Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

150
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 167
Перейти на сторінку:
харчове виробництво і мисливство-збираль- ництво слід розглядати як альтернативні стратегії, котрі протистояли одна одній. Змішані господарські системи, які доповнювали мисливство-збираль- ництво тією або тією культурною рослиною чи свійською твариною, також конкурували з обома типами «чистих» господарств і зі змішаними господарствами, які переймали більшу або меншу частку харчового виробництва. Тож зринає питання: які чинники схилили шальки терезів у цьому протиборстві на користь останніх?

Серед археологів і антропологів не вщухають суперечки навколо цього питання. Одна з причин його складності, мабуть, полягає в тому, що різні чинники зіграли переломну роль у різних частинах світу. Інша причина — труднощі розрізнення причин і наслідків у ході постання харчового виробництва. Втім, п’ять головних чинників усе-таки можна встановити; суперечки точаться головно з приводу їхньої відносної ваги.

Один із чинників — зменшення кількості дикорослої їжі. Мисливсько-збиральницький спосіб життя давав дедалі меншу віддачу протягом останніх 13 тис. років у міру того, як ресурси, на які він спирався, убожіли і навіть зникали. У першому розділі ми вже переконалися, що великі ссавці зникли в Північній і Південній Америці наприкінці плейстоцену, багато з них зникло і в Євразії та Африці — або через зміну клімату, або через зростання вмінь і кількості мисливців. Якщо про роль зникнення тварин в остаточному (після тривалого зволікання) схилянні стародавніх корінних американців, євразійців та африканців до харчового виробництва ще можна дискутувати, то деякі острови пропонують нам свіжіші й неспростовні приклади. Лише після того, як перші полінезійські поселенці винищили моа та прорідили популяцію тюленів на Новій Зеландії, винищили або прорідили популяції морських і наземних птахів на інших полінезійських островах, вони почали інтенсифікувати своє харчове виробництво. Скажімо, попри те, що полінезійці, котрі колонізували острів Пасхи близько 500 р. н. е., привезли із собою курей, кури не стали головним складником їхнього раціону, доки не зникли дикі птахи та морські свині. Аналогічно гіпотетичним поштовхом до початку одомашнення тварин на Родючому півмісяці було зменшення популяцій диких газелей, які раніше правили за головне джерело м’яса для мислив- ців-збирачів регіону.

Другий чинник полягає в тому, що паралельно з тим, як вичерпання дичини робило мисливство-збиральництво менш рентабельним загалом, кроки в напрямку одомашнення рослин ставали рентабельнішими завдяки зростанню кількості придатних до одомашнення диких рослин. Наприклад, кліматичні зміни на Родючому півмісяці наприкінці плейстоцену сильно розширили природне середовище дикорослих злаків, на яких можна було зібрати величезний врожай за короткий час. Ці врожаї диких злаків були передвісниками одомашнення перших рослин — злакових пшениці та ячменю — на Родючому півмісяці.

Ще один чинник, який перехилив баланс від мисливства-збираль- ництва, — кумулятивний розвиток технологій, на які врешті-решт спиратиметься харчове виробництво, зокрема технологій збирання, обробки та збереження дикорослої їжі. Що путнього можуть потенційні рільники отримати від тонни стиглого пшеничного зерна, якщо вони ще не навчилися його жати, лущити і зберігати? Відповідні методи, знаряддя і споруди швидко з’явилися на Родючому півмісяці після 11 000 р. до н. е., розвинувшись у відповідь на появу великої кількості дикорослих злаків.

До таких винаходів належали серпи, що складалися зі шматочків кременю, вставлених у дерев’яну або кам’яну ручку, за допомогою яких збирали дикорослі злаки; кошики для перенесення зібраного зерна додому зі схилів, на яких воно росло; ступок і товкачів або жорен для зняття лусок; методи підсмажування зерна, щоб воно зберігалось і не проростало; та погреби, окремі з яких навіть змазували всередині, щоб зробити їх водостійкими. Артефакти, пов’язані із використанням цих методів, з’являються у великій кількості на стоянках мисливців-збирачів Родючого півмісяця після 11 000 р. до н. е. Хоча всі ці методи було розроблено для дикорослих злаків, вони стали передумовами для вирощування цих злаків як культурних рослин. Таке попереднє нагромадження знарядь і методів являло собою перші несвідомі кроки на шляху до одомашнення рослин.

Четвертий чинник — взаємність зв’язку між підвищенням густоти населення та зростанням харчового виробництва. В усіх частинах світу, звідки маємо надійні свідчення, археологи знаходять докази зростання густоти населення, яке супроводжувало появу харчового виробництва. Що тут причина, а що — наслідок? Це стара як світ проблема на кшталт знаменитої дилеми про курку і яйце: зростання густоти населення змусило людей вдатися до харчового виробництва чи харчове виробництво вможливило зростання густоти населення?

Насправді вектор причинності мав би бути обопільним. Я вже зауважував, що харчове виробництво загалом стимулює зростання густоти населення, позаяк дає більше їстівних калорій на гектар землі, ніж мисливство-зби- ральництво. З іншого боку, густота населення, хай там що, помалу зростала впродовж пізнього плейстоцену завдяки поліпшенням в технологіях збирання й обробки дикорослої їжі. Мірою зростання густоти населення харчове виробництво ставало дедалі привабливішим, позаяк воно забезпечувало більший обсяг харчів, який тепер став неодмінним для прогодування більшої кількості ротів.

Тобто прийняття харчового виробництва слугує приклад так званого ав- токаталітичного процесу — процесу, який, одного разу розпочавшись, каталізує себе сам через цикли позитивного зворотного зв’язку і набирає дедалі більших обертів. Поступове зростання густоти населення спонукало людей здобувати більше їжі, винагороджуючи тих, хто ненавмисно робив кроки на шляху до її виробництва. Після того як люди почали виробляти харч і осіли, вони дістали змогу скоротити інтервал між дітонародженнями, чим знов-таки зашртрили потребу в ще більшій кількості їжі. Цей двобічний зв’язок між харчощм; виробництвом і густотою населення прояснює парадокс, чому харчове виробництво, збільшивши кількість їстівних калорій на гектар, ли- шилр; виррбнцків харчу гірше вгодованими, ніж мисливці-збирачі, на зміну якцдо, пррірі; црийшли. Цей, парадокс постав на основі того, що іудтота насе- лецщ зросдсшатріщки стрімкіше, ніж; обсягидоступцого харцу.

Взят.і, р^зрм, ці чотири чинники допомагають нам зрозуміти, чому перехід др харчового виробництва розпочався на Родючому півмісяці близько 8500 р. др і^і. е., а не близько 1.8 500 р. чи 28 500 р. до н, е. Станом на останні дві дати, мислцвство-збиральництво досі, пропонувало більшу віддачу, ніж зародкове харчове виробництво, позаяк диких ссавців на той час ще не бракувало; дикорослих злаків ще не було вдосталь; люди ще не здщснцли винаходів, необхідних для ефективного збирання, обробки і зберігання злаків; а густота населення ще не сягнула критичного рівця, за яким здобуття додаткових калорій із гектара землі дає величезну конкурентну перевагу

Останній чинник, який впливав на перехід, грав вирішальну роль на географічних кордонах між мисливцями-збирачами і виробникам^, харчу. Набагато густіші скупчення населення у виробників харчу давалц їм змогу відтісняти або вигублювати мисливців-збирачів завдяки своїй голій, кількості — а що вже казати про інші переваги, пов’язані з харчовим виробництвом (зокрема, технологію, мікробів і професійних

1 ... 32 33 34 ... 167
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зброя, мікроби і сталь -», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зброя, мікроби і сталь -"