Читати книгу - "Таємничий острів"

піч до нових робіт. На зворотному шляху до притулку зробили приємне відкриття — Сайрес Сміт знайшов рослину, яка могла замінити трут. Як відомо, губчаті, бархатисті шматочки трута — це висушена м’якоть грибів з сімейства Polypo-raceae; відповідно оброблена, вона миттєво спалахує від іскри, особливо якщо її просочити порохом або прокип’ятити в розчині азотнокислої солі або хлорнокислого калію. Але поки що колоністам не траплявся жоден із трутових грибів і навіть гриби-зморшки, що могли б замінити їх. І ось того дня інженер побачив рослину, з роду полинових, головними видами яких є полин, меліса, естрагон та їхні побратими; зірвавши пучок цієї трави, Сайрес Сміт простягнув їх морякові:

— Тримайте, Пенкрофе. Травичка ця принесе вам задоволення.

Пенкроф почав уважно роздивлятися рослину, стебла якої густо покривали шовковисті довгі волосинки, а листя — білуватий пушок.

— Еге! Що це таке, містере Сайрес? Невже тютюн? — запитав Пенкроф.

— Ні, — відповів Сайрес Сміт. — По-науковому кажучи, ця рослина «артемізія», у просторіччі — китайський чорнобильник, а для нас — вона стане трутом.

І справді, висушений чорнобильник дуже легко спалахує; він прекрасно замінив трут нашим колоністам, особливо коли інженер пізніше просочував його розчином азотнокислої солі калію — на острові виявилися цілі поклади цієї речовини, що є не чим іншим, як селітрою.

Того вечора колоністи, зібравшись в середній «кімнаті» свого притулку, добре поїли. Наб приготував бульйон з агуті, окіст дикого кабана, присмачений запашними травами, і подав до нього варені бульби caladium macrorhizum, трав’янистої рослини сімейства ароїдних, що в тропічній зоні набуває деревоподібної форми. Бульби її дуже смачні, поживні і нагадують так зване «портландське саго», що продають в Англії; певною мірою ця страва могла замінити хліб, тому що колоністи острова Лінкольна хліба поки що не мали.

Повечерявши, Сайрес Сміт і його товариші о восьмій годині пішли на берег моря подихати чистим повітрям. Наближалася прекрасна тиха ніч. Місяць, який п’ять днів тому вступив у фазу повні, ще не піднявся, але на обрії вже сріблилося ніжне, бліде сяйво, — його можна назвати місячною зорею. Високо в небі блищали навколополюсні сузір’я, і найяскравіше горів Південний Хрест, яким Сайрес Сміт нещодавно милувався з вершини гори Франкліна.

І зараз Сайрес довго дивився на це чудове сузір’я, де вгорі і внизу зблискують дві зірки першої величини, ліворуч — зірка другої величини, а праворуч — третьої.

Подумавши, він запитав:

— Герберте, сьогодні в нас п’ятнадцяте квітня?

— так, містере Сайрес, — відповів юнак.

— Отож, шістнадцятого квітня, якщо не помиляюся, настане один із тих чотирьох днів року, коли справжній час збігається із середнім, тобто завтра опівдні за годинником (різниця може скласти лише кілька секунд) сонце перетне меридіан даної місцевості. Якщо погода втішить нас ясним днем, думаю, мені вдасться визначити, на якій довготі знаходиться острів, з точністю до кількох градусів.

— Без приладів, без секстану? — запитав Гедеон Спілет.

— так, — відповів інженер. — А якщо до ночі небо не затягнуть хмари, я спробую ввечері встановити і нашу широту, вирахувавши, як високо над обрієм стоїть Південний Хрест — сузір’я Південного полюса. Ви ж добре розумієте, друзі, що перш ніж взятися за велику роботу і влаштовуватися тут надовго, треба по можливості визначити, на якій відстані знаходиться наш острів від Америки, Австралії або від головних архіпелагів Тихого океану.

— Слушна думка, — зауважив Гедеон Спілет. — Замість того щоб закладати будинок, для нас, можливо, важливіше спорудити корабель — якщо раптом виявиться, що ми всього лише за кількасот миль від яких-небудь населених берегів.

— Ось тому-то я й спробую нині ж увечері визначити, на якій широті знаходиться острів Лінкольна. А завтра опівдні хочу вирахувати і його довготу.

Якби інженер Сміт мав секстан, — прилад, що дозволяє з великою точністю визначати кутові відстані за кутом відображення предметів, завдання не становило б для нього ніяких труднощів. Увечері за висотою полюса над обрієм, а завтра опівдні за проходженням сонця через меридіан даної місцевості він визначив би координати острова. Але відсутній секстан треба було чим-небудь замінити.

Сайрес Сміт повернувся до Нетрів. При світлі вогню, який палав у багатті, він вистругав дві рівні лінієчки і, з’єднавши їх одну з одною, зробив щось подібне до циркуля, ніжки якого ворушились і розсовувались; скріпив він лінійки за допомогою шипа акації, зрізавши його із сухої гілки, що лежала в купі хмизу.

З цим інструментом інженер знову вирушив на берег моря, аби обчислити висоту полюса над обрієм, для чого необхідно вибрати найчіткіший, а саме морський обрій; мис Пазур закривав південний бік обрію, і Сайресу Сміту довелося шукати зручніше місце для спостереження. Найкраще було б вийти на берег, звернений безпосередньо до півдня, але для цього довелося б переправлятися через досить глибоку ріку Віддяки, що створювала чималу перешкоду.

Зваживши всі обставини, Сайрес Сміт вирішив обрати своєю обсерваторією плато Круговиду, врахувавши при обчисленнях його висоту над рівнем моря, а висоту цю він передбачав визначити завтра, шляхом застосування елементарних теорій геометрії.

Пройшовши лівим берегом ріки Віддяки, колоністи піднялися на плато і влаштували спостережний пункт біля краю, що тягнувся з північного заходу на південний схід, тобто над грядою вигадливих стрімчаків, що облямовували берег ріки!

Ця частина плато піднімалася на п’ятдесят футів вище скелястих пагорбів правого берега, схили яких йшли до мису Пазур і до південного краю острова. Отже, ніщо не затуляло від спостерігача півколо обрію від мису Пазур до Зміїного мису. На півдні ця лінія, освітлена першими променями місяця, що сходив, різко розмежовувала море і небо, що мало б сприяти точності обчислень.

Південний Хрест опинився перед спостерігачем неначе догори ногами — зірка альфа цього сузір’я виявилася внизу, тобто ближче за всіх до Південного полюса.

Сузір’я Південного Хреста знаходиться від Південного полюса далі, ніж Полярна зірка від Північного. Альфа Південного Хреста перебуває від полюса приблизно на відстані двадцять сім градусів. Сайрес Сміт це знав і вирішив узяти до уваги під час своїх розрахунків. Він постарався також провести спостереження в той момент, коли найближча до полюса зірка — альфа Південного Хреста — проходить меридіан острова, що мало б полегшити спостереження.

Сайрес Сміт спрямував один кінець свого дерев’яного циркуля на лінію обрію, а інший на альфу Південного Хреста, немов наставив на них кутомір; відстань між двома ніжками циркуля відповідала куту між альфою й обрієм. Бажаючи точно зафіксувати отриманий кут, Сайрес Сміт прикріпив за допомогою шипів обидві планки свого приладу до поперечної перекладки, щоб відстань між ними не мінялася.

Після нього залишалося лише обчислити отриманий кут, взявши до уваги, що