Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

Вона якраз вийшла зі стосунків тривалістю п’ять років, коли Страйк до неї наблизився після кількох поглядів через темну вітальню у Вордла. Страйк дуже хотів вірити Лорелеї, коли вона розповідала, як чудово мати квартиру до своїх послуг і повернути свободу, хоч останнім часом і помічав ознаки незадоволеності, якщо казав їй, що має працювати у вихідні,— ніби перші важкі краплі майбутньої грози. На пряме питання вона все відкидала: ні, ні, звісно ні, якщо мусиш працювати...

Але Страйк від самого початку висунув ультиматум: робота в нього непередбачувана, грошей небагацько. Він не збирається спати ні з ким, крім неї, але якщо Лорелея хоче передбачуваності чи постійності, він їй не підійде. Лорелею, здавалося, така домовленість задовольнила, і якщо за десять місяців її щось перестало влаштовувати, Страйк готовий був розійтися без зайвих сентиментів. Мабуть, вона це розуміла, бо не сперечалася. Страйкові це подобалося, і не лише тому, що він не прагнув ускладнень. Йому подобалася Лорелея, подобався секс із нею, а ще він прагнув (з причин, про які навіть не думав, хоч і точно знав, які саме то причини) тут і тепер бути у стосунках.

Пад-тай був чудовий, розмова — легка й невимушена. Страйк нічого не розповів Лорелеї про нову справу, крім того, що сподівається, що робота буде цікава і прибуткова. Разом прибравши посуд, вони пішли до спальні з рожевими стінами і горами подушок з поні й мультяшними дівчатками.

Лорелея полюбляла еротичне вбрання. Сьогодні вона одягнула панчохи й чорний корсет. Вона мала талант — украй незвичний — влаштовувати еротичне шоу, що не скочувалося в пародію. Може, Страйк зі своїм зламаним носом та однією ногою і мав би абсурдний вигляд у цьому будуарі, де все було таке фривольне і гарненьке, але з неї була така вправна Афродита для нього-Гефеста, що всі думки про Робін і Метью цілком вивітрилися з його голови.

Мабуть, мало яке задоволення може зрівнятися з тим, що його дарує жінка, яка тебе справді хоче. Так думав Страйк наступного дня за обідом, коли вони сиділи поруч у вуличній кав’ярні, читаючи кожен власну газету. Страйк курив, ідеально наманікюрені нігті Лорелеї бездумно постукували по його руці. І нащо він уже сказав їй, що вдень працюватиме? Так, і справді треба відвезти жучки для прослухування до квартири Чизвелла у Белгравії, але Страйк спокійно може лишитися в неї на другу ніч, повернутися до ліжка, до панчіх і корсета. Перспектива була спокуслива.

Та щось невблаганне не давало Страйкові так учинити. Дві ночі поспіль порушать звичку; звідси недалеко до правдивої близькості. В глибині душі Страйк не уявляв майбутнього, в якому живе з жінкою, одружений, має дітей. Дещо з цього він планував, коли був з Шарлоттою, коли звикав до життя без ноги. Саморобний пристрій на курній дорозі в Афганістані вирвав Страйка з обраного життя й помістив у нове тіло, в нову реальність. Іноді пропозиція Шарлотті здавалася йому коронним виявом тимчасової втрати орієнтирів після ампутації. Тоді йому довелося наново вчитися ходити, жити поза армією. З відстані двох років він усвідомлював, що просто тримався бодай за щось із минулого, бо решта вислизала з рук. Свою відданість армії він переніс на майбутнє з Шарлоттою.

«Добрий хід,— негайно прокоментував його давній друг Дейв Полворт, коли Страйк розповів йому про заручини.— Недарма ж тебе навчали воювати. Тільки, друже, ризик загинути трохи підвищився».

Чи він дійсно думав, що шлюб можливий? Чи правдиво гадав, що Шарлотта пристане на життя, яке він може їй дати? Чи вірив, що для них можлива спільна спокута після всього, що вони пережили разом, адже кожен був по-своєму — потворно, глибоко, дивно — скалічений? Страйк сидів під сонечком з Лорелеєю і думав про те, що протягом кількох місяців він водночас і щиро вірив у це, і знав, що це неможливо, нічого не планував більш ніж на кілька тижнів наперед і ночами обіймав Шарлотту так, ніби вона — остання людина на землі, ніби лише Армагеддон здатен їх розлучити.

— Хочеш ще кави? — спитала Лорелея.

— Мабуть, мені вже час іти,— відповів Страйк.

— Коли я тебе побачу знову? — спитала вона, поки Страйк платив офіціанту.

— Та я ж казав, у мене нова велика справа,— відповів він.— Якийсь час усе буде дуже непередбачувано. Я тобі завтра подзвоню. Зустрінемося, щойно матиму вільний вечір.

— Ну добре,— відповіла Лорелея і тихо додала: — Поцілуй мене.

Він так і зробив. Лорелея притиснула стиглі вуста до його губ, і невідпорно згадалися певні ранкові миті. Вони розірвали цілунок. Страйк широко всміхнувся, попрощався і лишив її сидіти на сонечку з газетою.

Міністр культури не запросив Страйка увійти, відчинивши двері свого будинку на Ебері-стріт. Власне, Чизвелл скоріше все робив так, щоб детектив чимшвидше пішов. Узявши коробку з блискучими пристроями, він буркнув:

— Добре, простежу, щоб вона їх отримала,— і вже був зачинив двері, коли раптом гукнув до Страйка: — А звати її як?

— Венеція Галл,— відповів Страйк.

Чизвелл зачинив двері, а втомлений Страйк рушив назад вулицею з золотистими будиночками в бік метро і Денмарк-стріт.

Після Лорелеїної квартири офіс здався йому аскетичним і темним. Страйк відчинив двері, впускаючи гамір Денмарк-стріт, де меломани все ходили до крамниць інструментів і музики,— Страйк боявся, що прийдешня реновація їх не пощадить. Гуркіт моторів і клаксонів, розмов і кроків, гітарних імпровізацій, що їх награвали майбутні покупці, й далекі барабани-бонго вуличного музиканта тішили Страйкове вухо. Він узявся до роботи, знаючи, що доведеться просидіти за комп’ютером кілька годин, перш ніж в інтернеті накопаються голі факти з життя його цілей.

Якщо знати, де шукати, й мати час і знання, з кіберпростору можна добути обриси багатьох доль: примарні екзоскелети — іноді фрагментарні, іноді бентежно повні — життів, що ними живуть істоти з плоті та крові. Страйк навчився багатьох кунштиків, навчився нишпорити в найтемніших закутках інтернету, але інколи неймовірні багатства ховалися в безневинних соціальних мережах; трохи перехресних посилань — і ось збирається детальна особиста історія, якою необачний власник навіть не думав ділитися зі світом.

Спершу Страйк зазирнув до гугл-мап, щоб вивчити місце, де зростали Джиммі й Біллі. Стеда-котедж, вочевидь, був надто малий і незначний, щоб потрапити на мапи, але Чизвелл-гауз було відзначено чітко — зовсім недалеко від села Вулстоун. Страйк кілька хвилин присвятив безплідному огляду лісів навколо Чизвелл-гаузу і помітив кілька крихітних квадратиків, де могли ховатися житлові будинки — «закопали в лощовині,