала проситися до нас. Благала не виганяти. Сказала, що знає деякі плани ворога. Що вона прийняла нашу сторону. Спочатку ми їй не повірили, думали, що це підступ. Але коли вона розповіла, все що знала про плани Назарія, і все це виявилося правдою, король дозволив їй залишитися, але попросив мене приглядати за нею. А я що, нянька. Але добре, з Людомиром не посперечаєшся. А дівча було таке допитливе, питаннями мене прям замучило за перший тиждень. І я випросив короля, віддати її комусь іншому, а самого відправити навчати військових. Але і тут Фейзі здивувала мене, вона попросилася піти у військо. Вона більше місяця тренувалася так завзято, як ніхто не тренувався. В неї були прекрасні успіхи. І я почав закохуватися. Розумів, що не можна, що ще мале дівча, але нічого не міг з собою зробити. В неї просто не можливо було не закохатися. Настільки любити життя, проживати кожну хвилину, не вмів ніхто, тільки вона. Одного разу надійшло завдання для їхньої группи. Зайти в тил ворога і завдати найбільшого ураження, як живої сили так і технічної. Вони впоралися, але на відступі, їх ворог наздогнав, і поклав майже всіх, залишилося пʼятеро, з яких Фейзі і ще двох поранених вона витащила на собі. Ви уявіть, худеньке дівча двох чоловіків витягнула. Коли я це побачив, то все. Я зрозумів, що дороги назад мені нема. Що в моєму серці тільки вона. Що я захищатиму її ціною власного життя, хоча це не правильно, розумієте? Я повинен так захищати короля! Але все, я вже нічого не міг зробити. Її відвели до лікарні, а пішов слідом. Так переживав, що з нею. Мірона її сцілила але веліла трохи полежати. Я прийшов і сів на краю її ліжка. Я дивився в її сині очі і тонув ніби в океані. А вона піднялася і поцілувала мене. Так ніжно, невміло але з таким почуттям, ніби я найважливіше, що в неї є і зараз зникну. А потім відсахнулася. І з тривогою подивилася мені в очі. І тут вже не витримав я. Ми цілувалися ніби нікого і нічого більше немає, є тільки я і вона. Коли повітря закінчилося, тільки тоді зупинилися. «За які гріхи в твоєму житті зʼявився я?» запитав у Фейзі я. «Ти моє щастя, моє кохання, моє повітря. Коли я вперше тебе побачила, то зрозуміла, що без тебе не зможу.». «Так ось чому ти прийшла до нас?». А вона тільки посміхнулася. Тоді ніч ми провели разом. Такої дівчини я ще не зустрічав. Вона була не досвідчена але зводила мене з розуму. Ми зустрічалися, через тиждень, я зробив їй пропозицію. Розумію, що швидко, можливо не розумно, але я хотів щоб вона була зі мною, моєю і назавжди. Ми були щасливі, планували майбутнє…. -ввесь час, який він розповідав він ні одного разу не заплакав. А в очах була пустота. -Одного разу я прокинувся сам. У мене скажено боліла голова. Я вийшов на вулицю, моєї перлинки ніде не було. Я оббігав все, пусто. Кинувся до короля, можливо він кудись відправив її. Король запевнив що ні. Я не знав, що робити. Скаженів, трощив все, послав шукати її. Глухо. І ось, декілька днів після того, я сидів в кабінеті короля. Він мені розповідав, що відправив людей на пошуки по всьому королівстві, йому приходить подарунок від короля Назарія. Зверху лежав лист. 

-Любий королю невдах. Я пропоную Вам здатися і можливо я Вас помилую. А можливо і ні. Передаю тобі подарунок. Цінний подарунок. Я так старався. Крис я не люблю. І бажаю завжди від них позбавлятися! 
  Коли ми відкрили ящик, там була голова моєї нареченої. Вони вбили її. І тоді життя зупинилося. Світ став чорним та холодним. Серце моє вирвали з грудей. Король велів відправити назад. А мені було все рівно. Вона більше ніколи не поцілує мене, не покличе, не посміхнеться. Я встав і пішов, йшов не зрозуміло куди, поки не дійшов до нашого з нею будинку. Але як я буду там сам жити? Там все нагадувало про неї. Навіть запах залишився. І я не втримався, спалив той будинок. Спалив свої плани на майбутнє, свою душу. Тепер тут -він показав на серце, -більше нічого немає. Серце моє вирвали, а душу спалили . Тепер окрім короля, в мене більше нікого немає. І того я не врятував. -він опустив голову на коліна. Я встала, підійшла і поклала руку на плече.

-Я розумію, це боляче. Але потрібно жити далі. Чи ти думаєш Фейзі хотіла, щоб ти ось так мучив себе? Щоб ти був такий нещасний? Відпусти її. Вона хотіла зробити тебе щасливим. Зроби це. Будь щасливим за для неї. За для її спокою.

Він підняв голову. Нічого не відповів мені. Просто дивився на вогонь. Потім встав і повернувся на своє місце біля дверей, подивившись на мене, сказав.

-Я спробую.

Ну вже хоч щось.

-Так Ви йдете?

Ні, не йду . Виявляється Людомир ні за що отримав. Тоді треба вилікувати і випросити, щоб він помилував Онуфрія. Що сталася помилка, що він не винен і все розповісти, бідному батьку. Виходить, що кривдник чого доньки, вже покараний.

-Ні, долікую короля, а тоді піду.

Присівши , я знову почала витягати цю гидоту з його тіла. І майже на грані свідомості, я закінчила і впала без сил. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍