Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

Старий пішов на пенсію, а той, якого поставили на його місце, не хотів грати за правилами. Від цього страждали всі, і ми і наглядачі. В'язниця – це зовсім інший світ, і ті закони, що працюють тут, там безсилі.

Не говоритиму як, але Ніколас зумів вирішити це питання.

– Васо вбили?

– І так і ні, але старші поставили Ніколаса на його місце. Я знаю, що до нього прилітав на своєму літаку, найголовніший злодій в законі, по прізвиську "Перший". Вони кілька годин говорили на тюремному подвір’ї, поки нас тримали по камерах. Тепер Цар отримав не лише всі зв'язки Васо, але і заручився підтримкою Першого.

– Так би відразу. – Сказав Лангре і обернувся до виходу. – Мені потрібний номер телефону Першого і на цьому закінчимо.

Як тільки вони покинули будинок, у Лангре задзвонив телефон. Комісар взяв трубку.

– Як обстановка? – Запитав сер Альприм.

– Ніколас зумів провернути у в'язниці ідеальний злочин і зайняти місце злодія Васо. Зараз я хочу дізнатися про стосунки між Першим і нашим Царем.

– Ідеальний злочин не той, який не розкритий, а той, який розкритий, але взяли не того. – Альприм відключився і Лангре, мовчки, сів в машину.

Глава 3

Події в ресторані "Вежа" притягнули увагу журналістів ще до того, як там сталася спроба теракту. Про цей вечір знав кожен парижанин, і багато провідних телеканалів хотіли отримати репортаж з місця події, але не всім це вдалося. Охорона отримала вказівку не пускати нікого без спеціального пропуску, щоб не було ніяких настирних папараці або радикалів, що намагалися зірвати захід. Але невідомий в масці, все ж проник на презентацію і зовсім не виділявся з натовпу.

В списках запрошених його знайти не зуміли і навіть камери не змогли його розпізнати серед гостей.

Вже на наступний ранок в мережі з'явилися фотографії ресторану, з якого виводять гостей, автомобілів поліції і швидкої допомоги, що стоять край дороги, але ніяк не гарного банкету або струнких моделей. Вечір закінчився зовсім несподівано і те почуття, в яке все забарвилося, витіснило всі приємні спогади про нього. Ніхто не писав про нову колекцію або про книгу, всі пости виходили з одним і тим же заголовком: "Спроба теракту в ресторані "Вежа".

Ніколас і Ганна повернулися до готелю. Вони були впевнені, що за ними стежать і тому намагалися бути обережніше і уважніше. Ганна відправилася в душ, Ніколас сидів у вітальні і слухав шум води через відкриті двері. Він тримав в руках книгу з її фотографією на обкладинці. Дівчина немов це відчула:

– Без мене не читай.

– Але ти написала її без мене! – З посмішкою відповів Ніколас.

Вже через кілька хвилин Ганна заснула в нього на колінах, а ось він, цілу ніч не міг зімкнути очей.

Ранок був спокійним, в місті вихідний. Настав новий, зовсім звичайний день. Машини стояли в пробках на виїзді з міста, а центр був наданий повністю для пішоходів. Театри і галереї, філармонії, музеї та виставки відкривали свої двері для відвідувачів.

Ніколас і Ганна спустилися в невелике кафе на першому поверсі готелю, і під світло – померанчевою парасолькою, замовили каву. Ганна передала вчорашню коробку Ніколасу, він дістав перстень. Це було велике чоловіче срібне кільце з різьбленою, широкою шинкою. Відразу було видно, що це ручна робота, кільце виготовлене на замовлення. Він уважно його оглядав, роздивляючись навіть самі незначні деталі.

– Перстень із зображенням цикади. – Сказав він, вказавши на головний візерунок кільця. – У віруваннях древніх народів ця комаха асоціювалася з безсмертям.

– Так що, це "Кільце безсмертя"? – Запитала Ганна, не сильно вдаючись до мілких деталей.

– Можливо. Думаю, що це кільце – ключ до бібліотеки Братства Дев'яти Невідомих.

– А тепер виходить ти один з членів, раз у тебе є перстень?

– Схоже на те, і тепер мені треба знайти бібліотеку.

– І як ми дізнаємося, де вона знаходиться, в кого ми можемо запитати?

– Якби все було так просто. – Він знову замислився, засунув руку в кишеню і дістав телефон.

– Мені треба запитати… – В півголосу вимовив він, обертаючи в руках мобільний. – Підписників немає, як і користі від нього. – Вже про себе подумав Ніколас і прибрав в кишеню.

Ганна протягнула свою руку і торкнулася Ніколаса.

– Тобі не треба все робити власними силами, я поруч.

Він посміхнувся. Такі слова завжди допомагають. Він знав, що така дівчина як Ганна, варта всіх його підписників і навіть більше. Він поцілував її руку і знову почав роздумувати.

– Цикада – талісман Провансу: легенда про пообідній спів цикад.

– Прованс? Лавандовий – це мій улюблений колір. – Провалившись в мрії, говорила дівчина. – Я зараз же замовлю лавандовий латте.

Ніколас посміхнувся і продовжив:

– Прованс – це не лише лавандові поля і соняшники, що надихали Ван Гога. Ще це символ цього регіону Франції – співочі цикади, візитівка – так би мовити. В багатьох місцевих сувенірних крамницях можна побачити: листівки, тарілки, магніти, біжутерію із зображенням цієї комахи.

– Це може бути цікавим дизайнерським рішенням. – Ганна любила такі маленькі деталі, які приносили в одяг свій особливий шарм. В свої колекції вона намагалася додавати оригінальні зображення або кольори, можливо, тому її одяг користувався такою популярністю.

– Крім того, зображеннями цикад в Провансі часто прикрашають скатертини і рушники, у формі цих комах тут виготовляють горщики для квітів та інше керамічне начиння і, до речі, тут вважається, що літо повністю вступило в свої права лише після того, як вдень в садах починає звучати всім добре знайомий скрекіт.

– Скрекіт – це, як спів? – Здивувалася Ганна, немов перший раз чує.

– Останнє твердження – всього лише результат спостережень жителів Провансу за поведінкою цикад. – Пояснив Ніколас. – Вони, дійсно, починають співати тільки після того, як температура повітря прогріється до 22-25 °C. Висока температура повітря потрібна цикадам для співу з двох причин. По -перше, цей процес віднімає в комах багато енергії, а тепле повітря є одним з її джерел. По – друге, при низькій температурі повітря мембрана, за допомогою якої вони видають характерні звуки, втрачає еластичність.

Власне, саме тому в найспекотніші літні години цикади співають сильніше, ніж ночами. В Провансі ж після обіду від їх скрекоту можна і зовсім оглохнути, адже ці комахи – найгучніші в світі. Тріск, що видається ними, може досягати 120 децибел, що порівнянно з силою звуку працюючого двигуна мотоцикла.

– Я б хотіла це почути. – Усмішливо відповіла Ганна. – Цілий хор цикад, що співають свою симфонію. Я думаю, мені це сподобається.

– В Провансі є древній переказ