Читати книгу - "Чорна стріла"

— Я не такий наївний, — відповів Дік, — і, якщо вже бути відвертим з вашою світлістю, то ліс по обидва боки від цього хреста переповнений моїми чесними молодцями, що лежать там із зброєю напоготові.

— Ви поступили розумно, — сказав лорд. — Я дуже радий цьому, бо вчора ввечері ви бились так нерозумно, немов якийсь дикий сарацин[10], а не досвідчений християнський воїн. Але не мені висловлювати своє незадоволення: ви ж перемогли мене.

— Я переміг вас, мілорде, лише тому, що ви впали, — сказав Дік у відповідь, — і якщо б мені не допомогли хвилі, я, напевно, загинув би. Ось на моєму тілі ще зовсім свіжі сліди вашого ножа. І зрештою, мілорде, я думаю, що в мене були однакові шанси загинути чи перемогти в цій маленькій сліпій сутичці на березі моря.

— Ви досить скромний, коли так зневажливо ставитесь до своєї перемоги, — зауважив незнайомець.

— О ні, мілорде, я не скромний, — відповів Дік. — У рівній боротьбі я не переміг би вас. Але тепер, коли в світлі перших променів сонця я бачу, який відважний рицар здався мені завдяки долі, темряві й прибою моря і як легко поєдинок міг закінчитись зовсім інакше, особливо для воїна, такого недосвідченого й незграбного, як я, — не дивуйтесь, мілорде, що я трохи збентежений своєю перемогою.

— Мені подобаються ваші слова, — сказав незнайомець. — Ваше ім'я?

— Моє ім'я, якщо вам завгодно знати його, Шелтон, — відповів Дік.

— А мене називають лордом Фоксхемом, — сказав рицар.

— Значить, мілорде, ви є опікуном найвродливішої дівчини в Англії, — сказав Дік. — І тепер я знаю, який мені взяти викуп за ваше життя і життя ваших слуг, що були взяті в полон на березі моря. Я звертаюсь, мілорде, до вашої великодушності і милосердя, віддайте мені руку моєї прекрасної дами, Джоанни Седлі, а я поверну вам та вашим слугам волю, і, якщо ви захочете взяти, мою вдячність і відданість до самої смерті.

— А хіба ви не вихованець сера Деніела? — запитав лорд Фоксхем. — Я, здається, десь чув, що ви його вихованець, якщо ви син того самого Гаррі Шелтона?

— Ви не бажаєте, мілорде, злізти з коня? Я охоче розповім вам, хто я, як я живу і чому я такий сміливий у своїх вимогах до вас. Благаю вас, мілорде, присісти на цих східцях і вислухати мене до кінця. Я здаюся на ваш милостивий суд.

З цими словами Дік простягнув руку і допоміг лордові Фоксхему злізти з коня; він привів лорда на пагорб до хреста, посадив його на тому місці, де недавно сидів сам і, стоячи з повагою перед своїм благородним полоненим, розповів йому про своє життя з дитинства до вчорашнього дня.

Лорд Фокрхем уважно слухав його і, коли Дік закінчив, сказав:

— Мастере Шелтон, ви одночасно і найщасливіший і найбільш нещасливий молодий джентльмен у всьому світі; але щастя, яке ви мали, ви заслужили, а на нещастя ви ні в якому разі не заслуговуєте. Не падайте духом, бо в моїй особі ви здобули друга, який має владу і може допомогти вам. Хоч людині вашого походження і не личить водитися з розбійниками, але я змушений визнати, що ви хоробрий і благородний, дуже небезпечний під час бою, ввічливий під час миру, ви — молода людина з прекрасною вдачею і щирою душею. Що торкається ваших володінь, то ви їх не побачите до Нового перевороту. Доки влада в руках Ланкастерів, сер Деніел буде користуватися ними, як своїми власними. З моєю вихованкою зовсім інша справа: я обіцяв її раніше одному джентльмену, моєму родичеві на прізвище Хемлі; обіцянка дана йому вже давно…

— О мілорде, а тим часом сер Деніел пообіцяв її мілордові Шорбі, — перебив Дік. — І, хоч його обіцянка дана зовсім недавно, у нього більше шансів виконати її негайно.

— Ваша правда, — сказав лорд. — Але, приймаючи до уваги те, що я ваш полонений і моє життя, за певних умов, у ваших руках, а більше за все те, що дівчина, на нещастя, знаходиться в чужих руках, я даю вам свою згоду. Допоможіть мені з вашими добрими хлопцями…

— Мілорде! — вигукнув Дік. — Адже ж це ті самі розбійники, за знайомство з якими ви осуджували мене.

— Хто б вони не були, все одно, але вони вміють битися, — відповів лорд Фоксхем. — Допоможіть мені, і, якщо нам з вами пощастить відбити цю дівчину, клянусь вам своєю рицарською честю, вона одружиться з вами!

Дік став на коліна перед своїм полоненим, але той, легко зіскочивши з підніжки хреста, підняв його і обняв, як сина.

— Оскільки ви маєте одружитись із Джоанною, — сказав він, — ми повинні бути друзями.

Розділ IV

«ДОБРА НАДІЯ»

Через годину Дік знову сидів у таверні «Козел і волинка» за сніданком і вислухував повідомлення своїх гінців і вартових. Дакуорта все ще не було в Шорбі; він часто відлучався, тому що постійно мав безліч різних справ у різних кінцях країни. Розорившись, він заснував братство «Чорної стріли», прагнучи помсти і наживи, але люди, які знали його краще, вважали, що він був агентом і представником графа Річарда Уорвіка[11].

У всякому разі Дакуорт був відсутній, і всіма справами в Шорбі займався Річард Шелтон; зараз, сидячи за сніданком, він глибоко поринув у свої думки. Обличчя його виражало заклопотаність. Він домовився з лордом Фоксхемом завдати сьогодні вночі вирішального удару і звільнити Джоанну Седлі. Але для цього треба було подолати безліч різних перешкод; а його розвідники, що прибували один за одним, з кожним разом приносили все більш невтішні новини.

Сер Деніел був стривожений вчорашньою сутичкою на березі моря. Він збільшив гарнізон для охорони маленького будиночка в саду; але, не задовольняючись цим, він розставив вершників у всіх сусідніх провулках, щоб його могли сповіщати звідти про найменшу небезпеку. А тимчасом на подвір'ї його міського будинку стояли осідлані коні, і воїни, озброєні з голови до ніг, чекали тільки сигналу.

З кожною годиною план Діка і лорда Фоксхема здавався все менш здійсненним, та раптом обличчя Діка прояснилось.

— Лоулесе! — крикнув він. — Адже ж ти був моряком, ти можеш украсти для мене корабель?

— Мастере Діку, — відказав Лоулес, — з вашою допомогою, я зміг би вкрасти навіть йоркський собор.

Через кілька хвилин вони вже були в гавані, Це була досить широка бухта, оточена піщаними дюнами. Вона примикала до найбруднішої частини міста, що являла собою нетрі з напівзруйнованих покинутих мешканцями старезних халуп. У бухті виднілось чимало палубних і безпалубних суден: одні