Читати книгу - "20 000 років під кригою"

прилягала до її тіла. Був то велетенський поліп, що оповив голову ведмедиці, яка купалася в озері. Ця бридка істота могла задавити й великого звіра. Отже, поліп огорнув голову Бебі, й вона не знала, що робити.

Я хутко розпоров потвору ножем надвоє й визволив ведмедицю з цього страшного лантуха. Розпорота химера стяглася й стала знову цілою. Щоб показати свою силу, вона огорнула, мов панчоха, мою босу ногу й нестерпно давила її. Тоді я розрізав поліпа начетверо. І щойно виниклі чотири тварини, стрибаючи, мов п'явки, поспішили до води.

Тимчасом животворна сила землі почала діяти на суші.

Під знесеними з гір уламками скель скрізь лежали трухляві дерева й гнилі бур'яни. Вперше ця маса ожила. Дивні грибки раптово підняли свої голови. Дрібненькі й великі, наче бочки, розгалужені й виструнчені гриби смачно пахли. Але тут же росли й плісняві, смердючі породи, рівні, мов ціпок. Ніжка у них, наче із скла, шапочка червона і вся дрижить. Зазеленіли й папороті, товсті, наче стовбури дерев, їх швидкий ріст можна було спостерігати. Швидкий ріст запримітив я і в інших рослин. Минуло лише кілька днів, а вони застелили вже заглибини в скелях і береги озера. Індійська канна, наприклад, щогодини росла на півметра, а коли я зрубав її, з кореня потекло стільки солодкого соку, що я наповнив ним свою флягу. Орхідеї зацвіли через десять годин. При цвітінні орхідей я спостерігав, що чашечка їхня нагрівається. Це єдина квітка, яка свідчить, що й рослини відчувають, кохають і радіють.

Надзвичайний ріст усього тут має свою причину. Насичений кислотами чорнозем і вогонь, що підігріває його знизу, тепло і волога, а також амоній, — усе це сприяє розвиткові життя. Сприяє йому й постійне сяйво неба. За тиждень тут дозріває те, що за нормальних кліматичних умов дозріває протягом року. Оцим, мабуть, і пояснюється, чому в прадавні часи обчислювали життя однієї людини сьома, вісьма, а то навіть і дев'ятьма сотнями років. Певно, тому, що рік тоді не складався з зими, весни, літа й осені. Адже на землі панувало тільки літо. Роки обчислювали від урожаю до врожаю. Від жнив до жнив — ось і рік. А в ті часи в одному астрономічному році було й десять жнив. У Східній Індії, до речі, й тепер є дерева, що за рік дають урожай по чотири рази. Рис і зараз дозріває двічі на рік, і лише для «хлібного» дерева невистачає календарного року, бо від розквіту до дозрівання плодів воно потребує вісімнадцять місяців. Отже, коли б по цьому дереву обчислювали вік людини, тридцятидев'ятирічна жінка мала б усього двадцять шість років.

Через сім днів навколо озера й на схилах гір зазеленіли густі чагарники.

Тільки високоорганізовані тварини ще не з'являлися. Поліп усе ще залишався єдиним володарем вод.

Я вже почав думати, що ця істота, це створіння природи є неприступним, що його не можна знищити, що, проковтнувши поліпа, великі риби викидають його з себе цілком неушкодженим, а чайки, якщо підхоплять це чудисько, знову кидають його у воду. Ця істота навіть і сама себе не може згубити.

Одного разу, прокинувшись, я був вражений незвичайним явищем. На дзеркальній гладіні озера пливла загадкова істота. Моряки її називають гребінчатою медузою.

Істота ця — тоненький міхур, як мильна булька, й так само виграє кольорами райдуги. Коли пливе спокійно, то її щупальці, довгі й тоненькі, наче ниточки, колишуться у воді. Оці саме ниточки вбивають усе живе.

Коли медуза хоче попливти вперед швидше, то вона надувається. Міхур, немов рожевий чепчик над водою, служить для медузи вітрилом. До чого це створіння доторкнеться, те й гине. Якщо обійме щупальцями велику істоту, істота болісно затремтить і ціпеніє. Якщо людина притулиться до медузи, на пальцях залишаються пухирчики, немов їх обпекли жарини.

Рибалки, натрапляючи навіть на загиблих медуз, намагаються їх обминути.

Медузи протягом двадцяти чотирьох годин винищили в озері всіх поліпів. Спостерігав я війну поліпів з медузами, дивуючись, бо як тільки медуза торкалася поліпа, щупальці поліпа в'яли, й він гинув.

Між рослинами переможцями виходили криптогами — це мохи завбільшки з кущі, тремтячі, мов холодець, лишайники, набухлі гриби, папороті з порожньою серцевиною, а між ними — армія паразитів, які з'являються тільки у розкислому грунті, при відповідній вологості й теплоті.

На побережжі озера починають рости й трави. За двадцять чотири години вони піднімаються до росту людини, а наступних двадцять чотири години цвітуть і колосяться. Очерети утворюють непрохідні ліси. А де земля вже підсохла, там набряклі купини оповіщають, що з них незабаром підніме голову новий рослинний володар, не знати який, можливо, навіть величезна кокосова пальма.

Разом з рослинами з перегрітого намулу з'являються й представники тваринного світу — жадібні до крові черв'яки, п'явки, різні молюски, медузи та подібні до гадюк страхіття. Нарешті появляється й рак. Він виповзає на сушу.

Але виникнення цих тварин природа заховала заслоною тисяч таємниць, не дозволяючи зазирнути в її майстерню.

Дно озера недоступне для людського ока, береги вкриті гаями очеретів, бамбуків, пальм, цукрової тростини, далі од берега в озерах ростуть широколисті, нелумбії, а ще далі стелиться червоно-жовтий килим уртикулярій. Поверхня озера чиста, як дзеркало, тільки на середині. Тут і є найпотаємніша глибина.

Що відбувається в тій глибині? Цього я вже не можу бачити. Тільки раз забринів у моїх вухах перший живий голос: квакання жаби.

Як тільки заявляться в повітрі сотні тисяч комах, то за ними не забаряться й павуки, що посідають на стеблинки трав і почнуть снувати шовкові тенета. А коли дозріє перше зерно трав, знайдуться і мурашки, щоб сховати його собі на зиму.

Раптом глибоку тишу порушив звук, немов хтось чмокнув язиком. То ліниво виповзає з щілини з землі дивна істота — довга, наче рука людини. Незграбне й плоске, чорне тіло з вогняними плямами, мов куца гадюка, з двома ногами під головою і рожевими вухами, що звисають майже до землі. Що це? Саламандра, тритон, спрут чи амфібія? А може, це споріднення всіх чотирьох видів. Ця загадкова тварина з'являється завжди самітна — в парі їх ще не бачив ніхто, яєць її теж ніхто не знаходив. Найневинніше страховище, про якого не знають, чим і для чого воно живе.

Де озеро перетворилося в мочар, який згодом почав висихати, там повітря насичується різною заразою, і людині там затримуватися небезпечно. І от раптом я почав відчувати, що зі мною щось діється. Ноги ослабли, голова стала важкою. Однак повертатися на корабель я не збирався,