Читати книгу - "Містична річка"

перш ніж опустити в пластикову торбинку.

Шон зігнувся й, нахиливши голову, заглянув у рівчак. Потім подивився на його протилежний берег і побачив те, що могло бути слідом черевика, вдавленого в м’який ґрунт.

Він штовхнув Вайті ліктем і показав рукою, аж поки той також не побачив слід. Потім туди поглянула Карен Г’ю і негайно зробила кілька знімків своїм службовим «Ніконом». Вона випросталася й перейшла через місточок, підійшла до берега й зробила ще кілька фотографій.

Вайті опустився навпочіпки й заглянув під місточок.

— Схоже, вона тут ховалася протягом короткого часу. Коли з’явився вбивця, вона вибігла на протилежний бік рівчака й знову кинулась навтіки.

Шон промовив:

— Чому вона тікала вглиб парку? Неважко визначити, що вона бігла спиною до води. Чом би їй не повернути й не попрямувати до виходу з парку?

— Може, вона втратила орієнтацію? У парку було поночі, а дівчина мала кулю в тілі.

Вайті стенув плечима й викликав по радіо чергового.

— Це сержант Паверс. У нас схоже на сто вісімдесят сьомий. Нам потрібні всі вільні офіцери, щоб ретельно обшукати парк. Було б добре, якби ви надіслали сюди кількох водолазів.

— Водолазів?

— Відповідь ствердна. Ми потребуємо також детектива лейтенанта Фріла й когось із армійської розвідки.

— Лейтенант-детектив виїхав. Армійську розвідку повідомлено. Це все?

— Відповідь ствердна. Кінець розмови.

Шон подивився на слід, продавлений у ґрунті, й помітив кілька дрібних заглибин ліворуч від нього. Жертва, певно, допомагала собі пальцями вилізти на берег.

— Сержанте, ви не хочете уявити, як усе тут було вчора вночі?

— Краще цього не в’являти, — відповів Вайті.

Стоячи на сходах церковного ґанку, Джиммі міг бачити вдалині В’язничний канал. Це була темно-фіолетова смужка, що тяглася по той бік естакади, а по її краю бовваніли дерева парку — єдине зелене вкраплення в тому місці. Джиммі бачив також високо вгорі сріблясто-білий екран автомобільного кінотеатру, що височів над естакадою. Він стояв довго після того, як влада штату захопила ту ділянку землі й передала її Службі парків та розваг. Служба протягом останніх десятьох років поліпшує це місце, виламуючи стовпи, які підтримували гучномовці, розрівнюючи й озеленюючи землю, прокладаючи велосипедні стежки й доріжки для бігових прогулянок понад водами, обгородивши парканом кооперативний сад, навіть збудувавши дім для човнів і пандус для каное, але екран так і залишився стояти на своєму місці, визираючи понад вершинами дерев, які привезли сюди вже добре розвиненими з Північної Каліфорнії. Улітку місцева театральна трупа ставила перед екраном Шекспірові п’єси, малюючи на ньому середньовічні декорації, вимахуючи перед ним штучними мечами й повсякчас вигукуючи всілякі дурниці на зразок: «Тремти, зраднику!» або «Смерть тобі, смерть!». Джиммі приходив туди з Аннабет і дівчатками улітку позаторік, і Аннабет, Надін та Сара засинали вже після першого акту. Але Кейті дивилася ці вистави уважно, нахиляючись до ковдри, з ліктем на колінах і підперши підборіддя долонею, отож і Джиммі доводилось не спати.

Останньою вони бачили «Приборкання непокірної». Джиммі майже нічого там не втяв — окрім того, що йшлося щось про чоловіка, який відлупцював свою наречену, після чого та стала слухняною дружиною, Джиммі не побачив у цьому ніякого мистецтва й звернув провину на перекладачів, які, на його думку, спотворили текст. Проте Кейті так не вважала. Вона часто сміялася, ще частіше її опановував мовчазний захват, потім вона казала Джиммі, що це справжня магія.

Джиммі не розумів, що вона, в біса, хоче сказати, а Кейті не могла йому пояснити. Вона лише казала, що вистава зачарувала її, і протягом наступних півроку торочила, що по закінченні школи поїде до Італії.

Споглядаючи з церковного ґанку в Низині Східного Бакінгема, Джиммі думав: а чи не подалася вона в Італію?

— Тату, тату! — Надін відокремилася від гурту подруг і підбігла до Джиммі, коли він ступив на останню сходинку, з усієї сили вдарилася об його ноги, все ще повторюючи: — Тату, тату!

Джиммі підняв її, відчув, як сильно накрохмалена її сукенка, й поцілував донечку в щоку.

— Дитинко моя!

Тим самим рухом, яким її мати відкидала волосся зі своїх очей, Надін використала зворотний бік своїх пальців, щоб відкинути серпанок зі свого обличчя:

— Ця сукня мене лоскоче.

— Вона лоскоче навіть мене, — сказав Джиммі, — хоч я її й не ношу.

— Ти мав би кумедний вигляд, тату, якби одяг сукню.

— Якби вона була мені якраз, то навряд чи.

Надін зробила великі очі й потерлася краєм свого серпанку об батькове підборіддя.

— Тобі лоскітно?

Джиммі подивився через голову Надін на Аннабет і Сару та відчув, як усі вони троє проникли йому в груди, заповнили його й наступної миті перетворили на пилюку.

У цю секунду рій куль міг влучити йому в спину, і йому було б приємно. Він відчував щастя. Він був щасливий настільки, наскільки може бути людина.

Майже настільки… Він дивився в натовп, шукаючи очима Кейті, сподіваючись, що останньої миті вона з’явиться. Натомість пронизливе виття сирени розітнуло вранішнє повітря, й Джиммі побачив патрульну машину державної поліції, що вихопилася з-за рогу вулиці Роузклер і їхала по її лівій стороні, торкаючись заднім колесом середньої лінії. Джиммі дивився на дверці водія й слухав автомобільний рев. Машина мчала вниз по Роузклер до В’язничного каналу. Слідом за нею через кілька секунд проїхала інша, чорного кольору та без розпізнавальних знаків. Її сирени мовчали, але сплутати авто з якимось іншим було неможливо — крутий дев’яностоградусний поворот на Роузклер його водій подолав на швидкості сорок миль на годину, не заглушивши гудіння.

І коли Джиммі опустив Надін на землю, він відчув у своїй крові щось несподівано трагічне, яке виникло там, де й мало виникнути. Він бачив, як два поліційні автомобілі пірнули під естакаду й круто повернули до входу у В’язничний парк. Тепер у своїй крові, разом із гудінням автомобілів і лясканням шин, Джиммі відчув Кейті, відчув, як думка про Кейті проникає в кожну його клітину, у кожен капіляр.

«Кейті, — промовив він майже вголос. — Святий Ісусе. Кейті».

8

Старий Мак-Доналд

Селеста прокинулась у неділю вранці, думаючи про труби — про мереживо труб, прокладене в будинках і ресторанах, кінотеатрах і торговельних центрах, яке обплутує всю мережу офісних будівель від сорокового поверху й нижче, поверх за поверхом, вливаючись у ще більшу систему стоків та акведуків, прокладених під містами й селищами, що пов’язують людей тісніше,