Читати книгу - "Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko"

Глава шістнадцята. 

Другий рівень… Третій рівень… Четвертий рівень… Пʼятий… Я йшов униз, не полишаючи за собою нічого живого, лише суцільну чорноту, і навіть вона помирала, варто мені було перейти нижче. Зони переходів розсипалися сірим порохом за моєю спиною, варто було мені їх минути. Дванадцятий рівень… Тринадцятий рівень… Чотирнадцятий рівень… Я продовжував свій спуск, з жагою винищити усе навколо, що лише дужче розгоралася. З пʼятнадцятого рівня почали зустрічатися монстри восьмого та девʼятого класу, котрі підіймалися нагору, назустріч мені, але під дією магії поглинання вони гинули та розсипались порохом з такою ж швидкістю, як і усі попередні нікчеми. Було, правда, ще дещо. Зі своєю маною вони віддавали мені також якусь частку своїх інстинктів та памʼяті. Байдуже, мені було байдуже, я не просто хотів, я мав їх знищити, ці вилупки навіть не мали права зʼявлятися на цьому світі! Я не зупиняючись йшов униз. З двадцять другого рівня монстрів вже не стало. Скоріш за все, вони всі встигли піднятися нагору раніше, де і були поглинуті мною. То все одно без сенсу. Я йшов униз, поглинаючи рідку рослинність та жовтий туман мани зі шпарин у скелях. Підземелля. Усе воно і є той єдиний головний монстр, що поглинув мене у собі. Тож, я маю поглинути його усе, щоб перемогти. І вирватись. Іншого шляху не має і бути не може. Униз, туди, звідки воно росте. Закриваючи, знищуючи усі рівні на своєму шляху. Тридцятий рівень… Тридцять перший… Тридцять другий… З тридцять третього рівня шляху далі не було. Скеля, що стирчала з рівної, мов стіл підлоги рівня, була, а от прохід у ній ще не сформувався. 
    ⁃    Гииииииии… Ховаєшся?!
Я ударив щосили кулаком по скелі, від чого вона вибухнула і розсипалася на пісок. Унизу стирчав вже знайомий мені гігантський куб з сірого каменю, вкритий дивними рунами. 
    ⁃    Йди сюди! 
Наказав я йому, вириваючи нагору лише силою своєї аури. У сховище, там тепер твоє місце! 
    ⁃    Знайшов!
Сказав я широкій жовтій ріці, що текла унизу. 
    ⁃    І хіба варто було отак від мене ховатися? 
Я вдарив ногою по підлозі, руйнуючи її на сотні метрів навколо. 
    ⁃    А тепер ти моя! Уся! 
Я зменшив кола поглинання до розміру пробитого мною отвору у підлозі і занурив їх униз, у річку мани, що текла під мною. Мана, ледь помітно, почала тремтіти. 
    ⁃    Хооооооо, - сказав я до неї, мов до живої, схиливши голову убік - ти боїііііішся! Не треееба, я лааагіднооо…
Раптом над моєю головою почало розквітати високорівневе фіолетове закляття. Раз, два, три… Девʼять ступенів. Закляття девʼятого кола! Я вже бачив таке над хрумом! З переляку я розвіяв свої кола поглинання з рунами і смикнувся убік, сподіваючись вискочити з-під зони дії закляття, та було вже пізно - світло раптово згасло. 
Згасло на мить, щоб потім знову зʼявитися. Але тепер я стояв не у підземеллі, а на місці, де колись був вхід до нього. Мої ноги по литки тонули у сірому піску, поруч стояв стіл, з покинутим на ньому журналом обліку, та кілька стільців. Я озирнувся. До мене бігли моя команда, та ще пʼятеро незнайомих мені людей, три чоловіка і дві жінки. Сильні! Аура трьох із них була на рівні Богів Війни, ще двоє були магом та магесою, коло яких я не міг визначити. Дідько! Мені будь що треба уникнути розмови з ними, доки я не вигадаю легенду. Раптом у мене запаморочилося у голові і знудило собі під ноги. Відкат від телепортаціі? 
    ⁃    Анееееей! 
Першою до мене підбігла Ірген, та вхопивши під руку почала кудись тягти. 
    ⁃    Ану стояти! - закричав Бог Війни, тиснучи на нас аурою.
Ти диви, та це ж жебрак Грім, дідько його забери. 
    ⁃    Ти що робиш? - смикнула його жінка Бог Війни - Ану прибери зараз же! 
    ⁃    Де, де маріонетки? - кволим голосом запитав я у ректора, коли наблизилась моя команда. 
Раман розвів  руками. 
    ⁃    Немає. Зникли разом з підземеллям. 
    ⁃    Ні, ні, ні! 
Я впав на коліна, порпаючись руками у сірому бруді. 
    ⁃    Це не можливо, як же так, мої маріонеточки!
Мене знову знудило. 
    ⁃    Боги, та що з ним? - закричала Ірген. 
    ⁃    Швидко, несіть його у затінок, у нього отруєння маною монстрів! - почала роздавати команди магеса - і дайте йому випити оце!
Вона вклала до рук Ірген дві сині пляшки. Затінок? Та ми тут як на пательні, де той затінок? Мене підхопили Раман з Грасом і потягли до човна. 
    ⁃    Зі мною усе гаразд. - сказав я їм, коли ми вже були у кают компанії і я зміг огорнути нас аурою, від сили якої сам ледь не зойкнув. - Але ми продовжимо спектакль. Хто вони, в біса, такі? 
    ⁃    Команда імператорського двору, що прийшла ліквідувати прорив монстрів. Боги Війни то Мунк, Грім та Васа, та, що жінка. З ними маг девʼятого кола Паск та магеса Віст, того ж кола. Анею, з ними точно краще не жартувати, вони розлючені зникненням підземелля! - ректор був дуже стурбованим. 
    ⁃    Ага, я зрозумів. Поки що кажіть їм, що я ще не можу розмовляти. 
Я колихав своєю аурою, щоб Боги Війни гадали, наче мені зле. Прокляття, тільки їх тут ще не вистачало. Мені швидко треба самому повірити у те, що я бився, бився, бився і бах! Я вже стою назовні. І нічого більше. Щоб за будь яких питань моя аура і ледь не сіпнулась. Але їх там троє. Курва! Три Боги Війни, і точно не нижньої ступені. Буде не легко. Треба вибити баланс з їхньої спільної роботи, і я вже мав кандидата на цю роль. 
    ⁃    Ні, пане Бог Війни, йому ще зле, він і стояти не може! Так, пані магеса, він випив ваше зілля і дуже дякує вам, за вашу доброту! 
Я почув, як самозакохано бреше їм Ірген. Хуууууу. Гаразд, настав час вистави. Я піднявся на кокпіт. Навпроти нього у повітрі стояли пʼятеро. 
    ⁃    Перепрошую, пані та панове, гадаю, то у вас є до мене деякі запитання? 
    ⁃    Авжеж! - один з Богів Війни, Мунк, одразу перейшов до справ - Розкажи, що там сталося, і чому підземелля зруйноване. 
    ⁃    Шановний Бог Війни, та я й сам не розумію. Я спустився на перший рівень, а там їх мільйони, від першого до шостого класу. І от я з ними бився, бився, бився і бився, а потім бах! І я на поверхні вже! 
    ⁃    Усе так просто? 
    ⁃    Ага, шановний Бог Війни. 
    ⁃    Чим ти з ними бився? - це вже маг Паск запитав. 
    ⁃    Нажаль, свою зброю я там втратив, але це був спис, схожий на ось цей. 
Я витягнув списа, що подарував мені вчитель. Хитрий маг, хотів мене підловити. Адже коли я зʼявився на поверхні, жодної зброї у мене в руках не було. Магеса задумливо кивала головою. 
    ⁃    Ти точно певен, що монстрів вище шостого класу не було на рівні? - запитала Васа. 
    ⁃    Шановна пані Богиня Війни, стверджувати я це, звичайно не можу, але у моєму полі зору їх не було. До того ж, я стояв навпроти виходу з переходу на другий рівень, і за увесь час нікого сильнішого за шостий клас звідти не вийшло, тому я й зробив цей висновок. Вибачте, пані, якщо увів вас цим в оману. То моя вина, що свої припущення я подав як факт. 
    ⁃    Як довго ти з ними там бився? - задав Мунк мені чергове питання. 
    ⁃    Точно не скажу, але за моїми відчуттями кілька годин. Може сім, чи вісім…
Вони перезирнулися між собою. 
    ⁃    Та він же бреше! Або не каже нам усю правду! - завопів Грім. 
    ⁃    О, та ви ж той Бог Війни - жебрак, що забирає силою те, на що не має грошей! Грім, здається, так вас звати?
    ⁃    Шмаркач, що ти мелеш! 
    ⁃    Ну як же, шановний Бог Війни, невже ви забули, як на аукціоні у місті Матан, силою забирали у мене спис, що вам сподобався, та вам не вистачило грошей його купити. Кістяний спис з темно-червоною аурою… І от зараз ви прийшли сюди помститися мені за своє приниження? 
Два Боги Війни і два мага подивилися на Гріма. Здається, вони навіть знали, за якого списа я саме говорю, можливо бачили той спис у його руках. 
    ⁃    О боги, Грім, ти дійсно бив слабших, щоб забрати той спис? Ну ти і нікчема! - Васа скривила носа. 
    ⁃    Та ні ж, то було все не так! Малий! - Грім повернув до мене червоне обличчя - Зараз же вибачся, та розкажи як було усе насправді! Ти ж сам перестав підвищувати ставку на аукціоні! 
    ⁃    Звичайно перестав! - я розвів руками - Після того, як Бог Війни вгатив мене з такою силою, що я своїм тілом зруйнував три кімнати, мало не скалічивши присутніх там гостей аукціону… Лише дурень би продовжив після такого робити ставки… Хіба не так усе було, пане Грім? Адже є сотні свідків, чи будете ви це заперечувати? 
Грім, здавалося, почервонів ще дуже, він дивився на Васу. Дідько, та він же нерівно до неї дихає! Але, чи не переборщив я у такому разі? Принизити Бога Війни перед тою, у кого він закоханий…
    ⁃    Ох ти ж і сміття! А як вихвалявся тим списом… - Васа показово відвернулась. 
    ⁃    Тобі кінець, вилупок! - Грім остаточно злетів з котушок. 
Не вибираючи цілі, він щосили вгатив аурою по нашому човнику, де була уся моя команда. Я ледь встиг виставити назустріч захист зі своєї аури. Навколо пролунав грім, коли наші аури зіштовхнулись. Повітря, затиснуте між ними, вирвалось і глибоко розрізало землю між човном та пʼятіркою навпроти. 
    ⁃    Грім!  - гаркнув Мунк - Що ти робиш? Забирайся звідси, бовдур! 
Зло цикнувши крізь зуби, Грім пішов геть. 
    ⁃    Ми ще продовжимо, вилупок! - кинув він мені на прощання. 
    ⁃    Завжди радий, пане Грім! 
    ⁃    Гаразд, завершимо на цьому. - підсумував Мунк - Але ми супроводимо вас до столиці, бо розслідування ще не завершено. Вам усе зрозуміло?
Ми усі дружно закивали. Що ж тут не ясного. 
    ⁃    А непогано! - Паск кивнув на глибокий рів, що утворився внаслідок зіткнення аур. - Бойовий Предок, і з такою силою аури…
Він пішов услід за іншими, здивовано хитаючи головою. Гаразд. Перший раунд за мною, хоча це, як і сказав Мунк, ще не кінець. Імперія у будь якому разі буде шукати винних у втраті такого великого ресурсу, як ядра з підземелля, що зникло. І, можливо, захоче надати мені цю роль. Що ж, буде над чим помізкувати у дорозі до столиці. Я повернувся до приладу штучного горизонту і підняв човен у повітря. 
    ⁃    Ну, столиця так столиця! - я тицьнув на точку на мапі і перевів човен до режиму автоматичного польоту. 
    ⁃    Капітане!  Ми так за вас злякалися! 
    ⁃    Дійсно, Анею, що ж там сталося? 
    ⁃    Народ, я й справді і сам не розумію…
    ⁃    Тебе три дні не було! - Ірген спробувала пролізти крізь натовп ближче до мене - Всі вже думали що капець, не побачимо тебе більше! 
    ⁃    Он воно як, три дні…
Дивно, але навіть з моїх розпорошених відчуттів у підземеллі, складалося враження, що усе відбулося за кілька годин. Дівчина нарешті досягла свого і сіла поруч зі мною, обійнявши мою руку. 
    ⁃    Вибачте, що налякав, навіть припустити не міг, що так станеться. Але, зараз усе добре! І, хоча, ближчим часом підземелля нам не світять, вам все одно буде варто ознайомитись. 
Я витягнув пʼятий та шостий томи енциклопедії монстрів і віддав їх Раману. 
    ⁃    Що, здихатися від нас хочеш? Ну гаразд, дамо тобі відпочити трішки. 
Я кивнув головою у бік корми. Там, у кількох кілометрах позаду, за нами рухались два маги та три Боги Війни. 
    ⁃    Ні. Але ми будемо мовчати, про те, що не можна казати. 
Усім одразу стало все зрозуміло. 
    ⁃    Так, капітан…
    ⁃    Так, капітан…
    ⁃    Гаразд, Анею. 
Насправді, ніхто не знав, чи можуть вони нас чути, але у будь-якому випадку обережність не завадить. Але, невже вони так і будуть до самої столиці за нами плентатись? Їм робити нічого, чи ця справа і дійсно така важлива для Північної Імперії? Ну що ж, дорога буде веселою. Здається, злість одного Бога Війни я аж сюди відчував. Та хай йому трясця, нехай  хоч здохне від виразки… Треба зосередитись на собі. У підземеллі я поглинув неймовірну кількість мани, та от особливих змін у тілі не помітив. Де ж вона уся поділася… Я заплющив очі і почав обстежувати себе. Кістки, мʼязи, внутрішні органи… здається, лише останні трішки змінилися, більша їх частина вже була побудована з кліток мани. Але, якось  не співрозмірно з тим обсягом. Раптом я побачив чорну сталеву краплю розміром з ніготь трохи нижче серця, від якої мов тонкі дроти, тягнулися сталеві волоски до кожного з моїх мʼязів та кісток. Що воно таке? Я дивився, бачив, але геть нічого не розумів. Новий орган? Воно має якісь функції? Чи це хвороба, або, можливо, паразит з підземелля? Воно абсолютно ніяк не реагувало на мої спроби його вивчити, було абсолютно нейтральним. Звісно, така знахідка бентежила мене. Адже відкинути можливі негативні наслідки від присутності його у своєму тілі теж було не можна. Дідько, оце так сходив у підземелля. Я повернувся до тями, відчувши ауру Бога Війни поруч з собою. 
    ⁃    Сиди, не треба вставати. - зупинив мене Мунк. 
Він висів над кокпітом у повітрі, роздивляючись мене. Холера, цього ще не вистачало. Що йому треба? Гра в мовчанку затяглася, тож Мунк зітхнув і опустився вниз, та сів поруч зі мною. 
    ⁃    А ти здібний хлопець. 
    ⁃    Дякую, шановний Мунк. 
    ⁃    Знаєш, мені подобаються такі сміливі молоді люди, як ти. 
    ⁃    У вас гарний смак, шановний Мунк. 
    ⁃    Ха-ха-ха, не треба зайвих лестощів, Анею. Я до тебе з пропозицією. 
    ⁃    Я уважно вас слухаю, шановний Мунк, і спробую не розчарувати вас своєю відповіддю. 
    ⁃    Хочеш стати моїм учнем? 
Зазвичай, більшість людей ноги б обіймала Богу Війни за таку пропозицію. 
    ⁃    Вибачте, шановний Мунк. Мені справді дуже приємна така висока оцінка моїх здібностей Богом Війни, але я не можу прийняти вашу пропозицію, адже вже маю вчителя. 
    ⁃    Оооо? І хто ж він? Анею, кажу тобі зразу, не кожен вчитель може порівнювати себе з Богом Війни! Якщо то якийсь Предок, то він і слова поперек тобі не скаже! 
    ⁃    Це Крук. 
    ⁃    Що? 
    ⁃    Шановний Мунк, моїм вчителем є Крук! 
Він замислився, тримаючи себе за підборіддя. 
    ⁃    Ха-ха-ха, що ж, старому чорту нарешті пощастило у цьому житті! Але ж, Анею, ти не гірше за мене знаєш, що Крук не є зараз Богом Війни, і все ж маєш сміливість мені відмовити? 
Я примжурив очі. 
    ⁃    То й що, шановний Мунк, він тепер не може бути учителем мені? 
Ми мовчали. 
    ⁃    Гаразд, раз так! - Мунк встав та піднявся у повітря. - Я поважаю твоє рішення. 
Він зник. Дідько, налякав же! Я видихнув. Не люблять Боги Війни, коли їм відмовляють у такому. Я згадав, як збісився свого часу Крук, почувши мою відмову. Ну то й біс із ним, я мав ще чим зайнятися зараз. У моєму сховищі лежить новий сірий куб, треба б роздивитися, що у ньому є. Нажаль, я відчув розчарування - у кубі було запечатано жовте, з безліччю зелених жилок, людське ребро. Сам не знаю чому, але я сподівався, що там буде стопа. Адже в мене були вже обі кисті та одна стопа… Від почуття розчарування мене відірвала аура Бога Війни, що стрімко наближалася до човна. Прямо приймальний день сьогодні. Поруч на лавці нахабно розвалилась Васа, по панібратськи закинувши руку мені за спину. 
    ⁃    Розслабся, малий, я вже знаю, що ти відмовив Мунку, через те, що твій вчитель Крук. 
Я глянув на її вражаючі ци… великий бюст, що чи не випадав нахабно з замалої для нього броні. 
    ⁃    То чого ж бажає шановна Богиня Війни Васа? 
    ⁃    Малий, я не така дурепа як Мунк, мені не треба загрібати усе до своїх рук одноосібно. Давай, я стану твоїм другим вчителем? Навіть старий Крук не буде проти, ми з ним давні приятелі, що скажеш? 
Її рука тисла на мої плечі усе дуже. От тобі і жіноча ніжність… Та вона ж будь кого на моєму місці мов таргана розчавить! 
    ⁃    Шановна Васа, я аж ніяк не можу приймати рішення за мого вчителя. - тут тиск на плечі став таким, що аж кістки застогнали - Але, я можу запропонувати вам дещо інше! 
Я поспіхом це сказав, щоб та дурна мене не скалічила. 
    ⁃    Ну давай вже, кажи, що ти там вигадав! 
Васа наблизилась ще ближче, хоча куди вже… Хіба що на коліна мені вилізти. 
    ⁃    Шановна Васа, ви можете бути моїм тренером на час мого перебування у Імперії! 
    ⁃    Тренером? - вона скривилася - Що мені з того, бути тренером? Пфффф…
    ⁃    Не треба так, шановна Васа, не принижуйте працю тренера, адже вона не менш важлива, аніж робота вчителя! 
    ⁃    Це дійсно так? 
Ой дурепа…
    ⁃    Звичайно! Лише завдяки тренерам учні здобувають практичні навички бою! Самі подумайте, адже практика без теорії - сліпа, а теорія без практики - мертва! Тобто, участь тренера у становленні воїна може бути навіть вищою, аніж роль учителя! Все залежить від того, хто є тренером, самі подумайте, шановна Васа! 
Вираз її обличчя постійно змінювався, коли вона думала. Там було видно усе - і злість, і радість, і якась пихатість…
    ⁃    Добре! Домовились! Тепер я буду твоїм тренером!
Васа з пози сидячи стрибнула у небо, ледь не перекинувши човна, і полетіла назад. Я задоволено вишкірився - у мене тепер була персональна груша, котру можна щосили лушперити.  Боги Війни були досить міцними фізично і слабо піддавалися каліцтвам. Раптом я відчув, як до човна стрімко наближається Грім. А йому що тут треба? 
    ⁃    Малий! - гаркнув він зависаючи над човном - Я прощу тобі твою пихатість та довгий язик, якщо ти зараз же станеш моїм учнем! Та якщо відмовиш мені, то я відірву твою дурну голову! 
Та дідько його забери. Я злетів угору, і порівнявшись із ним витягнув спис. 
    ⁃    Ну спробуй, старий покидьок!