Читати книгу - "Замкнута система управління, Антон Данко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А до того часу, коли ми з насолодою будемо говори мовою ворога, він, ворог, буде вважати вас своїм адептом, буде нав’язувати ворожу культуру і ненависть до всього українського тільки тому, що ми вільні люди і хочемо жити мирно з сусідами, мати свою незалежну державу, свою Богом дану землю, свою культуру і історію.
Не просто, ох як непросто звільнитись від зомбування. Непросто на старості змусити себе не тільки говорити, але і думати по-іншому, мовою рідної землі, якщо вона нам є такою. Ми маємо одну землю, одну країну, одну націю, до якої ми всі належимо – Україну. І, хто б ти не був з етнічним походженням, пам’ятай – ти громадянин незалежної держави, яка полита кров’ю наших предків, наших воїнів, які віддали своє єдине життя за нас з вами.
І наш обов’язок – продовжити славетний козацький рід, до якого примикають етнічні євреї, угорці, татари, росіяни, білоруси і інші народності. Етнічні народи, мають право на свою культуру, свою мову в побуду між собою. Але з’єднає нас воєдино тільки одна українська мова, як німців зєднує німецька, англійців – англійська, росіян – російська, євреїв – єврейська, циган – циганська.
Ми, всі ті, що вважають себе українцями, повинні гуртуватися навколо державної мови. Ми повинні вчити своїх дітей і онуків саме цій мові бо вона і тільки вона незримо з’єднає їх душі в одну спільноту, в одну державу, проти якої так нещадно воює росія.
Невже всім російськомовним, не зрозуміло така проста істина?
Невже ми, всі ті, хто відмовляється навіть чути українську мову, не можемо скинути з себе зашморг духовного рабства?
Невже ті, кому неприємна українська мова, іще і досі вірить російському мордеру, який розбив будинку, знищив тисячі мирних людей, дітей? Невже і тепер ми будемо підтримувати ворога, розмовляючи російською мовою?
Люди, намагайтеся бути людьми!
Приведу приклад на собі. Дитинство пройшло в північно – східній Україні. Школа - українська мова, дома – суржик, але 80% української. Технікум, інститути, армія, робота – все на російській мові. Дивно і соромно було в інституті не вміти говорити на рідній мові, але…тоді були інші часи. Тоді Росія на нас не нападала і була у нас єдина країна, де Україна все-таки займала своє окреме місце.
Вцілому, державної української мови не було, проповідувався культ російської мови, російської культури і мистецтва. Але, відголоски української культури іще були живі в основному в сільський місцевості, центральній і західній Україні.
Це було вигідно Радянській імперії, які намагалися взагалі нівелювати національність і створити єдину імперську націю Радянського Союзу. З часом українці, які волею долі опинилися в Росії почала втрачати свій національний зв'язок з материковою Україною, вважаючи себе людьми без національності. Російська мова вважалася мовою міжнаціонального спілкування і це було оправдано і зрозуміло. Потім, коли створилися окремі національні пострадянські країни , як то: Казахстан, Україна, Білорусія, Молдова, Узбекістан, Таджикістан і інші, тоді національні мови вийшли на перше місце, як ідентифікація нації. По мові судять про національність люди, а вже потім – по паспорту.
Ось чому так запекло культувалася російська мова в Україні, Прибалтиці, Білорусії, Казахстані, інших країнах, де проживав хоча б один російськомовний громадянин.
На питання російськомовних людей на Донбасі: « Що ви більше всього хочете?», вони відповідали – «Миру. Нам потрібний мир і неважливо, яка тут буде влада…»
А хто не хоче жити в мирі? – Мабуть, одні тільки російськи орки хочуть війни…
Але жити в мирі в своїй країні, в своїй родині, на своїй землі, в своїй державі. Тільки рабам не має значення де бути рабами – країна і держава для них не має ніякого значення. Для них головне – мати недогризену кістку з панського столу. Для них головне достаток, а не духовність і приналежність до культури і народу. Рабам не потрібна своя нація, свій будинок, своя земля, своя державність, своя історія…
Але люди такі, які вони є. Люди, як і всі інші розумні і свідомі істоти мають виховуватись, навчатись і самоудосконалюватися. Бо тоді людина є людиною, коли має свій розум, свою свідомість, свою душу. Не можна в двадцять першому столітті створювати людей-рабів.
В великій мірі винна в цьому держава. Саме гібридна війна на державному рівні – то боротьба за мізки людей, за їх свідомість. І одним із інструментів в цьому є мова спілкування громадян. Ось тому держава повинна створювати умови і зацікавленість спілкуватись рідною державною – українською мовою. Повинна створюватись культура, мистецтво України, кінофільми, книги, пісні – і це вже робиться. Школи і навчальні заклади переходять на державну мову, державні заклади, армія, але… цього ще замало.
Ми самі повинні, незважаючи на вік, єднатись в українсько-мовне товариство. Ми всі, хто хоче жити в Україні, повинні культувати українську мову на побутовому рівні де б ми не були: в Києві, на Закарпатті, чи в Луганську, в Чернігові чи в Одесі. Ми мусимо знати нашу історію – бо тільки так людина стає її частинкою. Ми мусимо передати нашу мову нашим дітям і онукам на зло і на заздрість ворогу – росіянам, які іще довго будуть «шипіть» і кусати нас , як ота змія підколодна.
Саме цим ми будемо солідорувати товариство, саме це буде внесок кожного в перемогу на цій вітчизняній війні. Прошу вас – робіть це! Будьте громадянами України, а не російськомовне населення. Це принизливо – не мати своїх національних коренів, своєї історії, своєї приналежності до великої нації і красивої країни.
Українська солов’їна мова – найкраща мова в світі для нас, громадян України. І саме тому ми повинні викорчувати з наших мізків, з нашої свідомості чужу ворожу мову спілкування. Ми повинні з гордістю намагатись говорити своєю національною мовою.
І тоді нас не розділить на російськомовних і українськомовних ворог, не переможе і не зламає нашу державну незалежність – бо тільки незалежним людина може бути щасливою.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Замкнута система управління, Антон Данко», після закриття браузера.