Читати книгу - "Асистент"

тоді було, можливо, щось незвичне в обличчі цієї дівчинки? Упертий погляд, міцна нижня щелепа, які вказували на те, що вона матиме краще життя, аніж те, для якого народилася?

Адже та жінка, якою вона стала, жила в іншому світі, де за гроші можна було купити рівні зуби і золоті коронки. Удача, або важка праця, або, можливо, увага підходящого чоловіка стали для неї ліфтом до набагато кращих умов. Однак злиденне дитинство так і зосталося закарбованим у кістках, викривлених ногах і запалих грудях.

А ще вона зазнала болю. Щось страшне сталося з нею, розчавивши спину й ліву ногу й залишивши по собі двоє зрощених хребців і сталеве кріплення, назавжди встромлене в стегно.

— Зважаючи на всі стоматологічні процедури та на її вірогідний соціально-економічний статус, зникнення цієї жінки мали помітити, — зауважила доктор Айлс. — Вона мертва щонайменше два місяці. Мабуть, вона є в базі даних Національного інформаційно-кримінологічного центру.

— Ага. Вона і приблизно сто тисяч інших, — докинув Корсак.

Національний інформаційно-кримінологічний центр ФБР містив дані про всіх зниклих безвісти осіб. Можна було ідентифікувати знайдені тіла і складати переліки тих, кому вони могли належати.

— Тут, на місці, нічого такого не відбувалося? — запитав Пепе. — Немає інформації про зниклу жінку, якій могло б належати це тіло?

Ріццолі похитала головою.

— У штаті Массачусетс — ні.

Тієї ночі Ріццолі, попри неабияку втому, не могла заснути. Вона піднялася з ліжка перевірити, чи надійно замкнені двері. Пересвідчилася, що вікно, яке виходить на пожежну драбину, зачинене. За годину після цього вона почула якийсь шум і подумала, що Воррен Гойт крадеться до її спальні зі скальпелем у руці. Схопила з нічного столика пістолет і наставила його в темряву. Обливаючись потом, припавши до ліжка, вона чекала, коли на порозі матеріалізується тінь.

Вона нічого не бачила й не чула, крім стукоту власного серця, а ще музики з машини, яка проїжджала вулицею внизу.

Нарешті Ріццолі прокралася в коридор і ввімкнула світло.

Там нікого не було.

Вона перейшла до вітальні й теж увімкнула світло. Швидко роззирнулася навколо і побачила, що дверний ланцюжок на місці і вікно на пожежну драбину зачинене. Ріццолі дивилася на кімнату, яка була точнісінько в такому стані, як вона її залишила, і думала: «Я починаю божеволіти».

Впала на диван, відклала зброю і обхопила голову руками, шкодуючи, що не може вичавити зі свого мозку всі думки про Воррена Гойта. Він нікуди не зникав, як пухлина, яку годі вирізати. Він отруїв метастазами кожну мить її життя. У ліжку вона не думала ані про Ґейл Їґер, ані про невідому жінку, чиї рештки оглядала сьогодні. Не думала і про Чоловіка-з-літака — його справа потребувала доопрацювання. Тека, яка лежала на її столі, була наче сповнений німого докору погляд. Стільки людей і справ потребували її уваги! Але коли вона залишалася вночі сама й дивилася в темряву, згадувалося лише обличчя Воррена Гойта.

Задзеленчав телефон. Ріццолі підхопилася. Серце калатало. Довелося кілька разів вдихнути і видихнути, перш ніж вона спромоглася взяти слухавку.

— Ріццолі? — запитав Томас Мур.

Вона не очікувала, що він зателефонує, і раптом її заскочило відчуття суму. Лише рік тому вони з Муром працювали як напарники, розслідуючи справу Хірурга. Їхні стосунки завжди були суто робочими, але вони довіряли одне одному власні життя, і це надавало їм такої близькості, яка складається в деяких людей у шлюбі. Тепер, почувши голос Мура, Ріццолі пригадала, як сумує за цим чоловіком. І якого болю завдало їй його одруження з Кетрін.

— Привіт, Муре! — сказала вона своїм звичним тоном, який не виказував цих емоцій. — Котра у вас там година?

— Близько п’ятої. Вибач, що телефоную о цій порі. Я не хотів, щоб Кетрін чула.

— Усе гаразд, я ще не спала.

Він помовчав.

— Вам теж важко заснути.

Це було не запитання, а твердження. Він знав, що їх обох мучить один і той самий привид.

— Телефонував Маркетт? — запитала вона.

— Так. Я сподівався, що за цей час…

— Ні. Він уже майже двадцять чотири години тому втік — і жодної зачіпки.

— Отже, слід вихолов.

— Власне кажучи, жодного сліду взагалі не було. Він убиває трьох людей, стає невидимкою і спокійненько виходить із лікарні — ото і все. Поліція Фічбурґа і штату опитувала всіх навколо. Розіслали патрулі. Його обличчя в усіх новинах. І жодного сліду.

— Є місце, до якого він захоче піти. Людина, до якої його тягне…

— Навколо вашого будинку вже влаштували засідку. Щойно Гойт опиниться десь поблизу, ми його схопимо.

Мур довго мовчав і нарешті промовив:

— Я не можу везти її додому. Я тримаю її тут, де вона точно в безпеці.

У його голосі чувся страх. Він боявся не за себе, а за дружину. І Ріццолі діткнули ревнощі. «Як воно — коли тебе так кохають?» — подумала вона.

— А Кетрін знає, що він утік?

— Так. Довелося їй сказати.

— І як вона це сприйняла?

— Краще, ніж я. Це вона мене заспокоює, а не навпаки.

— Муре, вона вже бачила найгірше. Вона двічі його здолала. Довела, що сильніша за нього.

— Вона думає, що сильніша. Саме за таких обставин може статися найгірше.

— Що ж, тепер у неї є ви.

«А я сама-самісінька. Так завжди було. І, мабуть, так і буде».

Напевно, Мур почув виснаження в її голосі, бо сказав:

— Мабуть, і вам страшенно важко.

— Зі мною все гаразд.

— Тоді ви краще справляєтеся, ніж я.

Вона розсміялася, різко і моторошно. Чистісінький блеф.

— Та в мене часу немає перейматися Гойтом! Купа нових справ. Ми знайшли могильник у «Стоні Брук».

— Скільки тіл?

— Дві жінки. А ще під час викрадення однієї з них убили її чоловіка. Знаєте, Муре, тут полює ще один псих. Ви ж пам’ятаєте, що коли Цукер починає давати їм прізвиська, це означає, що гірше не буває. Цього ми називаємо Домінантом.

— Чому?

— Здається, він саме від цього кайфує. Від влади. Від абсолютного контролю над людиною. Чудовисько зі своїми збоченими ритуалами…

— Схоже, минуле літо повторюється.

«Так, але цього разу ти вже не прикриваєш мій зад. У тебе змінилися пріоритети».

— І як просувається справа? — запитав Мур.

— Повільно. До розслідування залучено багато установ. Поліція міста Ньютон, а ще — вгадайте хто? Довбане Бюро!