Читати книгу - "Ліна та пригоди в Половецькому замку, Ірина Литвин"

– Це не просто змусити їх заговорити, та іноді вони бувають дуже корисними. Наприклад, можуть розказати, що робиться на іншому кінці лісу, або й ще далі. Дерева – жахливі пліткарі. Бачила як вони постійно шарудять листям? Це вони перешіптуються, передають плітки один одному. Тому дерева завжди знають усе найперші.

– А як з ними говорити?  – зацікавилася дівчинка.

– Говорити не складно, – відповіла Міранда, – дерева розуміють усіх істот: тварин, пташок, людей. А ще вони знають усі існуючі людські мови.

– Ого.

– Так. Тож, якщо ти їм щось скажеш, вони тебе зрозуміють. Складніше навчитися розуміти їх.

Коли Міранда та Ліна підійшли до будинку, на них уже чекала Реґіна.

– Щось ви забарилися, – сказала вона. – Думала ви повернетеся раніше.

– Ох, Регіно, твоя мітла ще не встигла заспокоїтися після польоту, он диви, як пританцьовує. Ти знала точну хвилину коли ми повернемося. І як тобі це лише вдається, завжди усе знати?

Реґіна засміялася.

– То може ви хоч зараз зайдете до мене на чашечку чаю? – запитала Міранда.

– Залюбки, – відповіла Реґіна, – Ліно, ми ж нікуди не поспішаємо?

Ліна похитала головою. І вони усі втрьох попрямували в маленький будиночок Міранди на чаювання.