Читати книгу - "Чорнильна смерть"

гострим лезом, яке могло дістати йому до серця.

— А ти й анітрохи не схожий на нього! Я завжди казала матері: це лише забіглий волоцюга, що так довго прикидався перед батьком, ніби він його син, аж той повірив, що повинен загинути за нього!

Кожне слово разило, мов криця, і Фарид відчував, як слова крають йому серце.

Очі в Бріани були не такі, як у її батька. Вона мала материні очі, і вони дивилися на Фарида з не меншою ворожістю, ніж Роксанині. Йому хотілося вдарити її або заткнути їй вродливого ротика, але надто вона була схожа на Вогнерукого.

— Ти демон, лихий дух, що приносить тільки нещастя! — Вона подала йому заварений чай. — На, занеси Орфеєві. І скажи, нехай менше їсть, тоді й шлункові буде краще.

Фаридові тремтіли руки, коли він брав кухля з її рук.

— Ти нічого не знаєш, — сказав він їй хрипким голосом. — Узагалі нічого! Я не хотів, щоб він повернув мене! Було б набагато краще, якби я вмер!

Бріана тільки глянула на нього — материними очима на батьковому обличчі.

Фарид із гарячим кухлем знову подався до Орфеєвого кабінету. Тим часом Яшма крихітною скляною ручкою співчутливо гладив йому голову.

Вістка з Омбри

Інколи буває в давній книжці

Темне місце жирно хтось підкреслив.

Ти там був, — куди тебе віднесло?

Райнер Марія Рільке. Імпровізації зі збірки «Зима на Капрі», III

Меґі подобалось у таборі розбійників. Інколи Резі майже здавалося, ніби її донька завжди мріяла про життя серед подертих наметів. Вона придивлялась, як Батист шив нову маску, слухала пояснення Здорованя, як треба розмовляти з жайворонками, і брала, усміхаючись, лісові квіти, які збирав для неї молодший брат Здорованя. Було приємно бачити, що Меґі сміється частіше, хоча Фарид і далі служив Орфеєві.

А Реза скучила за покинутим хутором. Їй бракувало спокою та відрубності й відчуття, ніби вона на самоті з Мо і Меґі після всіх довгих тижнів розлуки. Тижнів, місяців, років…

Іноді, дивлячись на Мо та Меґі, що сиділи з розбійниками коло багаття, вона думала, ніби бачить їх за грою, в яку вони грали не один рік, коли вона була далеко від них. «Ходімо, Мо, пограємо в розбійників».

Чорний Принц порадив Мо попервах лишатися тільки в таборі, і кілька днів той дотримувався цієї поради. Та вже на третю ніч знову зник у лісі, і то сам-один, немов зібрався шукати себе самого. А на четверту ніч знову пішов з розбійниками.

Батист наспівав Резі пісню, яка поширилася в Омбрі після візиту Мо. Сойка вилетів із замку, співалося в ній, вилетів на найкращому Миршавцевому румакові. Він начебто вбив десятьох вартових, замкнув Ворона в склепі і вкрав щонайкращі Бальбулюсові книжки.

— А що тут правда? — запитала вона Мо, а він тільки засміявся.

— Те, що я літав, на жаль, неправда! — шепнув він їй і погладив по лону, де, ще не видна, розвивалася дитина. Потім пішов із Чорним Принцом. А Реза щоночі лягала, слухала пісень, яких співав Батист надворі перед наметом, і боялася за чоловіка.

Чорний Принц звелів поставити для них два намети поряд зі своїм, намети були зшиті зі старого одягу, і розбійники пофарбували їх настоєм дубової кори, щоб вони не дуже вирізнялися серед навколишніх дерев; один намет для Меґі, а другий — для Сойки з дружиною. Матраци з сухого моху, на яких вони спали, зволожіли, і коли Мо пропадав ночами, Реза спала з донькою, щоб гріти одна одну.

— Буде люта зима, — не вперше мовив Здоровань, коли трава одного ранку так побіліла від інею, що можна було добачити сліди скляних чоловічків.

В ущелині, де був розташований табір, ще й досі збереглися сліди велетнів. Дощі, які лили останні тижні, перетворили їх на калюжі, де плавали жаби з золотими цятками. Дерева на схилах ущелини спиналися вгору майже так само високо, як і в хащі. Зів’яле листя вкривало холодну осінню землю золотом і вогненною червінню, а феїні гнізда на гіллі висіли, мов перестиглі плоди. Як глянути на південь, удалині можна було побачити село, стіни хат ясніли, мов пліснява, між майже голих дерев, але те село було бідне, таке злиденне, що навіть пожадливі Миршавцеві податківці не навідувалися до нього. Вночі всюди навколо в лісі чулося вовче виття. Понад убогими наметами літали сови, сіро-білі, мов маленькі привиди, а рогаті білочки крали всяку поживу, яку можна знайти між багаттями.

У таборі жило не менш ніж п'ятдесят чоловік. Часом більше. Наймолодшими були два юнаки, яких Хапало врятував від шибениці, і вони обидва шпигували для Принца: Дорія, Здорованів брат, що носив Меґі лісові квіти, і його приятель-сирота Люк, що допомагав Ґеконові навчати його ворон. Шестеро жінок куховарили для розбійників і латали їм одяг, проте жодна з них не ходила вночі з чоловіками. Реза намалювала їх майже всіх — юнаків, чоловіків і жінок (Батист дістав їй папір і крейду, а де — не казав), і запитувала себе, вдивляючись у кожне обличчя, чи справді тільки слова Феноліо провели ті лінії, чи, може, в цьому світі існує якась доля, що діє незалежно від старого чоловіка.

Жінки дуже рідко бували присутні, коли чоловіки збиралися разом і розмовляли між собою. Реза щоразу відчувала несхвальні погляди, коли вона і Меґі, вважаючи, що це їхнє очевидне право, сідали поряд із Мо і Чорним Принцом. Інколи вона відповідала на погляди, дивилась у вічі Хапалу, Геконові та іншим, що допускали жінок тільки до казанів та латання одягу, і проклинала невідступну нудоту, яка перешкоджала їй супроводити Мо принаймні тоді, коли він із Принцом об'їздив навколишні пагорби, щоб знайти на зиму якийсь більш-менш захищений притулок.

П’ять днів і п'ять ночей сиділи вони в таборі, який Меґі охрестила «табором зниклих велетнів», аж поки десь опівдні Дорія й Люк повернулися з Омбри зі звісткою, яка вочевидь була така погана, що Дорія навіть не розповів її старшому братові, а пішов простісінько в намет до Чорного Принца. Трохи згодом Принц гукнув до себе Мо, а Батист зібрав людей.

Дорія, перше ніж увійти в коло розбійників, поглянув на старшого брата, немов набирався в нього мужності для вістки, яку мав повідомити. Проте, коли заговорив, його голос звучав ясно і твердо. Здавалося, говорить не хлопець, а набагато старший чоловік.

— Учора з хащі приїхав Свистун, — почав він, — по шляху, що веде до Омбри з заходу. Він погрожує підпалами, грабує і всюди оголошує, що прийшов збирати податки,